Доленко Володимир Андрійович (1889- 1971)
Майже з самого початку оку¬пації Харкова проявила актив¬ність група українців на чолі з лідером В. А. Доленком. Це об’єд¬нання політично свідомої інтелі¬генції отримало назву «Громадсь¬кий комітет» або «Організована громадськість». Першим поміч¬ником Доленка став професор В. В. Дубровський. Громадський комітет діяв за принципом - працювати в межах можливого. У виборі людей, яких приймали до свого кола, спирались на «ді¬ловитість» претендента.
Комітет не прагнув 0 не міг прагнути) бути якоюсь мірою урядом, його сурогатом. Скоріше, виконував посередницьку функ¬цію між органами самоврядуван¬ня та населенням, і то з обмеже¬ним колом питань.
Ця організація концентрувала громадську думку міста, була її мембраною, тримала у своїх ру¬ках всі важливі ланки життя Хар кова, завдяки чому комітету все ж вдалося дечого досягти.
Володимир Андрійович Долен¬ко - правник, громадський і по¬літичний діяч. Але за цією стис¬лою характеристикою багато чого стоїть.
Володимир Доленко був, ка¬жучи мовою того часу, одним з «недобитків» покоління 1890-х років, які були рушійною силою 1917-го і подальших 3-х років і які згодом пройшли сувору школу радянських тюрем. Хист до полі¬тичної діяльності завжди був провідним у В. Доленка. У Хар¬кові 1923 року він заснував Се¬лянську партію, був її лідером.
Сталось так, що в окупова¬ному Харкові в руках Доленка зосередилось усе громадсько- політичне життя, і це при тому, що він не був офіційно визнаний німцями, а тому не мав допомо¬ги від військових чи поліції - феномен!
Перебуваючи в скрутних ма¬теріальних умовах, потерпаю¬чи, як й інші харків’яни, від хо¬лоду і голоду, Доленко зна¬ходив сили передавати іншим свій оптимізм і віру. Якось Ю. Шевельов застав його у цей не кращий час [Літ. 114]:
«...За столом сиділа людина віку на вигляд так під п’ятдесят, полисі¬ла, з подвійним підборіддям, суво¬рого вигляду, непевного, трохи блу¬каючого погляду, ніс нездорово ро¬жевий і помережаний опуклими си¬нявими венами. Говорив він невира¬зно, плутано і туманно».
Усі стежки збігались до цент¬ру планування, до квартири на вул. Ветеринарній, 33 - тут меш¬кав Доленко. Під прихованим впливом Доленка Харківська мі¬ська управа опинилась в україн¬ських руках, постала «Просві¬та», утворився громадський ко¬мітет. Олександр Семененко став другим обербургомістром Харкова теж завдяки тому, що за його спиною стояла міцна українська група, очолювана В. Доленком.
Програмою Володимира До¬ленка було: «Малі діла для вели¬кої справи». Відкриті виступи проти німців були б небезпечні, але не треба було забувати про окремість від німців та їх інтере¬сів, тому необхідно постійно від¬стоювати свої права і потреби.
Життя у Харкові час від часу ставило перед громадським ко¬мітетом складні питання, тож мимоволі доводилось займатись дипломатією з німецькими оку¬паційними чиновниками, і бага¬то при цьому залежало від такту та вміння не втратити під час переговорів своєї духовної суве¬ренності й моральної гідності.
Але конспіративно-гіпнотич- на метода Доленка діяла. Діяла в окупованому Харкові, діяла і після виїзду на Захід. У Львові Доленко знайшов спільну мову з обмеженим колом В. Кубійови- ча, де панував настрій спротиву німецькій політиці. Але коли українська еміграція опинилась в умовах Західної Європи, де
конспірація як така втратила сенс і прихильники Володимира Андрійовича стали тільки одні¬єю з багатьох партій, які мали вже другорядну роль, система діяльності В. Доленка перестала бути необхідною.
На еміграції Доленко співпра¬цював з ексклюзивним урядом УНР, був ініціатором і діячем соборноправної УАПУ, органі¬затором і лідером Української селянської партії. Але його зір¬ковий час вже минув. У підні- мецькому Харкові він був єди¬ним вождем і ніхто йому не про- тйстояв, а тут різноманітні пар¬тійні угруповання, неминучі суперечності. Відомі його розбі¬жності з письменником і полі тичним діячем ОУН Іваном Баг¬ряним.
Володимир Доленко вплинув на видатного політичного і гро¬мадського діяча, публіциста, ре¬дактора, українського патріота Ю. С. Семенка, який пізніше скаже про свого друга, що Во¬лодимир Доленко став для нього ще одним і останнім політичним орієнтиром.
Доленкові належать мудрі і актуальні сьогодні слова:
«Без компромісів немає реаль¬ної політики, неможлива інтеграція всіх сил для здобуття наміченої мети - відновлення української держави».
Помер В. А. Доленко 7 серпня 1971 року в Ульмі (Німеччина).
Семенко Ю. Пам’яті Доленка. - Мюнхен, 1975.
Скоробогатов А. В. Харківське міське самоврядування в 1941 - 1943 роках // Бере¬зіль. - 1996. -№ 7-8.
Шевельов Ю. В. Я - мене - мені... (і довкруги): В 2-х т. - Нью-Йорк, 2001.