На теми телевізійних програм
Казка про те, як розпалася велика сім ;я
Десь не дуже далеко, за бугром, знаходилось велике царство. Ще зовсім недавно воно було дуже величезне і сильне. Такої зброї, яке мало царство, не було майже ні в кого, хіба що далеко-далеко за океаном, у країні, яку довгі роки вважали ворогом царства.
У царя було ні багато, ні мало – аж п ;ятнадцятеро дітей. І все було б добре, якби цар спокійно правив своїми підданими. Але одного разу цареві стало сумно в його царстві, і надумав він щось поміняти. Довго чухав свою лисину, на якій Творець поставив відмітину у вигляді розлитої кави (або мамка, коли була при надії, щось тихцем поцупила, а при цьому доторкнулась до своєї голови – от на малюкові її гріх і відбився), і придумав…
Він вирішив, що його піддані багато п ;ють, а від цього в його царстві всілякі негаразди. Тому цар видав указ, який забороняв підданим пити горілку. Заодно в тому указі написав про покарання за хабарі, вирішивши, що його чиновники геть знахабніли, вимагаючи у простолюдинів плату майже за всі блага, якими вони могли користуватись безкоштовно. Ні, він був зовсім не проти того, щоб його чиновники багатіли за рахунок простого люду. Просто деякі зовсім перестали шанувати свого царя, наповнивши власні кишені більшим скарбом, ніж було в їх господаря. А деякі геть відбились від рук, заховавши свої кошти десь в інших царствах.
Цар пішов навіть на те, щоб писці написали про таких відщепенців і оголосили про них на все царство, щоб іншим не захотілось повторювати їх помилки.
Він ще придумував багато реформ, але нічого з того не вийшло. Діти слухали його, поки були маленькі, а коли трохи підросли… От тут і почалось.
Простолюдини без горілки почали бунтувати. Вони нарешті помітили, що чиновники їх оббирають, не даючи нічого навзамін. Коли є багато горілки, про їжу вони майже не думали: перебивались тим, що залишалось від поборів. Але коли зникла і горілка, тут простому люду урвався терпець.
Цар отримав те, що хотів. Люди почали голосно говорити про те, що думали, не боячись покарання. Не допомагали і нові призначення чиновників, які зразу ж ставали ще гіршими від попередніх, намагаючись набити власні кишені до того, як їх звільнять.
Та все було б нічого, якби власні діти не підводили батька-царя. Якось дуже швидко відбилась від рук горда білява красуня Лідія, якій не сподобались батькові нововведення. Вона заявила йому, що хоче жити окремо, але цар не міг допустити, щоб від його володінь відірвався бодай шматочок. Він захотів покарати вперту дочку. Але, як тут покараєш? Вона вже виросла і в куток її не поставиш, як раніше. А тут ще, наслідуючи приклад сестри, і чорнява Груша теж заговорила про самостійність. Тут вже цар не витримав і наказав своїм слугам відібрати у них телефони та заборонив другим дітям спілкуватись з сестрами.
І Лідія, і Груша, а за ними неговірка та некваплива у діях Елеонора, повільна білявка Лариса, маленька швидка чорнявка Марина, така ж чорнява низенька Анрієтта зажадали від батька-царя земельних наділів, щоб жити окремо.
І тут цар зрозумів, що вже втратив владу над своїми дітьми. Що пора випускати їх у самостійне плавання, яке б воно важке для них потім не здалось. Що решта дітей теж розбредуться своїми дорогами, спотикаючись на невидимих перепонах, розбиваючи собі лоба, набиваючи шишки, долаючи шлях самостійно, без його опіки. Що силою нікого біля себе втримати неможливо.
Розплакався цар, поскаржився своїй цариці на неслухняних дітей, але і вона нічим не могла йому зарадити. Тоді цар подумав, покликав всіх дітей на нараду, зняв корону, за звичкою почесав свою лису голову, і промовив:
- Діти мої, я всіх вас дуже любив. Думав, що ми до скону будемо разом, але не так сталося, як гадалося. Тому я вирішив дати кожному з вас наділ землі, розділити порівну всі статки, і відпустити вас з миром. Живіть на своїй землі, творіть добро і всім буде добре. Але якщо хтось із вас затіє лиху справу і піде війною на брата чи сестру, я даю повноваження старшій вашій сестрі Роксолані втрутитись і навести порядок.
- Батьку, - звернувся до царя засмаглий на сонці син Антон, - а ти з ким хочеш залишитись?
- Ні з ким, - зітхнув цар. – Ми з царицею поїдемо далеко звідси, тому що я не хочу бачити, як занепадають ваші господи. Коли ми жили всі однією сім ;єю, ми були великою силою, могутньою силою. А зараз вас кожного окремо дуже легко здолати, бо ви ще нескоро прийдете до тями та станете сильними.
- Батьку, чому ти так думаєш? - усміхнувся Кирило і його від природи вузькі очі стали схожими на дві щілинки. – Ми ж весь час вчились у тебе, тому я впевнений, що все у нас буде добре.
- Я теж надіюсь на це, але час покаже. Живіть з Богом, - благословив цар своїх дітей.
Пройшло багато років. Цар здалеку спостерігав за своїми дітьми, але ні в що не втручався. А вони викручувались, як тільки могли. І різні спілки організовували, і ворогували між собою. Інколи сварились, потім мирились. Але назад ніхто із них не просився, та й неможливо було вже повернути все назад. Інколи вони збирались разом під приводом якоїсь наради, але в поглядах їх читалась велика туга за колишнім щасливим сімейним життям, яке вже нікому не під силу повторити, як би хто не намагався.
От і казочці кінець.
А мораль її така: ламати легко, а от будувати…
2012 р.