Просто магія це така повсякденна штука, а тому малопомітна. Стукає у вікно синиця дзьобиком своїм маленьким. Над хатою пролітає бусол той, що в дитинстві був журавлем. Коники скрекотять у високій траві біля тину. І все це - знаки, яких мало хто розуміє. Бо життя котиться без упину, підіймаючи хвилю все вище і вище. І лише одинокі якісь серфінґісти мають сміливість піднятися на її гребінь.
А я сиджу, притуливши лоба до шибки і чекаю коли дощ піде. Грім загремить, блискавка вдаре у вербу стару. Перші важкі упадуть краплі. А далі: стіна напівпрозора - падає з неба вода. Диво! Дивлюсь зачаровано, як вона полоще листя, пригинає траву. Під лопухом прихистилось курча і пищить, змокле вже все, але бігти в повітку боїться і правильно робить.
А тут біля мене спить котеня, маленький господар Світу Цього. Ми тут у гостях, котячі знають про це, а тому дозволяють собі служити. Це також повсякденна магія: гладити за шерсточкою кота, засинати під його муркотіння, чути крізь сон, як він пройшовся своїми м'якенькими підошовками тобі по спині і вистрибнув через кватирку у росяну траву і кумедно обтріпує лапки свої промоклі.
Просто магія це і є наше життя: маленьке, як котенятко чи велике як кит. Чуєш як воно бавиться, як з глибини піснею моря нас вабить, як з неба гремить: там за хмарами літає Дракон, просто ми його рідко бачимо...