На теми телевізійних програм
Тиждень без жінок
Якось зібралось троє друзів за кухлем пива. Випили по кухлю, потім по два, а на третьому вже й розмова вільніше пішла. Почали вони на своє життя-буття скаржитись.
- У мене жінка як пилка: тільки прийду додому, зразу – де був? Що робив? Чому грошей мало приніс? – почав Василь.
- У мене те ж саме, - підтримав його Петро. – Хоча б настілечки затримаюсь, вже – до кого тебе носило? Як її звати? Чи давно зустрічаємось? Прямо мегера.
- Ой, хлопці, і не кажіть, - додав своє Микола. – І звідки такі жінки беруться? Коли одружувались, яка гарна дівчина була! І сором ;язлива, і ніжна, і тиха. А зараз!... Тільки й чуєш: куди прешся в брудних черевиках? Куди сів у спецодязі? Не життя, а кара.
- От і я кажу, якби позбавитись від них хоч на тиждень. Готувати я й сам умію.
- Розумію тебе, Василю. Випрати білизну і я зумію. Натиснув кнопочку, хай собі переться, - відпив з кухля Петро.
- Ага, і пилевсмоктувачем ми теж користуватись уміємо, - підтримав друзів Микола.
- Хлопці, у мене є пропозиція. А давайте ми їх відправимо в якийсь санаторій. А? – Василю так сподобалась власна ідея, що він на радощах з такою силою поставив кухоль на стіл, що аж пиво вихлюпнулось.
- Тихше, ти! – зупинив запал товариша Петро. – А діти?
Тут вони всі замовкли, бо у кожного було по двійко малих ще діточок.
- А що діти? – через кілька ковтків заговорив Микола. – І з дітьми справимось, хай знають.
- Так! Вирішили! Самі йдемо у відпустку, а їх відправляємо до санаторію. Хай там тішаться від наших щедрот, а ми без них тут відпочинемо, - усміхнувся Василь.
Через кілька днів жінки вже збирались на відпочинок. Вони давали багато настанов своїм чоловікам, як і що готувати, чим дітей годувати та як поводитись.
- Ух, нарешті, - витер піт з чола Василь, коли автобус з дружинами заховався за поворотом. – Ну, що, по пивку?
- А дітвора? – кивнув на зграйку дітей Петро.
- Хай з нами йдуть, - вирішив за всіх Микола.
Розходились уже під вечір, коли дітвора стала канючити, що хоче їсти, хтось – спати.
- Зустрінемось завтра увечері, - домовились між собою.
Василь зранку вирішив спекти дітям торт. Кинувся до шафки, а мука закінчилась. Заглянув до холодильника – яйця теж закінчились, бо вчора дітям смажив. Почухав голову, та пішов будити дітвору, щоб піти до крамниці.
Накупив всього смачненького, на що тільки діти пальчиками показували. Прийшли додому, а потрапити всередину не змогли – двері захлопнули, а ключі в будинку забули. От халепа! Та Василь не розгубився. Він, хоч і довго, виставив шибку та підсадив дочку, аби вона зсередини двері відчинила. А маленький синочок, що тримав торбу з яйцями, довго не втримав та впустив. Яйця всі побились і потекли. Василь зпересердя кинув торбину, де були інші продукти, щоб підхопити торбу з яйцями, та не розрахував і пакет з мукою порвався, мука розсипалась.
На кухні, куди нарешті потрапили, розклав покупки, роздивився. Їсти, по суті, не було чого. Накупив тільки ласощів, а тижневий бюджет закінчився. Оце так! Діти дивились на нього голодними очима, та мовчали. Чекали, коли батько нагодує.
Петрові терміново потрібно було на роботу. Хоча й пішов у відпустку, але начальство відкликало. Вирішив взяти дітей з собою. Силою нагодував бутербродами, хоча вони й кричали, що мама не дозволяє їсти в сухом ;ятку, вона завжди варить їм на сніданок молочну кашу. Запхнув їх у машину та й поїхав на роботу. Залишив в офісі на дівчат-секретарів та менеджерів, щоб подивились, поки він на нараді побуде.
Після наради забрав дітвору, яка вже встигла надокучити всім дівчатам, та повів у піцерію. Хоча й знав, що годувати малечу піцою не можна.
- А я мамі розкажу, що ти нас годував бутербродами та піцою, - сказав раптом малий.
- А якщо я тобі шоколадку куплю, - спробував налагодити зв ;язок з дитиною.
- Купи, - погодився малий.
І вже, вминаючи за обидві щоки шоколад, він сказав:
- А у мене буде діатез, так мама завжди каже.
Петро вирвав у сина з рук шматок шоколаду та сунув дочці.
- Чому ж ти відразу не сказав?
- Думав, що ти знаєш, - розмазуючи шоколад по щоках, відповів малий.
Микола надумав провести вдома генеральне прибирання. У нього дітки були вже старші, тому з великим задоволенням взялись допомагати батькові. Але їх ентузіазм закінчився уже через півгодини, коли все поскидали до купи. Микола сам повинен був все перемити, повитрушувати та повернути на місце. Він дуже втомився і, коли старший син підійшов з проханням нагодувати їх, здивовано подивився на нього.
- Невже самі не можете собі щось приготувати?
- Та ні, просто мама завжди встигала, - відповів підліток.
Пройшло кілька днів. Друзі так ні разу і не зустрілись, щоб попити пиво. Кожного вечора у них знаходилось безліч недороблених невідкладних справ. І кожен з нетерпінням чекав повернення дружини.
Зустрілись друзі тільки тоді, як жінки повернулись з санаторію.
Вони мовчки потягували холодне пиво, смакуючи та відпочиваючи.
- Що мовчите? – не витримав Василь.
- А що говорити? Відпочиваємо, - розслаблено відгукнувся Петро.
- Ага, - додав і Микола.
- То як тиждень без жінок пройшов? – знову хитро запитав Василь.
- Та не дуже, - крякнув Петро і перезирнувся з Миколою.
- Давайте признаємось хоч собі, що без жінок взагалі важко, - зітхнув Василь.
- Ніколи не думав, що господарювати і дивитись за дітьми буде так складно. Тепер розумію свою жінку, коли вона бурчить…
- Так, Петре, я теж такої думки, - підтримав його Микола.
- То що, хлопці? Мабуть, треба міняти своє відношення до наших жінок, - запропонував Василь.
- А може, залишимо все, як було раніше? – все ж перепитав Микола.
- Ні, хлопці, ви як собі хочете, а я свою дружину люблю. Піду, мабуть, допоможу щось по дому. Бувайте, - і Василь покинув компанію.
- Пробач, Миколо, я теж піду, - підвівся слідом і Петро.
Так тиждень, проведений без жінок, в корні змінив ставлення чоловіків до своїх половинок.
Висновок: гарне бачиться на відстані.
2012 р.