«…На острові стояла фортеця
з бронзовими воротами,
до неї вів скляний міст…»
(Скела «Плавання Майл-Дуйна»)
Там все прозоро – і внизу вода,
Ми бачимо минуле й майбутнє,
Нам треба йти, але вертаємось назад:
У часі, в просторі. Присутні тут ми
Але не знаємо, не відаємо де –
В якій ще божевільній круговерті?
Ми тут, ми на мосту, на острові –
Це сон чи просто на порозі смерті
Ми – волоцюги моря на межі
Одвічного, таємного, земного.
Шукаємо. Таємні сторожі
Нам музику подарували сну
І жінка в білому несла у чаші воду
Сандалі срібні й невагомий шовк –
Як мариво ми бачили свободу
І знову сон… Коли ж прокинулись,
Побачили у вранішній імлі:
Навколо море. Ми на кораблі…