Вона п'янила зранку і до ночі.
Вела у найтемніші закутки душі.
Губила тебе в часі і в просторі,
була тут і свобода, й кайдани.
Вона сміялась чистим кришталем,
і сміх той йшов з тобою по п'ятам.
Вона давала ляпаси тобі,
бо ти аж надто солодко мовчав.
Вона хотіла драми та феєрій ,
її манили полум'я вогні.
Вона хотіла гаряче й скажене ,
а ти як море - тихий і терпкий.
...Той ранок ,був останній ранок літа.
Вона навшпиньки вийшла до дверей,
останній погляд кинула у спину.
І розчинилась в мареві людей.