А. П. Шевердіна
Особливості характеротворення головного персонажа в художньо-біографічному романі Василя Шевчука «Страсті за Миколаєм»
Сьогодні як ніколи раніше посилився попит на документальні твори, в яких описуються й оцінюються постаті реальних історичних осіб, долі непересічних особистостей, політика, ідеологія, мораль більш або менш віддалених епох. Особливу увагу читачів привертають біографії, передусім художні, оскільки вони гарантують глибоке занурення у світовий культурний процес, отримання естетичної насолоди від літературного твору, інформаційне насичення та, що дуже важливо для багатьох читачів, – порівняно легке й захоплююче читання. «За читацьким інтересом до біографії завжди стоїть потреба побачити красиву й багату людську особистість. Біогра¬фія сполучає для читача естетичні переживання, споріднені з тими, які порушує злиття ігрового й документального кінематографа: герой – як у романі, а усвідомлення достовірності – як у житті» [1, с.228].
Документалістика подекуди точніше й емоційніше, ніж підручники, відтворює минуле. Дослідження її є актуальним ще й тому, що під впливом історичних змін кінця XX століття в Україні посилився інтерес до історії, культури, традицій її народу, популяризуються праці незаслужено забутих політичних і громадських діячів, письменників, особливо тих, хто зазнав репресій, зріс інтерес до представників різних хвиль української еміграції, переосмислена роль багатьох канонізованих особистостей. Попри значну кількість видрукуваних документальних творів, у літературознавстві й критиці ще не сформувалося єдиної точки зору на ґенезу та значення художньої біографії. На сьогодні існує досить багато наукових праць з проблем біографічної літератури, проте вони не дають вичерпної й однозначної відповіді на поставлені перед дослідниками питання. Серед причин відставання теоретиків від осмислення бурхливого розвитку сучасної документалістики О. Галич визначає такі: недостатність розробки власне теоретичних питань розвитку сучасної документальної літератури, стереотипи, згідно з якими документалістику зараховують до художньо неповноцінної творчості, не завжди зрозумілі припливи та відпливи інтересу теоретиків та істориків літератури до документалістики, малий проміжок часу, за який науковці намагаються зробити виважені, науково обґрунтовані оцінки [2, с.6 – 7].
Таким чином, постає нагальна потреба дослідження художньо-біографічних творів, їх образної організації.
До найвідоміших праць, присвячених біографії, належать «Аспекти біографії» А. Моруа, «Розвиток англійської біографії» Г. Нікольсона, «Розвиток американської біографії» Д. Мерріла, «Один могутній потік. Драма біографії» Е. Джонсона, «Літературна біографія» Л. Еделя, «Мистецтво біографії в Англії XVIII століття» Д. Стауффера, «Природа біографії» Дж. Гарреті, «Біографічна повість» І. Стоуна. В українському літературознавстві першою значною працею, що стосувалася виключно художньо-біографічних полотен, стала книга І. Ходорківського «Історико-біографічні твори з життя письменників» (1963), перевидана з доповненням у 1985 р. під назвою «Образ митця. Огляд історико-біографічних творів про письменників». Що стосується проблем родо-жанрової класифікації біографічної літератури, то чіткі критерії поділу художніх життєписів на два типи – традиційний (сюжетно-подієвий) та асоціативно-психологічний – уперше запропонував О. Галич. Схожий підхід до класифікації життєписів демонструють й інші дослідники, зокрема І. Данильченко, О. Зарицький. Велике значена для осмислення здобутків вітчизняних біографів має монографія Б. Мельничука «Випробування істиною. Проблема історичної та художньої правди в українській історико-біографічній літературі (від початків до сьогодення)». Вона містить найповніший огляд українських художніх життєписів відповідно до запропонованої автором періодизації. З 90-х років XX ст. в Україні було захищено ряд кандидатських дисертацій, присвячених документалістиці (І. Булашенко, І. Ходорковський, О. Дацюк, І. Василенко, Н. Ігнатів, О. Мішуков, Т. Черкашина та інші). Суттєву роль для розвитку теорії документалістики відіграли кілька дискусій на сторінках журналів «Вопросы литературы» (1973, 1980), «Литературной газеты» (1975 – 1976), симпозіум з проблем творчої особистості, що відбувся в Москві навесні 1972 року, представницькі наукові конференції, проведені в Рівному (1996) і Луганську (2001, 2003, 2005, 2007).
Метою даної розвідки є аналіз особливостей характеротворення головного персонажа художньо-біографічного роману Василя Шевчука «Страсті за Миколаєм» – Миколи Лисенка.
«Біографії великих людей – це ніби сходинки драбини, якими людство піднімається, усвідомлюючи свій досвід» [3, с.63]. Біографія – це життєпис визначної особистості, відтворений на основі фактів та документів життя. Зазвичай літературознавці відносять біографію до художньо-документальної літератури, досліджують співвідношення в ній белетризованих і небелетризованих форм. Найбільш доцільним видається розподіл біографій на наукові, науково-популярні та художні. Художня біографія – це різновид біографічних творів, у яких відповідно до історичної правди письменники створюють художні образи видатних людей, простежують процес формуван¬ня характерів, розкривають їхній внутрішній світ, суспільно-політичні погляди.
Систему образів художнього твору становлять образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи при¬родного та речового оточення.
Прийомом пізнавання персонажа є його «характеристика». Під характеристикою ми розуміємо систему мотивів, нерозривно пов’язаних із даним персонажем, мотиви, що визначають психологію персонажа, його «характер». Звичним елементом характеристики є вже називання героя власним ім’ям. У елементарних фабулярних формах іноді достатньо простого привласнення героєві імені, щоб зафіксувати за ним дії, необхідні для фабулярного розвитку. У складніших побудовах потрібно, щоб вчинки героя витікали з деякої психологічної єдності, щоб вони були психологічно вірогідними для даного персонажа. У такому разі герой нагороджується певними психологічними рисами.
Характеристика героя може бути пряма, тобто його характер розкривається безпосередньо або від автора, або в мові інших персонажів, або в самохарактеристиці героя. Часто зустрічається непряма характеристика: характер вимальовувався із вчинків і поведінки героя. Іноді ці вчинки на початку оповіді даються не у фабульному зв’язку, а виключно з метою характеристики, і тому ці не пов’язані з фабулою вчинки є як би частиною експозиції.
Персонаж, який отримує найбільш гостре та яскраве емоційне забарвлення, іменується героєм. Герой – особа, за якою з найбільшою напругою й увагою стежить читач. Герой викликає співчуття, радість і горе читача. Не слід забувати, що емоційне відношення до героя є заданим у творі.
Окреслення й пояснення образів дається у взаєморозкритті персонажів. Це означає, що характер одного героя стає зрозумілим тільки у зв’язку зі всіма іншими характерами у творі. Саморозкриття персонажів дається в їхніх вчинках, рішеннях, діях.
«Для зручності… аналізу прийнято розрізняти персонажів головних (які в центрі сюжету, мають самостійні характери і прямо пов’язані зі всіма рівнями змісту твору), другорядних (що також беруть досить активну участь у сюжеті, мають власний характер, але яким приділяється менше авторської уваги; у ряді випадків їх функція – допомагати розкриттю образів головних героїв) та епізодичних (які з’являються в одному-двох епізодах сюжету, часто не мають власного характеру і стоять на периферії авторської уваги; їх основна функція – давати в потрібний момент поштовх сюжетній дії або ж відтіняти ті або інші риси персонажів головних і другорядних). Часто композиційне угрупування персонажів здійснюється відповідно до тих тем і проблем, які ці персонажі втілюють» [4, с.134 – 135].
«Так як у художньому документально-біографічному творі ви-датна особистість посідає головне місце, стоїть у центрі уваги, то і зображується вона багатопланово і всебічно… Головний герой же художнього документально-біографічного твору – обов’язково особа, що існувала у часі і просторі, істо¬рично обумовлена… Ав¬тор… художньої біографії змальовує реальне оточення особи» [5, с.7 ]. Біографи застосовують два до певної міри протилежних підходи у процесі творення образу героя – документальний і художній. Це одна з причин того, що художня біографія, хоч і володіє більшістю рис, притаманних іншим епічним творам, все ж відзначається власною специфікою зображення дійсності й виступає як відносно самостійний різновид епосу.
Серед найважливіших аспектів співвідношення «герой-прототип» у дисертації О. Дацюк розглядаються наступні:
1) Герой твору як цілісне відображення конкретної особистості або ж він тільки ідеалізований образ позитивних, з точки зору автора, якостей цієї особистості. 2) Життя персонажа подано у хронологічній послідовності чи без неї, і наскільки вмотивованим є той чи інший варіант відтворення життєвих фактів. 3) Міра художнього домислу й вимислу у змалюванні характеру головного героя. 4) Як реконструйовано життєве середовище, у якому діяв прототип персонажа. 5) Роль художніх засобів твору в досягненні відповідності між образом героя і його прототипом. 6) Як вплинуло авторське сприйнятій головного персонажа на співвідношення «герой – прототип».
Життя біографічного персонажа складається з великої кількості різноманітних подій та ситуацій, які можна поділити на три основні види:
1) активна діяльність персонажа в контексті відповідного біографічного часу; 2) приватне життя особи; 3) її духовний розвиток [6, с. 8 – 9].
Герой роману «Страсті за Миколаєм» зображується цілісно, природно, переважно у відповідності до документальних свідчень. Життя Миколи Лисенка подано у хронологічній послідовності; яскраво, повно і досить достовірно відтворено життєве середовище, у якому діяв композитор. Авторське ставлення до головного персонажа співпадає з тим враженням, яке справляє художній життєпис маестро на читача. Однак, як справедливо зазначає Р. Скорульська, «автор у багатьох випадках відходить від справжньої біографії М. В. Лисенка: не обтяжує себе точною хронологією, документальним співвіднесенням подій і дат життя та творчості, прагнучи, натомість, створити «біографію душі українського митця»…» [7, с.578]. Оскільки роман В. Шевчука наближається до біографій асоціативно-психологічного типу, то автор відчуває себе менш зв’язаним вимогами достовірності факту, багато що домислює, особливо у сфері роздумів і переживань героя.
Персонажі у книзі поєднані за принципом ставлення до України та її науки й культури. Микола Лисенко та інтелігентне коло його друзів протистоїть національним покручам та шовіністам в обличчі чиновників та окремих цивільних, усій імперській машині.
Найчастіше знайомство з персонажем починається зі змалювання його портрета, який відіграє надзвичайно важливу роль у характеристиці персонажа. Портрет (фр. рortrait) – опис зовнішності дійової особи: рис обличчя, фігури, виразу очей, пози, одягу, взуття, міміки, жестів.
Портрети в романі В. Шевчука небагатослівні, навіть мінімалістичні, окреслені завдяки двом-трьом виразним рисам. Зовнішність головного героя життєпису автор характеризує лише опосередковано. «Мужчина якраз в соку», – каже про Лисенка Анна, а сам Микола згадує, що його «атакували жінки не раз…» [7, с.109]. «А він ще погарнішав у тій своїй Німеччині!» – зазначає Петро Косач. Вміщені наприкінці книги світлини тільки підтверджують наступні рядки: «Дівчата в інституті з ним кокетують, в нього всуціль закохуються і намагаються признатись в тому. І сміх, і гріх!.. Напевне, він ще не такий підтоптаний, як сам вважає. Музика теж грає роль. Його найбільші чари – уміння вправно грати. А ще – творити музику. Цим він вражає жінок найдужче…» [7, с.253].
Загалом, портрети у В. Шевчука виходять переважно ординарні, творяться узвичаєними мовним засобами, а характеристика часто починається зі слів «Він був…».
Головним персонажем закономірно виступає композитор Микола Лисенко. Його характер розкривається в непрямій характеристиці. З дитинства Микола дивував оточуючих своїм нестандартним ставленням до світу, його протиріч. Кучер Созонт одним із перших зауважує особливості характеру хлопця у відповідній до неосвіченого селянина манері: «Дивний у нас панич… А мо, йому наврочено у тій хранцюзькій школі?..» [7, с.10].
Рідні захоплювалися здібностями хлопця, підтримуючи його в бажанні навчатися музиці: «Микола стояв у сяйві негаданої своєї слави й не знав, як бути. Вчителька і мати розглядали, неначе якесь заморське диво… Паночіні, правда, мовив, що він талант, проте спокійно, стримано й доводив до сліз його, Миколу, а сам не плакав, слухаючи учнівську гру…» [7, с.15]. Професор Рейнеке з Лейпцизької консерваторії на іспиті швидко збагнув, що перед ним незвичний студент: «Чудово! – теж не вислухав і половини. – У вас талант і добра підготовка…» [7, с.105]. Не приховував свого захвату талантом молодого композитора й відомий культурний діяч Пантелеймон Куліш: «Ви здібний дуже чоловік, – промовив, знову сівши навпроти гостя. – Можливо, геніальний…» [7, с.151]. «Такого хлопця кожна з нас, дівчат, чекала б усе життя», – сказала із сумом наречена Петра Косача – Ольга Драгоманова [7, с.130]. Вірний друг Михайло Старицький опікувався Лисенком: «Проте хоч трохи ситості нам нині не завадило б. Тобі – найперше. Маєш такий талант і тратиш його на учнів, які не мають здібностей, а вчаться лиш для форсу!» [7, с.303].
Микола Лисенко в романі – палкий патріот, здібний педагог, який намагається прищепити учням любов до своєї вітчизни та повагу до української пісні. Проте, композитор стикається з тупим нерозумінням своїх співвітчизників. Викликавши Миколу до себе, ректор сповіщає його, що батько улюбленого учня Лисенка невдоволений викладачем: «Мовляв, не пускаєте його дитину межи пани… Іншим даєте панську музику, а йому ж – просту, мужицьку». Композитор обурюється невіглаством київських міщан: «–…Трагедія мого народу в тому, що він м’який, податливий на різні впливи, пнеться весь час за кимось…» [7, с.171].
Микола Лисенко розумів музику глибоко, непередвзято. «Без жінки та кохання мистецтво мертве», – зазначав він [7, с.564]. Людина порядна, відверта, він казав правду й вимагав її навзаєм. «…Я й сам тяжко не подобаю, коли мені підлещують… Не моє особисте Я мені любе в моїх роботах, бо я освічений собі чоловік і перейнятий глибоко ідеєю добра до моєї вітчизни, роблю й працюю на користь їй», – писав Лисенко в листі до Колесси [7, с.505]. У музиці маестро дотримувався принципу народності, вимірював ступінь вартості твору згідно з тією користю, яку твір може принести Україні. Відкинувши твір молодика, який наслідував сучасні європейські зразки, Лисенко пояснював свій вчинок Олені Пчілці:
«– Нам з вами імпонує народний дух, порив до правди, волі. Ці три кити тримають справжню музику, малярство та літературу, без них мистецтво мертве…
– Ви надто вже раціональний.
– Вимогливий. До себе й інших, бо ми, на Україні, весь час під пильним оком тих, хто вишукує в нас слабину і намагається за неї нас принизити, оголосити вкотре народом, що не вартий поваги й долі, кращої, ніж та, що є» [7, с.500].
Микола Лисенко – ніжний, турботливий чоловік і батько. Він глибоко переймався болями своїх близьких. Турбуючись станом дружини під час пологів, казав Ользі Косач:
«– Острах мене бере. Найтяжче, коли не можеш допомогти.
– Це добре, що ви уболіваєте… Петро мій, як залізний, у нього логічне все. Юриста! А ви – творець, людина з ніжним серцем…
– Я краще б сам!» [7, с.548].
Охарактеризувати персонажів допомагає художня деталь – «засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція» [8, с.718 – 719]. В одних випадках деталь набуває характеру символу, стає наскрізною у творі, в інших – залишається одномоментною деталлю-штрихом, але в будь-якому випадку має прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити собою розлогий опис. Деталі можливі в портреті, пейзажі, мові. В. Шевчук наділений умінням вихопити з безлічі речей і явищ експресивний згусток, що дозволяє якомога конкретніше уявити певну ситуацію.
Із великої кількості деталей вимальовується багатоплановий образ Миколи Лисенка. Про заняття хлопчика музикою говорить міцне рукостискання. Дитячі спогади Лисенка дозволяють читачу здогадатися, що малий Микола – дитина вельми талановита й працелюбна: «Цей вчитель-чех із італійським прізвищем ганяв його нещадно і не прощав йому найменших похибок. До інших – м’який, як віск, поступливий, йому ж, Миколі Лисенку, – так величав чомусь його одного, – був невмолимим деспотом, доводячи не раз до сліз. Брав хусточку і витирав, немов малому, мовлячи: «Талант гранують працею»…» [7, с.13]. Старіючи, Лисенко не хотів подавати виду, що стомлюється, щоб не турбувати даремно друзів. «– Я буду йти, – всміхнувся. – Щоб Боніфатійович не мав підстав покепкувати з мене, як прибіжу захеканий» [7, с.431].
Таким чином, головний герой роману «Страсті за Миколаєм» Микола Лисенко зображується цілісно, природно, переважно у відповідності до документальних свідчень. Його образ постає з великої кількості непрямих характеристик. Великого значення для характеристики персонажів набувають портрети – переважно ординарні, утворені узвичаєними мовним засобами. У портрети закладене виразне авторське ставлення до персонажів. Зовнішність головного героя життєпису автор характеризує лише опосередковано. Результати даного дослідження можуть бути застосовані в подальшому вивченні документальної літератури, використані при створенні посібників та розробці спецкурсу з актуальних проблем документалістики.
Література
1. Лотман Ю. Биография – живое лицо / Ю. Лотман // Новый мир. – 1985. №2. – С. 228 – 236. 2. Галич О. Українська документалістика на зламі тисячоліть: специфіка, генеза, перспективи / О. Галич. – Луганськ: Знання, 2001. – 246 с. 3. Андроников И. Ступени человеческого опыта / И. Андроников // Вопросы литературы. – 1973. – №10. – С. 54 – 63. 4. Есин А. Принципы и приемы анализа литературного произведения: Учеб. пособие. – 4-е изд., исп. / А. Есин. – М.: Флинта, Наука, 2002. – 248 с. 5. Данильченко І. Трансформація життєвої правди в художню у творах української художньої біографії: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10. 01. 06. / І. Данильченко. – Дніпропетровськ, 1997. – 22 с. 6. Дацюк О. Особливості жанрової еволюції сучасної художньої біографії: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10. 01.06. / О. Дацюк. – Рівне, 1997. – 16 с. 7. Шевчук В. Страсті за Миколаєм: Микола Лисенко: Роман / Передм.В. Кирейка / В. Шевчук. – К.: Унів. вид-во ПУЛЬСАРИ, 2007. – 608 с.: іл. – (Українці у світовій цивілізації). 8. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 752 с. (Nota bene).
Шевердіна А. П. Особливості характеротворення головного персонажа в художньо-біографічному романі Василя Шевчука «Страсті за Миколаєм»
Стаття присвячена дослідженню особливостей характеротворення в романі Василя Шевчука «Страсті за Миколаєм». У роботі аналізується роль портретів та художніх деталей у характеристиці персонажів.
Ключові слова: біографія, характеристика персонажа, портрет, деталь художня.