Просто дракони сьогодні покірні. Паперові_червоні полинули в синє небо. Ми неголодні та незамерзлі дрімаємо поруч моря у полотняних шезлонгах. Чуєм спросоння як хвилі піну лишають серед піску і гальки. Як вони лижуть борти чайки, як клекотять оддалік мартини...
Море завжди море: було_є_буде. Дракони ж міняють шкіру, але також зостаються собою. Лиш ми такі мінливі, ні на кого в світі не схожі: сьогодні ми - море і хвилі, а завтра камінь_трава_дерева.
Що буде потім не знаю. У що там той пазл складеться. З яких космічних частинок, хвиль_коливань_вібрацій зітчуть наші Боги серця для наших майбутніх драконів на іншій якійсь планеті...