Людину, яка готова йти по головах заради отримання найвищих балів на екзамені або семінарі, засуджують. Водночас, поведінку людини, яка готова зробити те саме заради отримання найменшої оцінки, вважають нормальною. В людини, яка чимось разюче відрізняється від інших, готові при будь-якій нагоді повисмикувати пір'я лише за те, що воно занадто яскраве. Якщо всі користуються шпаргалками - так і треба. А якщо хтось демонстративно відмовляється від списування - він дивак. Вважається, що найкраще сидіти тихо і не висовуватися, і тоді до тебе будуть ставитися нейтрально, а може, й любитимуть.
Людину, яка визначилася зі своєю метою в житті та готова заради неї платити будь-яку ціну, не сприймають у колективі. І мало хто замислюється над тим, як складно жити в соціумі та, водночас, бути відторгнутим з нього. Але найпарадоксальніше те, що така людина-вигнанець залишається незмінною у своїх переконаннях, свідомо йдучи на те, що в такому разі в неї може не бути друзів і однодумців. Можливо, наше суспільство було б набагато кращим, якби ми більш терпимо ставилися до тих, хто здається нам яскравішим, ніж решта, і якби ми вміли щиро захоплюватися людьми, які мають міцний внутрішній стрижень?