С украинского
«Слышите: дождь,
Где, как в роще, только
Через улицы прыгают
Веселые зайчики…»
(Майк Йогансен)
О если бы кто знал,
Как я люблю в субботу
Бродить по улицам
Вот этим, по брусчатке,
Когда дождь – песней,
А я с зонтиком,
Земле параллельным,
Космосу перпендикулярным.
Люблю блуждать я с томиком Эвклида,
Оставив дома своего кота,
Пустыми улицами
(Ведь дождь - и все попрятались),
Мысленно очередную теорему распутывая*
(Ведь я в Ирландии).
Зонтик становится барабаном
Или литаврами,
На которых дождь играет мелодию Космоса
(Ведь он тоже музыкант,
Да и здесь, на острове, все скрипачи,
Даже гром и вьюги).
А я такой черно-белый**
В плаще-сутане с бородою белой
Иду уже столетие
С улицы «сегодня» на улицу «завтра».
А люди умирают и рождаются,
Болеют и выздоравливают,
Плачут и смеются,
А за окнами женщины,
Которые когда-то были молоды и красивы,
Мужчины, которые когда-то умели мечтать,
А я все иду и на этот город
Смотрю. Зачем?
Может, для того, чтобы
Сказать людям:
«Убейте войну в своей душе!
Просто живите!»
____________________________________________
Примечания:
* В Ирландии каждая человеческая жизнь – теорема. Её нужно еще рассмотреть…
** И не только внешне. По крайней мере, тогда.
Авторский перевод с ирландского (кельтского).
Еще примечание: Ах, люблю я старые пожелтевшие фотографии ХІХ столетия, не только дождь…
Белфаст, 1973 год
***
Слухаю дощ
Шон Маклех
«Чуєте: дощ,
Де як у гай тільки
Через вулиці
Веселі зайчики…»
(Майк Йогансен)
Якби хто знав,
Як я люблю в суботу
Перетинати вулиці
Оці – з бруківкою,
Коли дощ – піснею,
А я з парасолькою
До землі паралельною,
До Космосу перпендикулярною.
Люблю блукати з томиком Евкліда,
Лишивши вдома свого кота Томика
Порожніми вулицями
(Бо дощ, і всі сховалися)
Подумки чергову теорему розв’язуючи
(Бо я в Ірландії).*
Парасолька стає барабаном
Чи то литаврами
На яких дощ грає мелодію Всесвіту
(Бо він теж музИка,
Бо тут на острові всі скрипалі,
Навіть дощиська і віхоли).
А я такий чорно-білий**
У плащі-сутані з бородою білою
Йду вже століття
З вулиці «сьогодні» на вулицю «завтра»,
А люди помирають і народжуються,
Хворіють і видужують,
Плачуть і сміються,
А за склом вікон жінки,
Що колись були молодими і красивими,
Чоловіки, що колись вміли мріяти,
А я все йду і на це місто
Дивлюся. Навіщо?
Може для того, щоб
Сказати людям:
«Вбийте війну у своїй душі!
Просто живіть!»
Примітки:
* - в Ірландії кожне життя людське – теорема. Її треба ще довести…
** - і не тільки зовні. Принаймні тоді.
Авторський переклад з ірландської (гельської).
Ще примітка: ах, люблю я старі пожовклі фотографії ХІХ століття, не тільки дощ…
Белфаст, 1973
© Copyright: Шон Маклех, 2014
Свидетельство о публикации №214062701067