ОГЛОБЛІН МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ (ЛІТ. ПСЕВД. ГЛОБЕНКО) (1902- 1957)
Микола Михайлович Оглоб¬лін (Глобенко) народився на Куп’янщині в родині священика. Його батько користувався вели¬кою повагою селян. Попівське походження завжди було «тем¬ною» плямою в біографії Мико¬ли Оглобліна. Він мав успіхи в навчанні, був учнем Олександра Білецького, але шлях до аспіран¬тури йому був закритий. Доволі часто саме за соціальне похо¬дження Миколу Михайловича звільняли з роботи.
М. Оглоблін, отримавши осві¬ту, став знавцем староукраїнсь¬кої літератури. Цей «неполітич- ний» фах в поєднанні з надзви¬чайною обачністю були панаце¬єю, яка оберігала його від теро¬ру, арештів 30-х років, дала змо¬гу вижити в умовах сталінських часів.
Працюючи в інституті журна¬лістики, де він викладав історію української літератури, Микола Оглоблін часто зустрічався з ЮрієМ Шевельовим, але відвер¬тих рфмов з ним не вів (друзями вони не були).
В піднімецькому Харкові Оглоблін працював у редакції «Нової України». Одного разу на вулиці він несподівано зу¬стрів свого колегу Ю. Шевельо- ва і запросив до редакції. Там він виклав йому свою думку про те, що їхня газета цілком україн¬ська і не має намірів оспівувати німців. Оглоблін запропонував Шевельову співпрацювати з ча¬сописом, а для Шевельова це було реальною можливістю отримувати хоч якусь матеріаль¬ну допомогу [Літ. 114].
Пізніше, вже в еміграції, Юрій Шевельов знову повернеться до теми «Нової України» і скаже, що газета не була блискучою з точки зору журналістики, але саме Оглоблін тримав її на рівні грамотності.
У 1943 році Микола Оглоблін емігрував на Захід. Тут він акти¬вно включився до літературного життя, приєднався до бендерів- ців у їх демократичному відламі і почав підписуватись псевдоні¬мом Глобенко.
У повоєнному Мюнхені він був секретарем газети «Україн¬ська трибуна». В цей час Воло¬димир Кубійович, що працював над «Енциклопедією україно¬знавства», запросив його до себе на посаду заступника головного редактора. М. Глобенко пого¬дився і фактично став правою рукою В. Кубійовича, був кори¬сним і відповідальним у довіре¬ній йому справі. На титульній сторінці цього грандіозного 10- томного видання поряд з прізви¬щем головного редактора, про¬фесора, доктора В. Кубійовича, можна бачити і прізвище його заступника, професора М. Гло- бенка.
Микола Глобенко зробив ва¬гомий внесок у розвиток україн¬ської культури: педагог, літера¬турознавець, професор УВО, дійсний член Наукового товари¬ства імені Шевченка (НТІ1І), ав¬тор книжок-розвідок про старо¬давню лі тературу «Літератургіма А. Кальнофоського», «Раїегікоп С. Косова», «Шевченко в совєт- ськім літературознавстві», «З лі¬тературної спадщини» та ін.
Передчасна смерть забрала Миколу Михайловича у 1957 році. Через рік після смерті були видані його історико-літературні статті [Літ. 25].
Про Миколу Глобенка добре сказав Юрій Шевельов:
«Оглоблін був людиною інте¬лігентною, освіченою і високо¬культурною, з усмішкою привіт¬ною і дружньою. Він умів керу¬вати, не показуючи цього. Зав¬жди стриманий і завжди контро¬люючий себе, Оглоблін тримав у своїх руках багато ниток, що ру¬хали весь механізм часопису [«Нова Україна» - Р. Р.]. Цим він здобув довір’я своїх керівників. Його знання, слух, завзятість, ме¬тодичність і систематичність у повсякденній роботі робили Ми¬колу Михайловича’ цінним робіт¬ником».
Глобенко М Записки НТШ. - Нью-Йорк - Париж - Мюнхен. 1958. -Т. СЬХУІІ.
Енциклопедія українознавства / Під ред. В. Кубійовича. - Париж-Нью-Йрк, 1984 2000.
Шевельов Ю В. Я - мене - мені. . (і довкруги): В 2-х т. - Нью-Йорк, 2001.