Ластівки злякано простором синім шугають,
Знов страхітливо гроза видноколом тріщить,
Дні переповнені гранням барвистого сяйва –
Все це, як щастя, згадаємо знову колись.
Знову повернеться місяця тихе скрадання,
Ніч горобина, тривожна, мов темінь душі,
Срібний серпанок туману,
що стелиться зрання,
Іволги спів загадковий,
мов плюскіт ріки.
Знов підіймається в небо
палаців громаддя.
Зблискують десь у зеніті
небесні світи.
Серце заходиться щемом
і вирватись ладне,
В райдужних сплесках любові
там ангел летить.
Все це згадаємо, Господи,
світлом останнім –
Благословенний,
тобою дарований, світ.