Просто. Дивлюсь на вогонь. Маленьке таке курище на березі. Темінь. Ніч. Ніби з нічев'я скидається риба. Вовтузяться бобри. Знаю напевне безшумно пливе видра. Не шарудить куниця і тупцяють поблизу їжаки. Граються вогники сині, потріскують поліниці. Чари полум'я поблизу води.
І не спиться мені котру ніч, ой не спиться. Зорю небо, де зір, як солі, що насипалася на шлях битий з чумакового возу. Гріюсь вогнищем. Підкидаю дрівець в багаття. Нюшу ніч, обнімаю її усім тілом. Плин думок зупиняю і злітаю над світом білим, над Землею, над її Сонцем, над ятранцями, оборонцями.
Прощавайте! Дасть Господь, повернуся вранці...