УДК 821. 161. 2 – 31.09 + 929 Шевчук
А. П. Шевердіна
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОЗАСЮЖЕТНИХ ЕЛЕМЕНТІВ У ХУДОЖНЬО-БІОГРАФІЧНОМУ РОМАНІ ВАСИЛЯ ШЕВЧУКА «СТРАСТІ ЗА МИКОЛАЄМ»
Час швидко мчить повз нас, торкаючись наших заповітних мрій та ставлячи людство перед новими проблемами. Зараз, на початку нового тисячоліття, плин часу надзвичайно прискорюється і суспільство гостро відчуває потребу в осмисленні зрушень у політиці, культурі, у своїй свідомості взагалі. Нові обставини життя вимагають нових літописців, які створили б яскраві та якісні документи доби, допомогли людям зрозуміти епоху та її героїв.
У цьому контексті неминуче зростає цінність та кількість документальних творів. «Сьогоднішню літературу неможливо уявити без автобіографічної і мемуарної прози. Щорічно вона дає твори, які належать до найбільш помічених і критикою, і читачами» [1, с.5]. За свідченнями вітчизняних і зарубіжних дослідників, документальна література плідно розробляється та ніколи не затримується на прилавках книжкових магазинів. Щасливу тенденцію до розвитку документалістики спостерігаємо і в Україні.
Вивчення документальної літератури має принципово важливе значення, оскільки вона допомагає відтворити минуле України, глибше зрозуміти культуру, традицій її народу, популяризувати праці політичних і громадських діячів, письменників. Композиційні особливості документальних творів на сьогодні недостатньо досліджені, тож метою даної розвідки є з’ясування особливостей використання позасюжетних елементів у біографічних творах.
Попри значну кількість видрукуваних документальних творів, у літературознавстві й критиці ще не сформувалося єдиної точки зору на генезу та значення документалістики. «Справжня документалістика, створена пером великого майстра літератури, у переломну добу утвердження молодої Української держави в світі, набуває величезного громадського звучання, як специфічний, а іноді й мужній документ певної епохи, де очима учасника подій або ж очевидця оцінюються не лише окремі постаті реальних історичних особистостей, а й у цілому політика, ідеологія, право, мораль часу» [2, с.5].
Особливу увагу читачі приділяють біографіям видатних культурних та політичних діячів, виняткових особистостей, від яких залежали або й досі залежать минуле, сьогодення і майбутнє. Кожного з нас цікавить життя Творця, Людини «у квадраті», і не менше – обставини цього загальнозначущого життя, обличчя епохи, яку представляє герой біографії. «За читацьким інтересом до біографії завжди стоїть потреба побачити красиву й багату людську особистість. Біогра¬фія сполучає для читача естетичні переживання, споріднені з тими, які порушує злиття ігрового й документального кінематографа: герой – як у романі, а усвідомлення достовірності – як у житті» [3, с.228].
Найчастіше дослідженням теоретичних проблем біографії займаються автори життєписів: Л. Едель, А. Моруа, Д. Мерріл, І. Стоун, Д. Стауффер, Е. Джонсон, Дж. Гарреті. В українському літературознавстві першою значною працею, що стосувалася виключно художньо-біографічних полотен, стала книга І. Ходорківського «Історико-біографічні твори з життя письменників» (1963), перевидана з доповненням у 1985 р. під назвою «Образ митця. Огляд історико-біографічних творів про письменників». Що стосується проблем родо-жанрової класифікації біографічної літератури, то чіткі критерії поділу художніх життєписів на два типи – традиційний (сюжетно-подієвий) та асоціативно-психологічний – уперше запропонував О. Галич. Схожий підхід до класифікації життєписів демонструють й інші дослідники, зокрема І. Данильченко, О. Зарицький. Велике значена для осмислення здобутків вітчизняних біографів має монографія Б. Мельничука «Випробування істиною. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення)». Вона містить найповніший огляд українських художніх життєписів відповідно до запропонованої автором періодизації.
О. Дацюк вважає неприйнятним використання таких понять як «документальний вид літератури» або «документальний жанр» для родо-жанрової класифікації біографічних полотен. Родо-жанрова класифікація і ступінь документалізму твору – це речі, що знаходяться в різних площинах, тобто терміни на зразок «документальний жанр (вид)» не класифікують, а лише характеризують відповідну літературну форму. Термін «художньо-документальна біографія» містить у своїй семантиці приховану тавтологію, через те оптимальнішим видасться вживання коротшого терміну «художня біографія».
«Біографії великих людей – це ніби сходинки драбини, якими людство піднімається, усвідомлюючи свій досвід» [4, с.63]. Біографія – це життєпис визначної особистості, відтворений на основі фактів та документів життя. Біографію справедливо відносять до документально-художньої літератури.
Серед найважливіших жанрових особливостей художньої документально-біографічної прози О. Галич називає «творче відтворення життєвого шляху конкретно-історичної особи на основі справжніх подій і документів даної епохи, глибокого проник¬нення письменника в духовність свого героя, в його внутрішній світ, у соціальну та психо-логічну природу його історичних звершень» [5, с.109].
«Біографія – життєпис. Наукова Б. дає на основі фактич. матеріалу картину життя людини, розвитку її особистості у зв’язку із суспільн. дійсністю епохи. Б. допомагає зрозуміти формування особистості, напрям, характер і процес творчої і суспільн. діяльності людини. Вивчення життя великих людей — революціонерів, діячів науки і культури має велике вихов. значення. Види Б. різноманітні: вона може бути науковою, худож., академіч., популярною і т. ін.» [6, с.620].
Матеріалом біографії є факти життя видатної особистості, її діяльність та особливості сучасної герою епохи. Біографічними джерелами є політична, культурна, історична, мистецька спадщина особистості, епістолярій, документи, свідчен¬ня та спогади сучасників, публікації в сучасній діячеві пресі тощо.
Позасюжетні елементи є складовою частиною композиції художньо-біографічного твору.
«Композиція (лат. composition – складання, з’єднання) – організація худож. твору як співвіднесеність і взаємодія його компонентів. К. включає в себе не тільки архітектоніку, групу¬вання образів і оформлення сюжету, а й єдність усіх образних засобів твору. Велику роль у виборі К. відіграють особливості худож. мислення письменника, родові й жанрові ознаки твору… В центрі сюжетної К. літ. твору – гол. тематичний конфлікт, що визначає порядок розгортання подій і розстановку персонажів. До елементів сюжету і К. належать експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка, епілог (будь-яка з цих частин, або навіть і кілька, можуть бути відсутніми). К. включає до худож. системи твору також образ автора, оповідача, вставні новели, ліричні відступи, ретроспекції, ритм, що надає стрункості творо¬ві, забезпечує єдність його змісту і форми. Особ¬ливо велика роль К. у худож. організації ро¬ману. Існує багато худож.-образних засобів організації матеріалу, підпорядкованих законам К.: деталь художня, портрет, пейзаж, інтер’єр, паралелізм сюжетних ліній, контрапункт, парні образи, листування персонажів, перехресні характеристики, авторські описи тощо. До засобів композиційної організації худож. матеріалу належать також монтаж літературний і підтекст» [7, с.548 – 549].
Окрім сюжету, у композиції твору існують ще і так звані позасюжетні елементи, які часто бувають навіть важливішими за сам сюжет. «Якщо сюжет твору – це динамічна сторона його композиції, то позасюжетні елементи – статична; позасюжетними називаються такі елементи, які не просувають дії вперед, під час яких нічого не трапляється, а герої залишаються в колишніх положеннях. Розрізняють три основні різновиди позасюжетних елементів: опис, авторські відступи і вставні епізоди (інакше їх називають ще вставними новелами або вставними сюжетами). Опис – це літературне зображення зовнішнього світу (пейзажу, портрета, світу речей і тому подібне) або стійкого життєвого устрою, тобто тих подій і дій, які здійснюються регулярно, день за днем і, отже, також не мають відношення до руху сюжету. Описи – найбільш поширений вид позасюжетних елементів, вони присутні практично в кожному епічному творі. Авторські відступи – це більш-менш розгорнені авторські вислови філософського, ліричного, автобіографічного і тому подібне характеру; при цьому дані вислови не характеризують окремих персонажів або взаємин між ними. Авторські відступи – необов’язковий елемент в композиції твору, але коли вони там все ж таки з’являються, вони грають, як правило, найважливішу роль... Нарешті, вставні епізоди – це відносно закінчені фрагменти дії, в яких діють інші персонажі, дія переноситься в інший час і місце і тому подібне. У деяких випадках до позасюжетних елементів можна віднести також психологічне зображення, якщо душевний стан або роздуми героя не є наслідком або причиною сюжетних подій. Проте, як правило, внутрішні монологи й інші форми психологічного зображення так чи інакше включаються в сюжет, оскільки визначають подальші вчинки героя і, отже, подальший перебіг сюжету» [8, с.149].
«Опис – конкретно-уявлюване, картинне зобра¬ження зовнішнього вигляду дійових осіб, предме¬тів, явищ, місцевості. До описів письменник звертається при зображенні зовнішності персонажа (портрет) чи обстановки, в якій відбуваються події (пейзаж, інтер’єр, опис окремих речей).
Портрет (фр. рortrait – опис зовнішності дійової особи: рис обличчя, фігури, виразу очей, пози, одягу, взуття, міміки, жестів)» [9, с.67]. Портрети в романі В. Шевчука небагатослівні, навіть мінімалістичні, окреслені завдяки двом-трьом виразним рисам. Донька квартирної хазяйки з Лейпцигу Анна – «білява й синьоока» [10, с.106], Ольга О’Коннор – «юна, безмежно гарна, трепетна…» [10, с.135], Микола Садовський та Марко Кропивницький – «двоє чорнявих гарних чоловіків» [10, с.329], Леся Українка – «змарніла, схудла, з жалібною усмішкою» [10, с.483], Михайло Старицький «йде зсутулившись, весь сивий...» [10, с.87]. Деяких персонажів автор характеризує більш докладно. Про Ольгу Липську читаємо: «…біля фортепіано стояла гарна висока дівчина, яка ловила очима кожен рух на клавішах його «свідомих» пальців… Згодом він знову глянув на ту слухачку й завважив, що у неї ясні великі очі й русяве в’юнке волосся» [10, с.245]. Описи цієї жінки, яка стала відданою подругою Миколи Лисенка, зустрічаємо неодноразово: «Вона була така розкішна і молода, що серце завмирало при кожній з’яві» [10, с.383]. Цікаво, що сам Микола Лисенко, згідно В. Шевчука, не міг точно визначити, чим причаровує його та чи інша жінка. Інколи портрет такої жінки подається через враження композитора: «Усмішка була у неї сонячна! Аж місяць зблід, коли вона всміхнулась… Хоч як придивлявся, не міг сказати, в чому її краса… лице і вся постава Насті весь час мінялись ніби. Вони залежали від слів її, від усмішки, від кожного, і незначного, руху» [10, с.383]. У випадку із селянкою Настею, першим нездійсненим коханням маестро, значна доля його симпатії припадає на голос дівчини, на майстерне виконання нею народних пісень. Івана Франка автор змальовує за допомогою кількох речень: «Він був на зріст середній, проте міцний, з ясним, розумним поглядом. Волосся темно-русе, високий лоб. Замість сорочки й краватки мав дуже гарну вишиванку…» [10, с.337]; «…Іван з орлиним поглядом, в якому поєдналися і гострота, і лагідність. Лице у нього живе, рухливе, по ньому можна було читати настрій в усіх його найменших змінах» [10, с.367]. Петра Чайковського В. Шевчук зображає ніби між іншим: «Був білий, мов кульбаба, і тільки брови чорні й шнурочком, наче в парубка» [10, с.412]. Закономірно більше уваги автор приділяє людяності, толерантності композитора, аніж його зовнішності. В. Шевчук часто описує персонажа із позиції сучасного знавця, а не випадкового тогочасного спостерігача. Він не приховує, що знає про героїв більше, аніж вони самі та читач, самостійно робить висновки стосовно їхнього характеру з огляду на портрет, як у випадку із зображенням Леоніда Глібова: «У нього був розумний, добрий погляд й м’які, ласкаві рухи. Такі не здатні чинити зла, самі в житті беззахисні. А втім, це їхня зброя. Як у дітей» [10, с.456]. Характерно, що в описах героїв біограф часто використовує багатокрапки, які зазвичай пов’язані із сумом автора через втрату героєм колишньої краси та бажанням надати читачеві ширше поле для роздумів над долею людини: «Василь Васильович його зустрів привітно. Крізь радість пробивалася якась жура, і це примушувало вдивлятися в його лице, вишукувати причину. Посивів геть старий козак, подався… Колись розкішні вуса звисали нині сумно, мов пасма льону…» [10, с.515]. У портреті вже зазвичай закладене виразне авторське ставлення до персонажа. Симпатизуючи семінаристу Стеценку, що хоче продовжити справу Лисенка, В. Шевчук використовує зменшено-пестливі суфікси (які, до того ж, вказують на молодість і жіночність Кирила) та підкреслює музичність героя: «Ось він сидить, кирпатенький, з округлим личком, з брівками, немов у чепурухи. В очах задума, лагідність… Душа в нього й зовнішність – неначе тихо-мрійна народна пісня. Голос, немов струмок. І слух, коли й не абсолютний, то десь близький до цього…» [10, с.536]. Прийом порівняння портретів персонажів використовується лише двічі. Спершу Микола Лисенко помічає, що дружина Ольга схожа на Настю, а потім зіставляються описи Бориса Грінченка й Івана Франка: «Хоч був чорнявий, чимось нагадував Івана Франка. Можливо, що очі мав пелехаті й мудрі, а може, несуєтністю, розважним словом» [10, с.513].
Зовнішність головного героя життєпису автор характеризує лише опосередковано. «Мужчина якраз в соку», – каже про Лисенка Анна, а сам Микола згадує, що його «атакували жінки не раз…» [10, с.109]. «А він ще погарнішав у тій своїй Німеччині!» – зазначає Петро Косач. Вміщені наприкінці книги світлини тільки підтверджують наступні рядки: «Дівчата в інституті з ним кокетують, в нього всуціль закохуються і намагаються признатись в тому. І сміх, і гріх!.. Напевне, він ще не такий підтоптаний, як сам вважає. Музика теж грає роль. Його найбільші чари – уміння вправно грати. А ще – творити музику. Цим він вражає жінок найдужче…» [10, с.253]. Загалом, портрети у В. Шевчука виходять переважно ординарні, творяться узвичаєними мовним засобами, а характеристика починається зі слів «Він був…».
«Пейзаж (фр. paysage, від pays – місцевість, країна) – зображення природи, місцевості, населених пунктів у художніх творах. Одні пейзажні зарисовки зображують природу спокій¬ною, непорушною – це так звані статичні пейзажі; інші – під час вирування стихійних сил – динамічні пейзажі. Роз¬різняються пейзажі й за своєю темою – степовий, лісовий, мор¬ський, урбаністичний (опис міста, його вулиць, площ і под.), індустріальний (опис вигляду заводів, фабрик, шахт) і т. д. Залежно від того, до якого напрямку належить даний твір, пейзажі бувають класицистичні, сентиментальні, романтичні, ре-алістичні. Художні функції пейзажу досить різноманітні. В одних випад-ках він пов’язаний з сюжетом тільки зовнішньо – служить фоном, на якому розгортаються події. В інших – зв’язок глибший, органічний: пейзаж може виступати, як паралель до думок і пе¬реживань самого автора… чи когось із дійових осіб; може контрастувати з настроями автора… або героїв... Пейзажі бувають співзвучними або контрастними і до зобра¬жуваних подій» [9, с.68]. Пейзажі у романі В. Шевчука переважно реалістичні, статичні, допомагають розкрити внутрішній стан персонажів. Найбільше у творі сільських пейзажів. У них відбита любов до батьківщини, батьківської оселі: «Дерева йшли рядами вниз по горі… Тепер, у червні, гілля рясніло кульками зелених яблук, вкритих пушком, неначе малі пташата. На грушах, мов сережки, висіли ще салатові маленькі диво-глечики. А вишні вже взялися легким рум’янцем, ніби чогось було їм ніяково…» [10, с.17]. Пейзажі у книзі схожі на легкі, яскраві імпресіоністичні полотна: «Заходив тихий вечір, вони в’їжджали в нього, як у туман. Густі, широкі тіні лежали смугами через укочений вербовий шлях і через те здавалося, що їдуть по драбині, яка веде кудись за обрій…» [10, с.297]. Степові пейзажі у Миколи Лисенка асоціюються з дитинством: «За вікнами вагону пливе й пливе, мов демонструє свою красу, зелена Україна… І золота, бо вже хліба дозріли. Стоять, немов намети, полукіпки пшениці, жита. Гречка вже потемніла. Падькають десь перепілки, чути крізь стук коліс… І долинають пахощі нового хліба!.. В Гриньках колись, як був малим, цей запах його знаходив і за версту від дому…» [10, с.537]. Урбаністичні пейзажі завжди осінні або зимові, подаються ніби через відчуття Миколи Лисенка, перемежовуються з його думками: «Далеч укотре вразила. Вона щоразу інша – і та, й не та. Дніпро був скутий кригою, ліси за ним – у пишних білих шатах… А далі ще – блакить небес, з хмарками-херувимами. Завважив, що сьогодні в нього «божий» настрій» [10, с.428].
І н т е р’ є р (фр. іnt;rieur – внутрішній) – опис внутрішнього вигляду приміщення, його оздоблення, умеблювання. Художня функція інтер’єру двояка. Служачи фоном, він допомагає чита¬чеві краще уявити місце подій та описувану у творі епоху, а та¬кож є одним із засобів створення образів-характерів. Інтер’єри можуть бути докладні й стислі – залежно від жан¬ру, зображення подій і характерів, особливостей творчої індиві¬дуальності письменника. У романі «Страсті за Миколаєм» інтер’єри стислі й зустрічаються рідко. Один з найрозгорнутіших описів – опис домівки дядька Олександра – свідомого українця: «Дім дядьків був і справді, немов велика хата. Доглянута, під ґонтом, з чималими скляними вікнами, і все ж не схожа зовсім на панське житло. Всередині тут панував селянсько-козацький дух – зі скринями та рушниками, із Мамаєм на чорній дошці та розмальованою півнями й квітом піччю» [10, с.27]. Особливу увагу автор приділяє зображенню святого для Миколи Лисенка місця – кімнати Тараса Шевченка: «Кімната була якась химерна: вікно під саму стелю і сходи біля дверей кудись угору… на антресолі стояло ліжко, столик. Висіла якась гравюра…» [10, с.202].
Таким чином, позасюжетні елементи, серед яких портрети, пейзажі, інтер’єри, відіграють надзвичайно важливу роль у романі
В. Шевчука «Страсті за Миколаєм». Позасюжетні елементи розміщені між подіями сюжету в суворо логічному порядку й безпосередньо пов’язані із сюжетом. Авторських відступів та вставних епізодів у романі не спостерігаємо. Вивчення позасюжетних елементів дасть можливість глибше зрозуміти природу художньо-біографічних творів.
Література
1. Шайтанов И.О. Как было и как вспомнилось: (Соврем. автобиогр. и мемуар. проза) / И. О. Шайтанов. – М.: Знание, 1981. – 64 с.: ил. – (Новое в жизни, науке, технике. Сер. «Литература»; №7). 2. Галич О. А. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи / О. А. Галич. – Луганськ: Знання, 2001. – 246с. 3. Лотман Ю. Биография – живое лицо / Ю. Лотман // Новый мир. – 1985. №2. – С. 228-236. 4. Андроников И. Ступени человеческого опыта / И. Андроников // Вопросы литературы. – 1973. – №10. – С. 54-63. 5. Галич О. А. Духовна естафета поколінь / О. А. Галич // Прапор. – 1982. – №4. – С. 109-114. 6. Краткая Литературная Энциклопедия. / Гл. ред. А. А. Сурков. – Т. 1: Аарне – Гаврилов, 1962. – 1087 с. 7. Українська Літературна Енциклопедія: В 5 т. / Ред. кол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. – К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1990. – Т. 2 (Т. 1 – 1988): Д – К. – 576 с. 8. Есин А. Б. Принципы и приемы анализа литературного произведения: Учеб. пособие. – 4-е изд., исп. / А. Б. Есин. – М.: Флинта, Наука, 2002. – 248 с. 9. Бандура О. М. Теорія літератури / О. М. Бандура. – К.: «Радянська школа», 1969. – 286 с. 10. Шевчук В. А. Страсті за Миколаєм: Микола Лисенко: Роман / Передм. В. Кирейка / В. А. Шевчук. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007. – 608 с.: іл. – (Українці у світовій цивілізації).
Шевердіна А. П. Особливості використання позасюжетних елементів у художньо-біографічному романі Василя Шевчука «Страсті за Миколаєм»
Стаття присвячена дослідженню композиції роману В. Шевчука «Страсті за Миколаєм». У роботі аналізуються позасюжетні елементи твору, з’ясовується їхня роль у художній біографії.
Ключові слова: біографія, композиція, портрет, пейзаж, інтер’єр.
Шевердина А. П. Особенности использования внесюжетных элементов в художественно-биографическом романе Василия Шевчука «Страсти по Николаю»
Статья посвящена исследованию композиции романа В. Шевчука «Страсти по Николаю». В работе анализируются внесюжетные элементы произведения, выясняется их роль в художественной биографии.
Ключевые слова: биография, композиция, портрет, пейзаж, интерьер.
Sheverdina A. Р. Features of the use of the unplot elements in the artistically-biographic novel by Vasiliy Shevchuk «Passions on Nicholas»
The article deals with the investigation of composition of novel by V. Shevchuk «Passions on Nicholas». The unplot elements of work are analysing, their role in artistic biography is clearing up.
Key words: biography, composition, portrait, landscape, interior.