Газета «Нова Україна»
«Нова Україна», щоденник, виходив з сер. листопада 1941 р. до лютого 1943 р. у Харкові; потім з перервами у Полтаві й Вінниці; ред. П. Сагайдачний, пізніше В. Ца- ринник. «Н. У.», притягуючи ліпші письменницькі сили Харкова, була найкращою газетою за німецької окупації, бо видавалась у при¬фронтовій смузі, підлягала військо¬вій цензурі і тому мала менше обмежень, ніж українські газети, що виходили в Рейхскомісаріаті України», - читаємо в Енциклопе¬дії українознавства, під редакцією професора В. Кубійовича [Літ. 63].
В окупованому місті Харків, який став бастіоном німецьких військ, з дозволу німецького ко¬мандування організувалась ре¬дакція газети «Нова Україна», яка розмістилася в красивому особняку в Сердюківському про¬вулку (тепер вул. Скрипника). Налагодити видавництво було справою нелегкою. Всі друкарні були знищені, пошкоджені. Та несподівано знайшли напівзруй- новану типографію на вулиці Сумській, 13, де в свій час дру¬кувались «Вісті ВУЦВКУ» і мав¬ся запас паперу. Привели до ладу все устаткування, і друкар ля розпочала видавництво газе¬ти під назвою «Нова Україна».
За змістом і назвою газета була принципово іншою, ніж не¬давні радянські газети, і цс під¬креслювало влучно підібране слово «нова».
На шпальтах газети «Нова Україна» відбивалось життя міс¬та, мислення людей, які ще неда¬вно працювали за радянської влади в умовах єдиномислення, при жорсткій цензурі, проте весь час думали про СВОЄ. Тепер ця можливість настала, хоча теж з урахуванням цензури військово¬го часу.
Працювали у вкрай несприя¬тливих умовах - в облозі жахли¬вого холоду і матеріальних зли¬днів, у пальтах і шапках.
Організатором і ентузіастом новоствореної редакції був гали¬чанин Г. А. Сагайдачний, побра¬тим полковника А. Мельника, ветеран УВО і ОУН.
Головним редактором газети спочатку був Петро Сагайдач¬ний, потім Всеволод Царинник, добре знайомий з редакційною роботою.
Членами редакції були: Софія Шадківська, дружина В. Царин- ника, Віктор Царинник, браг В. Царинника, А. Любченко, М. Оглоблін, Ю. Бойко, професор О. Пародиський.
Секреіарем редакції був Олек¬сандр Білосвіт, колишній співро¬бітник газети «Соціалістична Харківщина».
Треба додати, що редакція стала осередком Організації українських націоналістів (ОУН), хоча ця організація на Слобо¬жанщині не набула значної впливовості. Чимала кількість її членів була викрита гестапо [Літ. 1].
«Нова Україна» виходила на чотирьох сторінках, а в неділю на восьми - «Щотижневик». Окремий примірник коштував 50 коп., а з часом - 1 крб. і 2 крб. Тираж газети був досить вели¬ким - 25 000 - 60 000 примірни¬ків. Коли в Харкові трохи нала¬годилось життя, її продавали у п'ятьох кіосках, які ще залиши¬лись. Щодо периферії, то видав¬ництво мало штат розвізників, які доставляли газету в ближчі й дальні місцевості - старостати та інші владні структури. Всього вийшло 453 числа газети. Остан¬ній номер був виданий 14 вересня 1943 року.
Газега висвітлювала сторінки української історії, культури, тра¬диції, звичаї, типові ремесла. Також піддавала критиці недавню радянську дійсність, про що красномовно свідчать назви ста¬тей: «Уярмлене селянство», «Як більшовики нищили українську культуру», «Ленін - гнобитель українського народу» та ін. Газет вперше почала розповідати про голодомор 1932 - 1933 років (ця тема донедавна замовчувалась). Багато розповідалося про терор* табори ув’язнених. Отож газета випередила час на півстоліття, ко¬ли про це стали вільно розпо¬відати тільки після розпаду СРСР.
Харків’яни жадібно читали га- зегу, завжди купчились коло стен¬ду навпроти редакції, вона була єдиним джерелом новин, україн¬ським живим словом. Син пись¬менника О. Варавви, Олександр Вороній, писав, що «Нова Украї¬на» була для нього першим украї¬номовним підручником» [Літ. 20], а харків’янин Анатоль Гаврилен¬ко, якому тоді було 12 років, в ли сті до мене назвав газету «хроно¬логічно моєю першою газетою».
На зламі суспільно-політичних епох завжди спостерігається (хоча на короткий термін) якесь відчут¬тя романтизму - сподівання на краще. Такий романтизм пережи¬вав і Харків. В німцях вбачали ви¬зволителів від зловісного комуніс¬тичного режиму. Такий насірій відбився і на газеті «Нова Украї¬на», від цього назви віршів: «Від¬родження», «Воскресла Україна», «Нові вогні», «Новий день». «Із Риму, з Заходу, з Європи, Йде Християнський Ренесанс» (Є. Ма- ланюк), «Край наш визволено рі¬дний» (Запорожець), «Народе звільнений, дивись, - Нова родилась Україна» (Д. Ніценко), «Німецькі вояки - заступники над нами» (О. Веретенченко), - такі вислови все ж були епізодами, провідним мотивом газети були українські теми.
З «Новою Україною» співпра¬цювали і письменники з інших міст: Пронченко з Кривого Рогу, Багряний з Полтави, був гостем редакції Улас Самчук [Літ. 1).
Не випадково, що газета «Но¬ва Україна» своїм змістом над¬звичайно дратувала совєтських комісарів. Навесні 1942 року бомбардувальник зробив спробу знищити будинок, де містилась редакція, та невдало: бомби не влучили. У летучках, скинутих з того ж бомбовика, писалося: «Оце вам, парки, варавви, гуки і всякі павуки».
При всіх недоліках газети во¬на робила корисну справу - вга¬мовувала читацький голод. Пет¬ро Бабак писав:
«Зерна української самостій¬ницької ідеї, засіяні серед українців м. Харкова і всієї Слобожанщини «Новою Україною», зробили злам і переворот у національній свідо¬мості та політичній думці» [Літ. і].
Довгий час про газету казали одностайно - фашистська, про- німецька. В. Кравченко в своїй книзі писав про газету:
«Откровенная фальсификация, извращение истины, оголтелый* цинизм, демагогия - все во ис¬полнение «высшего закона» было пущено в ход группой гангстеров пера, возглавляемой неким «доб¬родієм» - редактором П. Сагай- дачным. В редакции пристрои¬лись изменники родины А. Гак, А. Варавва, П. Биляев» [Літ. 46].
Харків - не єдине місто, де під час окупації виходили газети - вони виходили майже скрізь. Минули десятиріччя і вляглись пристрасті, Україна стала віль¬ною державою, справді новою Україною.
На хвилі нового романтизму початку 90-х років виникли не¬залежні видання, і одним з таких була Харківська газета «Нова Україна» - щомісячний часопис, заснований Молодіжною лігою Харківщини у 1991 році. В числі першому було повідомлення:
«Часопис вважає себе спадко¬ємцем газети «Нова Україна», кот¬ра виходила в Харкові 1941 - 1943 рр.» [Літ. 80].
Змінилося і ставлення до подіб¬них видань, які тепер назива¬ють українською пресою. Га¬даю, що настав час масштабного дослідження цього явища.
«Нова Україна» на сьогодніш¬ній день стала екзотикою, це ви¬нятково цікаве видання, яке може бути джерелом вивчення бурем¬ного військового часу, соціально¬го життя міста, психології' людей.
її документальну вартість від¬чули одразу після визволення Харкова і письменники Ю. Смо- лич та О. Полторацький, які, повернувшись до Харкова в 1993 році, одразу зацікавились нею і відшукали по всіх «сарайчиках» (вираз Смоли ча).
ЛІТЕРАТУРА
Бабак П. «Смолоскип» ОУН на Слобожанщині // Український засів. - 1993. - Ч. 2, 5.
Боровий В. І. Гість Харкова - УласСамчук // Боровий В. І. В аркані Каєркана. - X., 2001.
Кравченко В. В масках и без масок. - К.: Прапор, 1983.
Рибальченко Р. К.«Нова Україна» за часів окупації// Нова Україна. - 1993. - Ч. 5.
Рідний край: Навчальний посібник. - X., 1994. - С. 310 - 311.
Нова Україна // Енциклопедія українознавства / Під ред проф. В. Кубійовича. - Т. 5.
Рибальченко Р. К. Муза несповнених надій // Культурна спадщина Слобожанщини. Культура і мистецтво. Число І. - X.: Курсор, 2003.