Про100 рояться

Валентин Лученко
Просто рояться бджоли, коли взятку нема. Просто рояться думки кволі, коли душу здолала мара. В просторі тім тіснім душно, спекотно серцю. Сили немає для герцю і поступово тобі здається, що і тебе нема...

Але то таке хитре, мале таке янголя тобі вчинило випробування. Черговий урок, якщо хочеш. Зурочений ти, чи проклятий, чи хворий на тимчасову втрату свідомості себе в світі, яку для зручності називають шизофренією, ти маєш прийняти правила, а отже зіграти у не свою гру. Хочеш того, чи не хочеш. Крути_не_крути не відкрутишся.

Знаєш, в цьому разі я би не радив тобі хитрувати. Насправді ми, як ті зозулині яєчка, що заховані ніби в гнізді у пух. Нас видно, як того боввана, що могилу в степу сторожує. Тому краще пройти всі ступені, пірнувши з головою в Містерію. Все, що заплановано має бути. А все, що ні, буде в твоїм вулику, коли прийде час і зацвітуть квіти...