Бойко Юрій ГАВРИЛОВИЧ (Л1Т. ПСЕВД. Блохін) (1909-2003)
Юрій Гаврилович Бойко (Блохін) народився у місті Ми¬колаєві. Після здобуггя серед¬ньої освіти він став студентом професійно-технічної школи, за¬хоплювався українською культу¬рою, займався громадською ді¬яльністю.
Кінець 20-х років був для Бойка часом духовного зростання, але вже на той час, коли поширю¬ються процеси русифікації, у Юрія з’являється розуміння суті тота¬літаризму радянського зразка.
Ю. Бойко залишив Миколаїв з наміром вступити до Київського інституту професійної освіти, але це йому не вдалось. Живучи в Ки¬єві, відвідував літературний музей, театральні вистави, познайомився з цікавими людьми - Яковом Ма¬монтовим, Лесем Курбасом.
Згодом Ю. Бойко переїхав до Одеси, вступив до Одеського уні¬верситету. Восени 1929 року біль¬шовизм все більше виявляв свою нелюдську сутність. Почались арешти, добралися і до Юрія Бойка: допитували про зв’язки з СВУ і СУМ. Не зумівши нічого довести, його звільнили.
Юрій Бойко продовжив нав¬чання і, здобувши диплом про отримання літературно-філоло¬гічної освіти, починає працю¬вати у технікумі Маріуполя, а влітку 1931 року переїздить до Харкова.
У Харкові Ю. Бойко активно займається філологією, вступає до Харківського інституту імені Т. Г. Шевченка. Його прийма¬ють до аспірантури, пропонують посаду наукового співробітника. Незважаючи на обачність, не¬втручання в політичні справи, у травні 1935 року його все ж було безпідставно усунено від роботи.
У травні 1936 року в «Литера- турной учебе» опубліковано статтю Ю. Бойка «Боротьба за Шевченка», яка сподобалась хар¬ківським можновладним особам, після чого йому відкрились двері до педагогічної діяльності і пуб¬ліцистики.
В кінці 30-х Юрій Гаврилович викладав в Інституті журналіс¬тики. Під керівництвом О. Бі- лецького написав дисертацію «Основи творчого методу І. Фран¬ка». Професорська рада Хар¬ківського університету надала йому ступінь кандидата філоло¬гічних наук і призначила на посаду доцента.
Війна. 1941 рік. Ю. Бойко вже зневірився у радянській владі, сподівався, що німці не тільки визволять український народ від зловісного режиму, а й дадуть якусь можливість для творення «української України». З цими наївними думками він і зустрів окупантів. Та життя у Харкові не покращилось. На тлі поруй¬нованого, голодного і холодного Харкова почало жевріти куль¬турне життя: угворилась Міська управа (переважно з українсь¬ких верств населення), 7 грудня вийшов перший номер часопису «Нова Україна». Як гуманітарій, Ю. Бойко не залишився осто¬ронь цих подій, став мовним редактором «Нової України».
Юрій Гаврилович з ентузіаз- мом працював у газеїі. Написав за весь час близько ЗО статей, під¬писуючись власним прізвищем та ініціалами «Ю. Б.», «Б». Теми статей найрізноманітніші: про письменників, які були за радян¬ської влади виключені з куль¬турних кіл, про поточний мо¬мент, про українські традиції та культуру, наприклад: «Україн¬ські вишиванки», «Наші тради¬ції», «Українська мова» (див. Додаток 7). Були огляди преси, рецензії на театральні вистави, кінофільми. Частина статей була наповнена антибільшовицьким пафосом - «Українська літера¬тура в боротьбі з більшовиз¬мом», «Найреакційніше вчення» (про марксизм-ленінізм) та інші.
Засади своєї причетності до ОУН, антибільшовицькі настрої, ідеологію українського націона лізму Ю. Бойко-Блохін викладе у фундаментальній праці «Шлях нації», яка була написана 1943 року і репринтно перевидана у 1992 р. (Київ). Цей рідкісний твір з дарчим написом Ю. Бойко подарував авторові цих рядків.
Коли до Харкова почали на¬ближатись радянські війська, він разом з редакцією переїхав до Полтави. Умови тут були значно кращі, та на початку серпня Ю. Бойко остаточно емігрував на Захід, у Німеччину.
На еміграції Ю. Бойко бере активну участь в культурному житті. Співпрацює з численними емігрантськими газетами: «Наш клич», «Шлях перемоги», «Укра¬їнське слово» та ін. Стає профе¬сором славістики одного з найстаріших учбових закладів Європи - Людвіг-Максиміліанс- Університету в Мюнхені.
В подальші повоєнні роки Юрій Бойко не полишає свою фа¬хову зацікавленість Шевченком, у 1952 році видає твір «Шевчен¬ко і Москва», в якому лейтмоти¬вом проходить думка про те, що Шевченко завжди вороже ста¬вився до московського імперіа¬лізму [Літ. 6].
«Ні писання російською мовою, ні його російські знайомства, - пи¬сав Ю. Бойко, - нічим не порушу¬ють повності й суцільності його націоналізму».
Юрій Гаврилович Бойко - ав¬тор багатьох літературно-науко¬вих праць, частина яких опубліко вана у збірці «Вибране» (І970 р.). Бойко-Блохін - відомий літера¬турознавець, шевченкознавець і мовознавець (славіст). У харак¬теристиці Ю. Шевельова зазна¬чено: «людина порядна і незла», - але друзями ці видатні особис¬тості не стали, надто різними були людьми.
У 1994 році Юрій Гаврилович Бойко приїздив до Харкова, з неприхованим хвилюванням зустрічався з містом своєї моло¬дості, відвідував пам’ятні місця. Довго стояв перед будинком, де містилась редакція «Нової Украї¬ни», розповідав про газету. Спо¬гади, спогади-
1998 року в Харкові відбу¬лась міжнародна наукова кон¬ференція до ювілею Ю. Г. Бой- ка-Блохіна, на якій був присут¬ній і сам ювіляр. Тоді автором цих рядків також була виго¬лошена промова «Юрій Бойко і «Нова Україна», яка була надрукована у збірці матеріалів конференції «Харків 20-40-х рр. XX сг. Література, історія, мис¬тецтво» [Літ. 87].
Бойко Ю. Г.//Енциклопедія українознавства.-Т. 1.-Л., 1993.-С. 151.
Тетеріна Д. Життя і творчість Юрія Бойка-Блохіна - Мюнхен-Київ, 1998
Тетсріна Д. Діяльність Ю Бойка-Блохіна на тлі подій в ОУН (1960 - 1993 рр). - Мюнхен-
Київ, 1999.
Чуб Д. Професорові Юрію Бойку-Блохіну 90 років // Панорама - 1999. - № 19. - Травень. Рибальченко Р. К. Юрій Бойко і «Нова Україна» // Збірка матеріалів конференції «Харків 20-40-х рр. XX ст. Література, історія, мистецтво». - X., 1994.
Шевельов Ю В. Я - мене - мені... (і довкруги): В 2-х т. - Нью-Йопк. 2001.
ДОДАТОК
Ю. г. Бойко Українська мова
Харків, «НОВА УКРАЇНА», 2 жовтня 1942 РОКУ
Українська мова... Мова, шо своєю мелодісю чарує чужинців, які не¬даремно порівнюють її з італійською. Мова, що вражає кожну вдумливу людину своєю синонімікою, своїми колосальними лексичними багатст¬вами, надзвичайною синтаксичною різноманітністю і гнучкістю. Мова, звеличувана, як святощі, кожним свідомим українцем і обпльовувана кожним ренегатом, московським запроданцем, зневажувана кожною просто собі наївною людиною, що любить повторювати чужі думки, не заглиблюючись у зміст їх...
Людей останньої категорії, наївних людей, що несвідомо зневажають українську мову і тим самим шкодять собі особисто і своїй нації, є у нас ще дуже багато.
Серед міських українців є ще багато таких, що говорять скрізь, як їм здасться, російською мовою. А тим часом їхня мова має таке відношення до російської літературної мови, як китайський богдихан до Південної Америки. їх дідів, батьків та ще й їх самих, сьогоднішніх міщан, півтора¬ста років наламувано на російський копил. Наламувано всілякими мето¬дами. Через школу, через книгу, через пряму заборону говорити по- українському, через заборону української книжки, що могла б пошкоди¬ти усній русифікації. А найбільше - висміюванням, зневажанням їхньої рідної мови, як мови мужичої. За часів совєтських переслідувань це мало замаскованіші, але не менш цинічні форми. Важко навіть уявити собі, Щоб у совєтських умовах українець-інженер розмовляв би на виробницт¬ві з українцем українською мовою. Такого інженера його ж таки колеги, москалі й жиди, мабуть, називали б божевільним.
За совєтських часів ніхто не насмілювався вголос називати українську мову «мужичою», нижчою від російської. Але в підсвідомості багатьох міщан панував цей погляд, і вони скрізь задавали тон. На всякі спроби обстоювати права української мови вони здивовано підносили брови і запитували: «Хіба не все одно, якою мовою говорити?», «Ми інтернаціо¬налісти». Цього їм здавалося досить для того, щоб знищиги свого опонен та, прихильника української мови. І вони й далі користувалися своїм жа¬ргоном, мішаниною російської і української мов.
Кожен більш-менш культурний московець, прислухаючись до «росій¬ської» мови «малороса» з Харкова чи Одеси,'лише презирливо знизував плечима. «Малорос» відчував свою нижчість у мові проти корінного «русского» і всіма силами намагався наслідувати московця, але ні до чо¬го путнього це не призводило. Спроби позбутися познаки рідної мови були завжди лише смішні. Адже кожен русифікований українець жив не серед московців, а раз-у-раз зазнавав на собі тиску могутньої української стихії села, що полонила своїми непереможними впливами місто. Русифі¬кований українець ставав якимсь гібридом, духовно покаліченою істо¬тою. Він уже не володів тонкою чарівною музикою рідного слова, його колосальними багатствами. Так само не міг він осягнути і найбільших скарбів чужої мови, використовувати її нюанси, діоми, її емоційно- образні засоби.
Кожна людина дістає собі в спадщину від попередніх поколінь певні психологічні риси, цілий світ духовних цінностей, що в їхню інтимну суть найглибше проникнуть може лише вона, дитина своєї нації, дитина своїх батьків, дідів і прадідів. Рідна мова є найбільш відточений, найбільш ви- рафінований засіб пізнання й виразу саме цих національних багатств. Відмовлення від рідної мови - це відмовлення від найдосконалішого за¬собу пізнання своєї національної духовної своєрідності!. Забуття своєї мови - це духовне марногратство, що зводить людину на нижчий ступінь інтелектуального рівня.
Все цс елементарні істини.
Але за часів більшовиків ці істини певною частиною громадян були досить таки занедбані. Занедбані в такій мірі, що ще й нині дехто з україн¬ців, не задумуючись над своїм поступуванням, не робить жадного кроку, щоб повернутися в лоно рідної культури. Є ще й сьогодні такі українці- інженери, лікарі, актори, які по-старому скрізь говорять російською мовою.
Час би вже рішуче стати на шлях поширення власних духовних мож¬ливостей, що розквітатимуть лише на ріднім національнім грунті. Кожен українець повинен рішуче зректися російської мови, накидуваної йому за часів царату та за часів большевізму, говорити і в домашній обстанові, і на службі рідною мовою. В цьому одна з найголовніших запорук справ¬жньої культурності як індивідуальної, так і цілого нашого українського суспільства.
-