Божа доля, ти все знаєш,
Що захочеш - зробиш:
Де не думав - посилаєш,
Де бажалось - гробиш.
Все ж цікавість розбирає
Напередодні, на межі:
Невідворотне зустрічаєш
Ще й лишаєшся живим.
«Як ти себе почуваєш?»
«Спасибі, погано» -
І з копит у мить злітаєш.
Несвідь. Морок. Яма.
Кілок в горлі. Ні дихнути,
Ні лягти, ні сісти,
Лиш її кохані руки
Одні в полі чистім:
Несли, тягли, піднімали,
Всі ліки - по ліку,
Витирали, розтирали,
Добавляли віку.
«Не смій мене покидати!»-
Веліла невстанно , -
Маєм разом доживати,
Розставатись рано.
Підеш, голубе, тоді,
Як Господь накаже,
І ніколи у чужій,
А лиш в свою ляжеш.
Доля усім життя пише
Закрито й неясно -
Не раніше й не пізніше
Та все робить вчасно».
Вдячний спокій у душі
Бог благословляє,
Якщо був вже на межі -
Світ не заблукає.
11.06. 2014р., Київ