На теми телевізійних програм
Казка про те, як молоді люди дуже довго будували хату та свої відношення, та будують і до сих пір.
Жив-був собі багатий дядько. Всього було у нього вдосталь: пий, хоч залийся; їж – не лізе; гуляй – не хочу. Спробував дядько працювати, та не сподобалось. Довго він нудьгував у своєму шикарному маєтку, а потім все ж придумав собі заняття до душі.
«Буду я продюсером! – вирішив він. – Начебто і працювати буду, і втомлюватись не потрібно: дам гроші, домовлюсь, з ким треба, і справа буде зроблена, а мені і народу приємно».
Як вирішив, так і зробив. Довго голову не морочив, щоб придумати щось нове. Навіщо? Ще голова розболиться. Трохи поміняв стару назву, та й по всьому.
І пішли кастинги по всій великій країні. Молодь, яка не хотіла працювати на заводах та фабриках, а обов ;язково хотіла «засвітитись» на телебаченні, валом повалила, тільки встигай відбирати підходящих.
Відібрали п ;ятнадцятеро молодих та гарних. І почали вони жити під прицілом камер, які транслювали кожен їх рух на всю країну. А щоб глядачам було цікавіше спостерігати за молодиками, підказували їм, як себе поводити, з ким сваритись, з ким цілуватись-милуватись.
На початку все було благопристойно. Будували хатку, будували відношення. Навіть весілля зіграли. Глядачам було дуже цікаво. А коли прийшла пора закінчувати проект та дарувати переможцям збудовану ними ж хатку, продюсеру раптом стало її жалко. Він довго ламав собі голову, як же зробити так, щоб і вовки були ситі, і кози цілі.
Чи то сам придумав, чи йому хтось підказав, але незабаром на всю країну пролунав заклик знову приходити на кастинг для участі у проекті. Нібито самі учасники не хочуть розходитись по домівках, так їм сподобалось жити під камерами. Тому добавили ще трохи людей і …, як то кажуть, процес пішов.
Кожного тижня одного виганяли, натомість приходили нові й нові – худі й товсті, розумні й не дуже, високі й низенькі, місцеві й здалеку, навіть з інших країв приїздили – лише б його по телевізору показали.
І знову будували, будували, поки всім житла стало вдосталь. Продюсер був дуже задоволений: рейтинги великі, аж зашкалюють, прибуток росте. Вже прийшла пора і цей продовжений проект закінчувати, але ж… гроші. І вирішив він продовжувати проект до нескінченності.
Замість похвали все частіше стали критикувати це шоу. Все більше стали сміятись над вигаданими інтригами та любовними походженнями «героїв». Все більше розпусти стали транслювати по телебаченню. Всі до жодного «старі» учасники покинули проект, бо бачили, що не туди вітер подув, але продюсер махнув рукою на всі негаразди – гроші не пахнуть.
Через кілька років тільки найупертіші глядачі ще включали телевізор, щоб впевнитись, що нічого не змінилось на проекті, хіба що добавились нові обличчя, та більш відверто стали висловлювати «свої» думки учасники проекту в надії, що, може, хоч школярі не залишать без уваги цей старий та довгий, як серіал «Санта-Барбара», проект.
Мораль: все добре в міру.
2012 р.