Твої очі - вони ніби випромінюють сонцем.
Нащо мені те сонце край неба, коли в мене є ти?
Янтарне тепло твого погляду огортає мене в обійми, бракує слів, та чи вони потрібні? Я не хочу будити наш затишок жодним словом. Жодного поспіху, жодного зайвого руху.
Я навіть не цитуватиму тобі твого Уельбека - це теж зайве. Не питай, чи кохаю я тебе. Хай про це промовляють мої очі. Кава з цинамоном на балконі львівського будинку - може, то воно і є, щастя?.. Досить поспіху і справ. Досить тої меланхолії та сумних думок. Давай залишимо більше для нас. Давай просто жити. Як я бажаю жити! Всіма нервами мого серця прив'язана я до сього життя. І до тебе.
Дякую тобі - за тепло твоїх очей.
P.S. дякую за натхнення О.Е. та О.Кобилянську.