Зажурились чорнобривці на вікні,
через шибки сумно визирають:
на квітник би перебратись – ні,
літечка нема в північнім краї.
Кожний день злий вітрюган, дощі,
сонечко сховалось, холоднеча…
Порятунок би знайти мерщій,
щоб не мерзли пуп’янки-малеча.
Так потрібні сонця промінці
чорнобривцям, а ще більше – людям
в тій землі, з якої квіти ці,
в тій землі, якої не забуду…
В Україні йде страшна війна,
хтось і зараз там шепоче: «Жити…»
Я своїм наказую синам,
щоб жаліли і людей, і квіти…
Фото из Интернета.