Квiтко

Моя плоть ущільнюється.
Вона стає монолітною і не лишає місця душі.
Я перетворююся на лицаря зі списом,
На самий спис,
На наконечник на ньому.
Наконечник пульсує і набрякає.
Йому мало повітря, він хоче зануритися у море,
Йому мало всесвіту, він хоче у в’язницю,
Йому не вистачає безодні,
Він хоче у щілину,
Вузьку, наче вушко голки,
Гарячу, наче смола у пеклі,
Пульсуючу, неначе вулкан перед виверженням,
Ніжну, мов пелюстки орхідеї,
Яку ти обожнюєш і яка
Збуджує мене формами
І дратує відсутністю аромату.
Я хочу тебе.
Він хоче –
У тебе…
Твої слова стають покірними,
Твій голос губиться у збудженні,
Твої губи тремтять і вкриваються
Вологою кохання,
Росою пробудження і
Нектаром любові,
Ти відкриваєшся,
Квітко
Моя.

18.06.14