Анастасія Шевердіна (ЛНУ імені Тараса Шевченка)
РОЛЬ ХУДОЖНІХ ДЕТАЛЕЙ У РОМАНІ ВАСИЛЯ ШЕВЧУКА «СТРАСТІ ЗА МИКОЛАЄМ»
Сьогодні як ніколи раніше посилився попит на документальні твори, в яких описуються й оцінюються постаті реальних історичних осіб, долі непересічних особистостей, політика, ідеологія, мораль більш або менш віддалених епох. Особливу увагу читачів привертають біографії, передусім художні, оскільки вони гарантують глибоке занурення у світовий культурний процес, отримання естетичної насолоди від літературного твору, інформаційне насичення та, що дуже важливо для багатьох читачів, – порівняно легке й захоплююче читання. «За читацьким інтересом до біографії завжди стоїть потреба побачити красиву й багату людську особистість. Біогра¬фія сполучає для читача естетичні переживання, споріднені з тими, які порушує злиття ігрового й документального кінематографа: герой – як у романі, а усвідомлення достовірності – як у житті» [1, с.228].
Документалістика подекуди точніше й емоційніше, ніж підручники, відтворює минуле. Дослідження її є актуальним ще й тому, що під впливом історичних змін кінця XX століття в Україні посилився інтерес до історії, культури, традицій її народу, популяризуються праці незаслужено забутих політичних і громадських діячів, письменників, особливо тих, хто зазнав репресій, зріс інтерес до представників різних хвиль української еміграції, переосмислена роль багатьох канонізованих особистостей. Попри значну кількість видрукуваних документальних творів, у літературознавстві й критиці ще не сформувалося єдиної точки зору на ґенезу та значення художньої біографії. На сьогодні існує досить багато наукових праць з проблем біографічної літератури, проте вони не дають вичерпної й однозначної відповіді на поставлені перед дослідниками питання. Таким чином, постає нагальна потреба дослідження художньо-біографічних творів, їх образної організації.
До найвідоміших праць, присвячених біографії, належать «Аспекти біографії» А. Моруа, «Розвиток англійської біографії» Г. Нікольсона, «Розвиток американської біографії» Д. Мерріла, «Один могутній потік. Драма біографії» Е. Джонсона, «Літературна біографія» Л. Еделя, «Мистецтво біографії в Англії XVIII століття» Д. Стауффера, «Природа біографії» Дж. Гарреті, «Біографічна повість» І. Стоуна. В українському літературознавстві першою значною працею, що стосувалася виключно художньо-біографічних полотен, стала книга І. Ходорківського «Історико-біографічні твори з життя письменників» (1963), перевидана з доповненням у 1985 р. під назвою «Образ митця. Огляд історико-біографічних творів про письменників». Що стосується проблем родо-жанрової класифікації біографічної літератури, то чіткі критерії поділу художніх життєписів на два типи – традиційний (сюжетно-подієвий) та асоціативно-психологічний – уперше запропонував О. Галич. Схожий підхід до класифікації життєписів демонструють й інші дослідники, зокрема І. Данильченко, О. Зарицький. Велике значена для осмислення здобутків вітчизняних біографів має монографія Б. Мельничука «Випробування істиною. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення)». Вона містить найповніший огляд українських художніх життєписів відповідно до запропонованої автором періодизації. З 90-х років XX ст. в Україні було захищено ряд кандидатських дисертацій, присвячених документалістиці (І. Булашенко, І. Ходорковський, О. Дацюк, І. Василенко, Н. Ігнатів, О. Мішуков, Т. Черкашина та інші). Суттєву роль для розвитку теорії документалістики відіграли кілька дискусій на сторінках журналів «Вопросы литературы» (1973, 1980), «Литературной газеты» (1975 – 1976), симпозіум з проблем творчої особистості, що відбувся в Москві навесні 1972 року, представницькі наукові конференції, проведені в Рівному (1996) і Луганську (2001, 2003, 2005, 2007, 2009).
Метою даної розвідки є аналіз ролі художніх деталей у художньо-біографічному романі Василя Шевчука «Страсті за Миколаєм».
«Біографії великих людей – це ніби сходинки драбини, якими людство піднімається, усвідомлюючи свій досвід» [2, с.63]. Біографія – це життєпис визначної особистості, відтворений на основі фактів та документів життя. Зазвичай літературознавці відносять біографію до художньо-документальної літератури, досліджують співвідношення в ній белетризованих і небелетризованих форм. Найбільш доцільним видається розподіл біографій на наукові, науково-популярні та художні. Художня біографія – це різновид біографічних творів, у яких відповідно до історичної правди письменники створюють художні образи видатних людей, простежують процес формуван¬ня характерів, розкривають їхній внутрішній світ, суспільно-політичні погляди.
«Художня деталь – засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція» [3, с.718 – 719]. В одних випадках деталь набуває характеру символу, стає наскрізною у творі, в інших – залишається одномоментною деталлю-штрихом, але в будь-якому випадку має прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити собою розлогий опис. Деталі можливі в портреті, пейзажі, мові.
В. Шевчук наділений умінням вихопити з безлічі речей і явищ експресивний згусток, що дозволяє якомога конкретніше уявити певну ситуацію. Наприклад, Віталій Романович Лисенко, колишній військовий, часто виявлявся поблажливим до оточуючих. Автор приписує йому характерний жест: «Батько лише махнув рукою, й Микола не зрозумів, що означав той звичний жест – підтримку чи заперечення» [4, с.8]. Про Ольгу Єреміївну Лисенко можна судити вже на підставі лише двох вдало підібраних речень: «На ґанок вийшла мати, одягнена, немов на бал. Блискуче виховання у Смольному не блякло в неї ні за яких обставин і не підвладне було рокам» [4, с.12].
Із великої кількості деталей вимальовується багатоплановий образ Миколи Лисенка. Про заняття хлопчика музикою говорить міцне рукостискання. Дитячі спогади Лисенка дозволяють читачу здогадатися, що малий Микола – дитина вельми талановита й працелюбна: «Цей вчитель-чех із італійським прізвищем ганяв його нещадно і не прощав йому найменших похибок. До інших – м’який, як віск, поступливий, йому ж, Миколі Лисенку, – так величав чомусь його одного, – був невмолимим деспотом, доводячи не раз до сліз. Брав хусточку і витирав, немов малому, мовлячи: «Талант гранують працею»…» [4, с.13]. Старіючи, Лисенко не хотів подавати виду, що стомлюється, щоб не турбувати даремно друзів. «– Я буду йти, – всміхнувся. – Щоб Боніфатійович не мав підстав покепкувати з мене, як прибіжу захеканий» [4, с.431].
На незвичність родини дядька Лисенка вказує хоча б і наступна деталь: «Ворота їм відчинила дядина. Вона ж і зачинила. Ще й помахала їм на прощання ручкою… Рукою! Пальці в неї були засмаглі й грубі, як у Созонта» [4, с.28]. Побут дядькової родини дуже різнився від того, який звикнув спостерігати Микола в панських родинах. Тут самі працювали по господарству, розмовляли українською мовою й поводилися із селянами як з рівними. Кількох деталей достатньо, аби уявити особливості стосунків Софії Лисенко з Михайлом Старицьким: «– Не буду більше. Зватиму його лише Миколою, – всміхнулася крізь ледь помітний острах. Михайло, видно, суворий муж…» [4, с.80]. Мимохіть В. Шевчук згадує, що не все так сонячно у родині Старицьких: «А й справді, де Михайло? І Соні теж немає. Чи не побили знов вони горшки? А може, та хвороба, що мучить бідного уже давно, насунулася, мов чорна хмара… Ось він! Увійшов до зали рвійно, немов збирався битися чи викликати когось на герць. І Соня з ним. Зиркнула на брата сумно-сумно і посміхнулась роблено Чубинському…» [4, с.197].
У творі наявна велика кількість портретних деталей. Автор постійно звертає увагу читача, що Старицький мав «пишні вуса» [4, с.294], які, як жартував Лисенко, Михайло розпушував перед жінками. У директора Петербурзької консерваторії Михайла Азанчевського пальці були «тонкі та довгі, як же у піаніста», брови – «тонкі жіночі» [4, с.203 – 205].
Автор неодноразово підкреслює особливу увагу Пантелеймона Куліша до слабкого полу на прикладі першої дружини Лисенка Ольги О’Коннор: «Вже за столом, піднісши келишок з легким вином, оглянув пильно Ольгу, – вона аж зашарілася, – й проголосив галантний тост: – За квіти України!» [4, с.149]. Коли Ольга захотіла сама написати заяву на вступ до консерваторії, а не довірити це чоловіку, директор посміхнувся. «Такі жінки були тут, певно, рідкістю. Вродлива ще й вольова!» [4, с.204]. Проте саме в Петербурзі остаточно руйнується сімейне щастя Лисенків. Читач швидко помічає перші тривожні ознаки: «Слухняно повернулася. Та руку все ж звільнила, мов не бажала, щоб хтось її побачив у парі з ним» [4, с.205].
Мовні деталі, перш за все, зустрічаються у мовній характеристиці персонажів. Так, Микола Лисенко постійно вживав своє дитячо-наївне «Та невже!», а Михайло Старицький журно примовляв: «Хоч круть, хоч верть». Характеризують персонажів і їхні, так би мовити, гасла-афоризми: «Шляхів багато, правда лише одна, – промовив Драгоманов у тиші, що запала після Миколиних рішучих слів. – І кожен шлях достойний, якщо веде до правди» [4, с.69]. До мовних деталей можна віднести й характеристику мовлення персонажів. Наприклад, Настя говорила приязно і тихо: «Місячно, сказав би він» [4, с.75]. Вдалі порівняння-деталі окреслюють фізичний і духовний стан Миколи Лисенка: «Раптом відчув утому. День же був – як струна!» [4, с.108].
Мовними деталями служать прізвиська героїв: «…їх проводжав Володар сам. Так між собою звали в них Антоновича, оскільки був за старшого, та й мав велично-гордий вигляд й до прозвиська свого підходив вельми, чи навпаки» [4, с.336]. Старицького називають «пан тамада», а Садовського – «Щирий Приятель».
Таким чином, художні деталі допомагають якомога конкретніше уявити певну ситуацію або героя. Деталі дозволяють наголосити на особливостях характеру персонажа, його зовнішності. Портретні деталі зустрічаються дуже часто, підкреслюють певні значущі, на думку автора, риси героїв. Мовні деталі, перш за все, зустрічаються у мовній характеристиці персонажів. Ними служать гасла-афоризми героїв. До мовних деталей можна віднести також прізвиська персонажів.
Література
1. Лотман Ю. Биография – живое лицо / Ю. Лотман // Новый мир. – 1985. – №2. – С. 228 – 236. 2. Андроников И. Ступени человеческого опыта / И. Андроников // Вопросы литературы. – 1973. – №10. – С. 54 – 63. 3. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 752 с. (Nota bene). 4. Шевчук В. Страсті за Миколаєм: Микола Лисенко: Роман / Передм. В. Кирейка / В. Шевчук. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007. – 608 с.: іл. – (Українці у світовій цивілізації).