С украинского
«Еще раз, когда
Химерный запах полыни…»
(Майк Йогансен)
Моя земля всегда пахла вереском –
Невесомым и бархатным,
Цветком забытого напитка,
Но уже сто лет она пахнет полынью.
Хоть говорят, что это евшан-зелье,
Хоть говорят, что так и есть, ведь небо
Тоже синее и седое, как и эти листья абсентные,
Но запах горький – не пьянит, печалит,
Ведь земля тоже седеет – становится полынной,
Даже если и прорастает ботвой, то чёрной,
И все равно остаётся седой,
Потому что руки людей забывают ощущения,
Кроме касания холодного железа,
А небо становится молчаливым и немым,
Хоть когда-то пело и шептало
Свои тайны кельтам-мечтателям –
Когда-то, когда солнце ещё было рыжеволосым,
А ныне тоже поседело. До срока.
Потому что даже дым лишь седой
Клубится над моей землей –
Над Ольстером.
***
Запах полину
«Іще раз, коли
Химерний запах полину…»
(Майк Йогансен)
Моя земля завжди пахла вересом –
Невагомим та оксамитовим,
Квіткою забутого трунку,
Але вже сто років вона пахне полином.
Хоч кажуть, що то євшан-зілля,
Хоч кажуть, що так воно є, бо небо
Теж синє і сиве як і ці листя абсентні,
Але запах гіркий – не п’янить, засмучує,
Бо земля теж сивіє – стає полинною,
Якщо й поростає бадиллям, то чорним,
Але все одно лишається сивою,
Бо руки людей забувають доторки,
Окрім доторків до холодного заліза,
А небо стає мовчазним і німим,
Хоч колись співало і шепотіло
Свої таємниці кельтам-мрійникам –
Колись, як вранішнє сонце рудоволосим
А нині теж сивим. Дочасно.
Бо навіть дим тільки сивий
Клубочеться над моєю землею –
Над Ольстером.