Відродження товариства «Просвіта»
«Просвіта», маючи більш ніж сторічну історію, плідно працювала ще в 20-х роках. Тоді в Харкові її очолював історик і громадський діяч Дмитро Бага- лій. Але в 30-х роках вона при¬пинила своє існування, як «осе¬редок націоналізму».
25 жовтня 1941 року Харків опинився під окупаційною вла¬дою німців. В грудні відбулися організаційні збори фундаторів з метою організувати товарист¬во «Просвіта», було ухвалено статут товариства і обрано раду. Очолив «Просвіту» професор Василь Дубровський, його за¬ступником стала ділова та енер¬гійна Зоя Сапіцька, скарбником
- Дмитро Соловей, а секретарем
- його дочка Оксана, яка напе¬редодні війни закінчила Харків¬ський університет.
«Просвіта» мала власну мате¬ріальну базу, їй було передано будинок, конфіскований свого часу у лікаря Синельникова, по вул. Дарвіна, 4. Після затвер¬дження плану роботи 18 січня 1942 року відбувся урочистий молебень, освячення Дому на¬родної культури. Отже, просві¬тяни знайшли для себе приту¬лок, де мали змогу задовольняти свої культурні потреби і просто відводити душу у відвертих роз¬мовах. «Просвіта» тоді об’єдну¬вала харківську інтелігенцію, була популярною спілкою, своє¬рідним міським клубом. Відбу¬вались концерти, читались до¬повіді на культурницькі, наукові теми, відзначались ювілейні да¬ти, хоча всі ці заходи від¬бувались на тлі дискомфортних умов, без опалення і водогону, коли, як згадує Оксана Соловей, «до друкарської машинки не мож¬на було доторкнутись голою ру¬кою, прикипали пальці» [Літ. 101]. «Пайки» давали мізерні. Люди хитались від голоду, але не па¬дали духом, знаходили в собі сили жартувати, читати вірші, розмовляти на філософські теми, слухати мовознавчі лекції Юрія Шевельова.
«Просвіта» залучала дітей до самодіяльності, допомагала від¬кривати дитячі садочки, надава¬ла їм матеріальну допомогу, бо займалась комерційною діяльні¬стю, мала кооперативне товари¬ство з продажу навчально-папе рових приладів. Найбільша ак¬тивність «Просвіти» припадала на зимові місяці, т-
Громадська відданість, акти¬вність просвітян, їх оптимізм з сьогоднішнього погляду вба¬чаються малозрозумілими і ди¬вують. Про цей феномен людсь¬кого духу добре сказав у своїй книзі О. П. Семененко [Літ. 93]:
«Мене дивувала, просто вража¬ла в тих, здавалося б безперспек¬тивних умовах умираючого міста, громадська активність людей. Це був ніби вибух довго придав¬люваних емоцій, довгого пригні¬чуваного і нищеного українського я... Вчорашні люди третього га¬тунку, дружини й діти висланих й розстріляних «ворогів народу» вперше за довгий час знаходили в холодних залах «Просвіти» люд¬ське тепло, а головне якийсь убо¬гий пайок, що часто зберігав їм життя».
У 1943 році «Просвіта» при¬пинила своє існування. Товарис¬тво поновило діяльність після здобуття Україною своєї неза¬лежності.
Соловей О. Д. У Просвіті і навколо //Доповіді і повідомлення. - Нью-Йорк: УВАН у США, 1985. - Ч. 2: Харків у роки німецької окупації 1941 - 1943: Спогади.
Рибальченко Р. К «Просвіта» в Харкові за часів окупації (1941 - 1943)// Вісті Дергачі- віцини. — 1997.-№28.
Семененко О. П. Харків, Харків... // Березіль. - 1992.
Скоробогатов А. В Харківське міське самоврядування в 1941 - 1943 роках// Березіль.
- 1996. -№7-8.
Скоробогатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941 - 1943). - X.: Прапор, 2004