С украинского
«…До тех минут,
Когда Господь задует звезды,
И небосвод Луну оставит
Увядшей розой бледной…»
(Уильям Батлер Йейтс)
Когда ирландцы в дырявом челноке надежды
Отправлялись в Страстную пятницу
В бесконечность океана пустоты,
Между ними и холодной водой дней
Была лишь шкура быка – чёрного,
Как наши ирландские ночи
(Ведь не всегда у нас были дни –
Не все же коту масленица,
Как говорят веселые анты),
И все же мы плыли (не зная зачем),
Вместо парусов поднимая веру,
А встретили за морем лишь
Негостеприимный остров Ойер Талун,
Годившийся разве что для отшельников,
И не давал даже травы овцам,
Горчил как ненависть.
Там мы нашли алтарь
Для молитв отчаяния,
Там мы ушли от суетности
Этого грешного мира,
Там вместо хлеба благодарили мы за камин,
Там вместо радости мы привечали жизнь,
Там мы учились ценить тепло,
Строить не хижины – кельи из камня,
И ловить рыбу скользких лет…
Пока не пришли викинги.
***
An Ioslainn
Шон Маклех
«… До того часу,
Як Господь задмухає зірки,
І небосхил залишить Місяць
Зів’янувши трояндою блідою…»
(Вільям Батлер Йейтс)
Коли ірландці у дірявому човні надії
Вирушали скорботної п’ятниці
У нескінченність океану порожнечі,
Між ними і холодною водою днів
Була тільки шкіра бика – чорного,
Як наші ірландські ночі
(Бо не завжди у нас були дні –
Не все ж коту масляна,
Як говорять веселі анти),
І все ж ми пливли (не знаючи для чого),
Замість вітрил здіймаючи віру,
Але зустріли за морем тільки
Негостинний острів Оєр Талун,
Що годився хіба для відлюдників,
Що не родив навіть трави вівцям,
Що гірчив як ненависть.
Там ми знайшли свій олтар
Для молитов відчаю,
Там ми тікали від суєтності
Світу цього грішного,
Там замість хліба ми дякували за камін,
Там замість радості ми вітали буття,
Там ми вчилися цінувати тепло,
Будувати не хижки – келії з каменю,
І ловити рибу слизьких років…
Аж доки не прийшли вікінги.
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №214070401763