Просто роблю живопліт. Не для тину, який скотину не пускатиме на город. Просто люблю ці стіни зелені, які можна торкати, гладити, вдихати їх тепло від листя розігрітого липнем. Люблю живопліт зимою, коли він зелений на свіжо-білому тлі січня та чорно-сірому березня. Люблю живопліт з глоду та терносливу. Зелені листочки; переплетіння: коренів, стовбурів, гілок; плоди сині, червоні; схови для гнізд пташиних.
Саджаю робінію, граби, бузок під одну, довгу таку лінію. Поливаю їх, шепочу їм слова, які несу в собі з якогось давнішнього пражиття, з якогось там сто_дев'ять_сьомого коліна. Вони ростуть, як з літепла, я підстригаю їх, замовляючи біль гілочок, згрібаю листочки, сушу їх на несамовитому сонці. На різдво їх спалю на жертовнім вогні для Ярила, що знов народився.
Іду по доріжці униз, до води. Обіч мене дві стінки урівень з плечима. Сім відтінків зеленого. П'ять відтінків любові на тлі незліченної кіькості барв кохання.