ШЕВЕЛЬОВ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ (ЛІТ. ПСЕВД. ШЕРЕХ, Г. ШЕВЧУК) (1908-2002)
Юрій Володимирович Шеве- льов (Шерех) - це видатна осо¬бистість, значення якої виходить далеко за межі України, не - явище світової культури.
Народився Юрій Шевельов у родині офіцера царської армії в Польщі. 1914 року прибув до Харкова, оселився з матір’ю у відомому будинку «Саламанд¬ра» на вул. Сумській. Навчався в державній гімназії, а потім у Хар¬ківському інституті народної освіти (ХІНО). Там доля зводить його з видатним мовознавцем, «магом і чародієм» Олександ¬ром Білецьким, який пробудив у юнака потяг до філології, лінгві¬стики. Цьому сприяли також зу¬стрічі і розмови з такими видат¬ними і високоосвіченими людь¬ми, як Булаховський, Бармас, Фінкельм, Татісвський, Курбас.
Після закінчення ХІНО Юрій Шевельов працював у газетному технікумі, потім в Українському інституті журналістики. Любив свою роботу викладача і корис¬тувався повагою серед студентів.
Весь час перебував в очіку¬ванні того, що нарешті звернуть увагу на його «непролетарське» походження, був обережним і стороннім споглядачем всього, що відбувалось навкруги. А бу¬ло багато сумного: терор, сек- сотство, загроза арешту і, як ре¬алія часу, «чорний ворон», який безперервно снував вулицями Харкова. Зникали друзі, знайомі.
Панацеєю від жахливої дій¬сності були театральні вистави, книжки, прогулянки парками Харкова. Ю. Шевельов захоп¬лювався поезією Б. Пастернака, творами І. Буніна.
З 1936 року Ю. Шевельов стає аспірантом Л. Булаховського в Харківському педагогічному інституті. Темою дисертації обсягом 500 сторінок став вірш П. Тичини «Партія веде». Це була ознака часу - щоб захисти¬тись, треба було маги відповідну тему роботи.
Після захисту дисертації у 1939 році викладав і займався науковою діяльністю у Харків¬ському державному університеті. Плідно працював на літератур¬ній ниві.
Пам’ять про Леоніда Арсено- вича Булаховського пронизала все життя Шевельова. Портрет цього педагога і вченого висів у його кабінеті в Колумбійському університеті.
На початок 40-х років у Ше¬вельова сформувався чіткий сві¬тогляд, який пізніше він викладе у своїй книзі спогадів «Я – мене - мені... (і довкруги)» [Літ. 114]. Ось тільки деякі висловлювання:
«Внутрішньо я ніколи не при¬ймав радянську систему за свою, я ніколи не пробував піти до комсо¬молу чи до партії, я уникав відпо¬відальних посад, що дають змогу і право порядкувати долею і життям інших».
«Я завжди переживав внутріш¬ню еміграцію».
«Я твердо знав, що в радянській системі я не житиму».
«З самого початку війни я знав, що не хочу боронити Радянський Союз. Він не мій і не мого народу».
Напевно, ці настрої були вла¬стиві багатьом, та їх мало хто висловлював так відверто, як
Ю. Шсвельов. У 1946 році про це сміливо і на повний голос скаже І. Багряний у своїй гост¬ро-актуальній брошурі «Чому я не хочу повертатися в СРСР».
З такими настроями Юрій Ше- вельов зустрів початок війни, зви¬чайно, про евакуацію на схід не було і мови. До Харкова прий¬шли німці, і враження від них у Ю. Шевельова було стримано- негативним. Вони не привезли в Харків нічого: ні творів україн¬ської культури, ні уряду на чолі з Винниченком, як сподівався дехто з інтелігентів і селян, ані навіть видань для «тубільців» пропагандистського характеру. Ні, вони привезли тільки порт¬рети Гітлера з написом білими літерами «Гітлер - визволитель».
Почались буденні часи окупації Харкова, без харчів, палива, осві¬тлення, та ще з комендантською годиною. Вкрай актуальною ста¬ла проблема виживання. Крамни¬ці не працювали, зголодніле місто засипалось снігом. Єдиним міс¬цем, де можна було щось придба¬ти, був Благовіщенський ринок, але ціни там були фантастичні, заощадження Юрія Шевельова з матір’ю танули, як віск.
Юрій Володимирович був у відчаї. Намагався ходити за хар¬чами на село, та з цього нічого не виходило. Звичайно, таке явище на тлі окупованого Хар¬кова, як поява газети «Нова Україна», де не тільки можна бу¬ло виявити свій творчий потен¬ціал, а те й отримати якусь мате- ріальну допомогу, для Ю. Ше- вельова було справжньою «ман¬ною небесною».
Перша стаття Ю. Шевельова «Уярмлена мова» була надруко¬вана в «Новій Україні» 11 грудня 1941 року (див. Додаток 6). Він написав її під псевдонімом Г. Шев¬чук у співавторстві з В. Нетай *. Великого значення для надання матеріалу «журналістського сти¬лю» зіграли поради А. Люб- ченка.
Далі були інші статті і нариси. Справжньою окрасою стали ма¬теріали до ювілею Шевченка про Потебню, Черкасенка, Оле¬ся, Василя Мову та інші.
Про свої дописи Юрій Воло¬димирович казав, що він не кри¬вив душею і не писав нічого всу¬переч своїм переконанням, з мо- рально-політичних поглядів він міг би передрукувати свої статті не червоніючи і пізніше, після війни.
В той час відділ освіти Хар¬ківської міської управи, на чолі якого стояв П. Дрига (доля Дриги невідома), займався питаннями відродження шкіл. З’явилась по¬треба в новому підручнику з української граматики для п’ятого і сьомого класів. За дорученням відділу освіти Юрій Шевельов склав коротенький, конспектив¬ний підручник, побудований за схемою радянських граматик, але з іншим добором прикладів. За об’єктивних обставин підруч¬ник тоді не видали, але за цю авторську працю Ю. Шевельов отримав дозвіл діставати обіди в їдальні Міської управи.
В липні 1942 року, за клопо¬танням М. Оглобліна перед заві¬дуючим адміністративним відді¬лом Міської управи М. Бродсь- ким, Юрій Шевельов дістав ще одну «легку» роботу - став заві¬дувачем печатками для числен¬них установ, підприємств, ко¬оперативів, артілей, навіть при¬ватних осіб. Люди шукали спо¬соби заробітку, спостерігався вияв приватної підприємницької ініціативи, треба було всіх ста¬вити на облік. Обов’язок Ю. Ше- вельова полягав у збиранні заяв на печатку і текстів для неї та передачі всього цього до німець¬кої комендатури.
Міська управа зверталась до Шевсльова, як до мовознавця, з питань російської та німецької транскрипцій при переймену¬ванні вулиць. За свою роботу Шевельов отримував невелику платню, але всі прибутки разом - статті до «Нової України», ав¬торська праця та співробітницт¬во з Міською управою - дали можливість вижити в ті лихі ча¬си. Знаходячись в тяжких умовах окупаційного Харкова, Шеве¬льов не забував своєї фахової зацікавленості і купував спеціа¬льну літературу. Нещодавно мій знайомий Вадим Гомжин пока¬зав рідкісний літературознавчий твір Майфета «Природа новели» 1929 року, а на титульному листі рукою Юрія Шейельова зроб¬лено напис: «Ю. Шевельов. 1282. 25.1 V. 1942». Ця примітка дає нам уявлення про власну бібліотеку Ю. Шевельова, яка налічувала у 1942 році 1282 томи. Виїжджа¬ючи з Харкова, він залишив усі книги, а взяв лише найдорожчі для нього, рукописи, документи.
З наближенням радянських військ Ю. Шевельов разом з багатьма іншими «німецькими співробітниками» емігрував на Захід. В Німеччині, де в пово¬єнні роки буяло літературне життя, він пише статті до жур¬налів «МУР», «Арка» та інших. Тут він зустрівся з всесвітньо- відомим лінгвістом Максом Фасмером, автором «Зтимологи- ческого словаря русского язьїка» у трьох томах.
Далі Ю. Шевельов жив і пра¬цював у Швеції (1950-1952), потім у Гарвардському універ¬ситеті в США, згодом став про¬фесором слов’янської філології в Колумбійському університеті, де викладав протягом 24 років.
Юрій Володимирович Шеве¬льов різнобічний вчений і дослід¬ник. Серед широких кіл наукової громадськості найбільш відомі його роботи «Нарис сучасної української літературної мови», «Історична фонологія українсь кої мови». Чимало праць мають краєзнавче значення: «Четвер¬тий Харків», «Не для дітей» та інші. Ю. Шевельову належить також ряд монографій про відо¬мих українських мовознавців. Видатний лінгвіст був також тонким театральним критиком і літературознавцем.
В час, коли Україна стала неза¬лежною, Юрій Шевельов приїз¬див до Харкова, з надзвичайним захопленням відвідував знайомі йому установи - університет, біб¬ліотеку ім. В. Г. Короленка, і зви¬чайно, будинок «Саламандра», де він колись мешкав. Під час відві¬дин Літературного музею в книзі почесних відвідувачів зробив пам’ятний запис.
Побачивши скрутне стано¬вище культурних закладів міста, разом з однодумцями організу¬вав у Нью-Йорку «Товариство друзів Харкова», яке надавало фінансову допомогу журналу «Березіль», допомагало літера¬турному музею в придбанні рід¬кісних видань.
Помер Юрій Володимирович Шевельов 12 квітня 2002 року.
Юрій Шевельов - лауреат Шевченківської премії, член АН України. Його роботи ши¬роко цитують сучасні україно- знавці, а твори часто перевида¬ються. У 1993 році Харківський університет провів конференцію з нагоди 85-річчя Ю. Шевельова і видав окремою книгою наукові доповіді під назвою «Видатний філолог сучасності».
У грудні 2003 року у відділі україніки Харківської наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка була влаштована виставка тво¬рів нашого земляка.
На нашу думку, насгав час у
Харкові, на будинку «Саламандр- ра» по вулиці Сумській, де під час війни жив славетний філолог Юрій Володимирович Шевельов, встановити меморіальну дошку на його честь.
1 Справжнє прізвище співавтора Шевельова - Цебенко.
Шевельов Юрій // Універсальний словник - енциклопедія. - К.: Ірина* 1999. - С. 1512.
Шевельов Юрій // Енциклопедія українознавства. - Т. 10. - Л., 2000. - С. 3810 - 3811.
Шевельов Ю В. (Юрій Шерех): Матеріали до бібліографії / Упорядники: А. Даниленко, Л. Чабан. - Нью-Йорк: Українська вільна АН у США., 1998
Видатний філолог сучасності / Збірка наукових праць - X.: ХНУ, 1993.
Видатний філолог сучасності: Наукові виклади на честь 85-ліття Ю. Шевельова. - X.: Око, 1996
Одарченко П. Наукова й літературна діяльність професора Ю. В. Шевельова//Одарчен- ко П. Українська література. 36 вибраних статей. - К., 1995. - С 233 - 244.
Дяченко В. «Я харьковчанин отроду...»// Порубежье. - 1993.-№ 1.
Шевельов Ю. В. Я - мене - мені... (і довкруги): В 2-х т. - Нью-Йорк, 2001