УДК 821.161.2–32.09
А. П. Шевердіна
БІОГРАФІЧНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОПОВІДАННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ
Важливою складовою документалістики є біографістика, яка має розгалужену жанрову систему. Одним із найрозповсюдженіших, особливо наприкінці ХХ ст., є жанр біографічного оповідання.
„Оповідання(нім. Erz;hlung, англ. tale, story, франц. conte, r;cit, польс. opowiadanie, рос. рассказ) – невеликий за обсягом прозовий твір, фабула якого обмежена одним (іноді кількома) епізодами з життя одного персонажа чи персонажів. Такі особливості жанру зумовлюють використання нерозгалуженого, за¬звичай однолінійного, чіткого за будовою сюжету, що розгортається у композиції від зав’язки до розв’язки. Цим воно за обсягом та ступенем ґрунтовної обробки сюжету відрізняється від новели, вважається про¬міжною формою між нею та повістю… О. відмінне і від нарису, зорієнтованого на документування конкретних фактів та подій з обмеженням фантазійного мис¬лення. Описів обмаль, вони стислі, лаконічні. Важливу роль в О. відіграє промовиста семантика побутової, психологічної тощо деталі. Розповідь може вестися від третьої („Харитя” М. Коцюбинського) або першої особи (більшість творів Марка Вовчка чи А. Тесленка)” [1, с. 157].
Оповідання стало об’єктом наукового зацікавлення літературознавців С. Аверінцева, М. Бахтіна, О. Білецького, А. Даніеля, В. Дончика, М. Жулинського, М. Ільницького, Б. Мельничука, В. Оскоцького, С. Петрова, В. Полтавчука, М. Сиротюка, І.Ходорківського, С. Андрусів, І. Бабенко, А. Моруа. Утім, власне біографічно-психологічне оповідання кінця ХХ століття на сьогодні мало досліджене. Отже, метою нашої розвідки є аналіз біографічно-психологічних оповідань кінця ХХ століття та засобів досягнення психологізму в них.
У біографічному оповіданні автор згідно з власною концепцією особистості зображує долю й оточення реальної історичної особи, риси її характеру, розповідає про працю людини, ідеї, які вона обстоювала. Для того, аби правдоподібно та яскраво відтворити складність зображуваної особистості, біограф відповідно до власних естетичних уподобань і моральної позиції добирає окремі найбільш значущі й показові, на його думку, епізоди з життя свого героя. Зазвичай біографічні оповідання позначені емоційністю, драматичністю, лаконізмом, портретністю, увагою до деталей. Майже для всіх біографічних оповідань характерний психологізм, але міра його в різних оповіданнях різна.
В оповіданні „Страх підстарости Чаплинського” Ю. Мушкетика сильне як власне подієве, так і психологічне начало. Зовнішність героїв окреслена за допомогою кількох виразних рис: Чаплинський „хижий, дрібний, схожий на гризуна” [2, с. 55], Хмельницький „мовчазний, важкий, спокійний” [2, с. 65], Гелена „висока, ставна, білолиця” [2, с. 54]. Набагато більше значення має внутрішній світ героїв, який уважно досліджується автором. Підстароста Чаплинський постає перед читачами в дуже непривабливому світлі – хтивий, підступний, малоосвічений, заздрісний. Завдяки кільком влучним деталям автору вдається навіяти відразу до головного героя. Наприклад, вражає, що попри „кохання” до Гелени, Чаплинський викрадає її коштовності й радіє разом із друзямистраті колишньої коханки: „Танцювала, плескала в долоні вся польська шляхта. Неначе всі вони трусили ту скарбничку й переспали з Геленою. Втішалися дужче, аніж виграній битві” [2, с. 65]. Не менше враження справляють кровожерливі фантазії підстарости: „Стефан Потоцький пообіцяв, що, утнувши Хмелеві голову, її приве¬зуть до Чигирина нахромлену на спис. Чаплинський відчув лоскітливий жар у серці. Треба буде поїхати подивитись. З Геленою. А може?.. Може, взяти (заплатити) ту голову хоч на день до Суботова? І як римський Антоній з Клеопатрою за обідом... Ті штрикали виделками синій язик свого лютого ворога Цицерона, голова якого лежала перед ними на тарелі посеред столу” [2, с. 56]. Поведінка й думки Чаплинського говорять про нього як про людину ницу, мізерну, до того ж і боязку. Після сплюндрування маєтку Хмельницького жах помсти переслідував підстаросту все його життя: „У Чаплинського ліва нога вибивала „зорьку” й, аби погамувати той дрож, він зашкутильгав по подвір’ю. Страх шкутиль¬гав за Чаплинським. Страх висів у небі, страх сидів у хаті, страх летів на конях у степ, страх дзижчав над його головою жовтою осою… А підстароста заспокоїтись не міг. Вимахував руками, неначе підстрелений крук, щось бурмотів собі під ніс, капелюх на його голові зсунувся на один бік і тримався тільки на вухові. Був схожий на заполоху-опудало; воно стояло навгороді, його порожніми рукавами тріпав вітер” [2, с. 63].Смерть Чаплинського наприкінці оповідання символічна: нелюд і злодій гине від руки такого ж нелюда і злодія, як і він сам. Зло, скоєне людиною, повертається до неї. І загибель приносить не блискучий меч справедливості, а звичайний келеп у темному брудному провулку біля корчми.
Психологічне оповідання „Місія” В. Шевчука присвячене змалюванню візиту патріарха константинопольського Єремії Траноса до Львова. У творі автор демонструє нам оголені душі своїх героїв – грішні, заздрісні, понівечені. Патріарх бачить людей наскрізь, і всі вони видаються йому потішними карликами, які лестять йому і плетуть недолугі інтриги один проти одного. Але й сам Єремія не позбавлений недоліків. Його найбільший гріх – гординя: „Отож у такий мент бачив патріарх величезний, освітлений сонцем майдан, а на ньому дрібнолюдків, отаких собі карликів. Були вони мов комашня, і він, проходячи цим дивним майданом, був серед них велетнем. Дрібнолюдки розсипалися навсібіч, коли він підіймав ногу і замахував нею, щоб не потрапити під знищувальну стопу, а він простував через майдан, безсилий навіть спрямувати свій хід, ішов своєю дорогою і те, що вряди-годи чувся під ногами тріск розчавленої мурашви, не бентежило його. Був-бо він велетень і міг співчувати хіба що велетням. На тому ж майдані, оточений карликами (його люди-нишпорки), він не бачив жодного іншого велетня і знав, що тут, на майдані, має бути звелетнів лише він сам, адже велетні народжуються так рідко, отож чи треба зважати, що потрапить під його стопу якась комаха? Велетні мають вказати натовпові одне – напрямок, яким і потече ця в малості своїй ріка карликових тіл” [3, с. 53 – 54].
Розмовляючи з Юрієм Рогатинцем та його друзями, патріарх відчуває їхню внутрішню силу і здатність до рішучих дій, але не може позбавитися погорди до них: „Зрештою, не казав їм нічого нового, а тільки підтверджував те, що мали… Вони вже вступили в ту боротьбу, до якої закликав, і хто ще зна: чи вони пристосуються до його рішень, чи він пристосовується до їхніх помислів? Але для нього в цю мить важило інше. Вони корилися його слову! Не перечили, виявляли пошану, хоч та пошана може бути звичайною чемністю. Важливо те, що вони залишалися в його очах дрібнолюдками, а він впевнено переходив майдан” [3, с. 63].
Детальний аналіз душі героя В. Шевчук проводить і в містико-психологічному біографічному оповіданні „У череві апокаліптичного звіра”. У цьому творі внутрішні протиріччя героя унаочнюються у вигляді містичного героя-антагоніста Михайла Простокути (Мисаїла). Фактично антигерой не чинить зла Григорію Сковороді, але йому думки та навіть сама присутність отруйні для головного героя: “Здавалося Григорію, що й день ніби померк, а може, від людини, що безмовно й понуро крокувала поруч, відходило якесь темне світло, бо є і такі люди в цьому світі – назагал тихі, нікому не чинять ані добра, ані лиха, але від них хвилями плинуть темні хвилі і все навкруги померкає, навіть коли вони не вдягають темної одежі. Бо там, у тій людині, можливо, сидить апокаліптичний звір… Отак ідуть у людині дві – одна зовнішня, звичайна, хоч і непомірно заросла волоссям, хоч у темній чернечій одежі, і ця оболонка обтягує, як машкарою, отого апокаліптичного звіра, і той звір мучить і катує людину” [3, с. 173 – 174].
Власне біографічні елементи автор уводить до оповідання завдяки прийому ретроспекції. Розмовляючи з Мисаїлом, Сковорода пригадує все найгірше у своєму житті. Зрештою, Григорій усвідомлює мету всесвітнього зла, яке говоритьз ним вустами нещасного ченця: „Хоче, щоб увесь світ покрився печаллю. Хоче звільнитися від своєї жури в такий дивний спосіб, адже бачить світ тільки чорно. І от зустрів людину світлу між чорних, і це його неймовірно стурбувало” [3, с. 180 – 181].
Григорій намагається знайти розраду в молитві, у думках про свого найулюбленішого учня Михайла Ковалинського, у спілкуванні з природою. І хоча уві сні Сковорода долає зло у світі й у собі, у реальності він усвідомлює свою остаточну трагічну поразку. Усе, що людина любить у житті, – минуще, а „весь світ – апокаліптичний звір, а вони, всі живі істоти, в першу чергу розумні, бовтаються у його череві, бо вони, може, на те й існують, щоб той звір їх пожер, як існують для пожертя качка, курка, гуска чи свиня, і оте їхнє бовтання і є життям та пристрастями цього світу” [3, с. 174].
У формі потоку свідомості написано твір „Інферн у саду Гесперід” Ю. Хорунжого. В оповіданні відтворено період ув’язнення Людмили Старицької-Черняхівської під час слідства у справі СВУ. Хоча життєвий простір Людмили Михайлівни обмежений камерою, її внутрішній часопростір безмежний. Змучена жінка хоча б подумки намагається втекти з брудної темної камери, але у спогади й мрії постійно втручається жахлива реальність:„Пропахла махрою та дегтярним милом з „чепурні” сусідка розкладала на своїй койці картярську колоду, і було їй затісно…
– Король-треф, казьонний дом, хлопоти... Дальняя дорожка, нещасная любов...
Далека дорога в арештантському вагоні до Харкова, а тоді в закритому авто доХолодної Гори. Заплющилася – і постав рідний Київ.
Софійський майдан двадцять п’ятого січня вісімнадця¬того року. ПроголошуютьЧетвертий універсал...Вони всі вкупочці: по одну рукучоловік Олександр, по другу – їхня доця Вероніка…
–...Мадам, пардон, вас зовьоть Кривдин...
Людмила Михайлівна отямилася, зацьковано озирнулася: де вона? Сусідка показує очима.
Перед нею – гепеушник у чорному шкіряному кашкеті, з наганом за чорним шкіряним поясом, у рипучих шкіря¬них чорних чоботях” [4, с. 345 – 347].
Надалі пророцтво сокамерниці конкретизується: читач дізнається про історію родини Старицьких-Черняхівських, про їхні мандри Україною та закордоном після поразки національно-визвольних змагань, про нещасливе особисте життя доньки Вероніки та врешті-решт – про умови існування у слідчому ізоляторі.
Кульмінацією твору є суперечка Людмили зі слідчим:
„– Шановний тов. Правдин (Товнеправдин...), я вже не¬молода жінка, ж у нас кажуть, пожила, в моєму віці пізно вчитися вибріхуватися. У мене вже закостенілий хребет, розумієте?
– Хребти ми ламаєм...
– Ви можете поламати мені хребта... фізично... якщо у вас підніметься рука. Я чула про таке, але не хочу вірити... Але скривити його і повернути очі туди, де потилиця, нікому вже не вдасться. Я все сказала на минулому допиті. Ви ще можете вибити з мене якусь дурничку, але ж... ви розу¬мієте?
– Продолжайте.
– У свою віру вам не вдасться мене навернути. Бовеликий і давній мій рід... І весь до іншого вдатний. Спо¬діваюся, ви зрозуміли?
– Так, так, так-с... Ми ішчобудемпосмотреть на ваш род. Я не дам тібєспать, старая с...!” [4, с. 352 – 353].
Оповідання має відкритий фінал. Забуваючи про всі негаразди, Старицька-Черняхівська танцює, вигукуючи славу українському народові й гетьману Дорошенку. Цей танок – прояв одночасно і глибокого відчаю, і безмежної надії. Старенька письменниця радіє, що хоч і смертні люди, але людство вічне.
Отже, біографічне оповідання позначене лаконізмом, портретністю, психологізмом, емоційністю, драматичною насиченістю, яскравістю обраних фактів, ретроспективністю, увагою до деталей. У біографічно-психологічних оповіданнях зазвичай зображується незначний проміжок часу з життя героя, причому акцент робиться на внутрішньому стані персонажа, мотивах його вчинків. До засобів досягнення психологізму належать емоційні діалоги, в яких розкривається характер героїв, монологи (у тому числі внутрішні), взаємні та самохарактеристики, детальні описи душевних станів, страхів, мрій героїв, прийоми сну, марення, потоку свідомості. Подальше дослідження психологізму в біографічній літературі є перспективним і стане частиною кандидатської дисертації автора.
Список використаної літератури
1. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 2 / Авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. – К.: ВЦ „Академія”, 2007. – 624 с. (Енциклопедія ерудита). 2.Мушкетик Ю. М. Суд: Оповідання / Ю. М. Мушкетик. – К.: Генеза, 2004. – 352 с.: іл.3.Шевчук В. О. У череві апокаліптичного звіра: Іст. повісті та оповідання / В. О. Шевчук. – К.: Укр. письменник, 1995. – 205 с.4.Хорунжий Ю.Інферн у саду Гесперід / Ю. Хорунжий // Дерево пам’яті: Кн. укр. іст. оповідання: У 4 вип.: Для ст. шк. віку.– К.: Веселка, 1990–1995.– (Золо¬ті ворота). – Вип. 4: Присвячений митцям минулого /[Упоряд, текстів та іл., передм., приміт. В. О. Шевчука; Худож. оформл. І.М. Гаврилюка].– 396 с.: іл.
Шевердіна А. П. Біографічно-психологічні оповідання в українській літературі кінця ХХ століття
Стаття присвячена аналізу біографічно-психологічних оповідань кінця ХХ століття та засобів досягнення психологізму в них. Визначаються жанрові особливості оповідання, такі як: невеликий обсяг, обмеженість фабулиодним (або кількома) епізодами з життя од¬ного персонажа чи персонажів, використання нерозгалуженого, за¬звичай однолінійного, чіткого за будовою сюжету, що розгортається у композиції від зав’язки до розв’язки. Досліджуються художні особливості біографічно-психологічних оповідань, серед яких лаконізм, портретність, емоційність, драматичність, яскравість обраних фактів, ретроспективність, увага до деталей.На прикладі оповідань „Страх підстарости Чаплинського” Ю. Мушкетика, „Місія” та „У череві апокаліптичного звіра” В. Шевчука, „Інферн у саду Гесперід” Ю. Хорунжого визначаються засоби досягнення психологізму (емоційні діалоги, монологи, взаємні та самохарактеристики, детальні описи душевних станів, страхів, мрій героїв, прийоми сну, марення, потоку свідомості).
Ключові слова: документалістика, біографія, оповідання, психологізм, художній прийом.
Шевердина А. П. Биографическо-психологические рассказы в украинской литературе конца ХХ века
Статья посвящена анализу биографическо-психологических рассказов конца ХХ века и способов достижения психологизма в них. Определяются жанровые особенности рассказа, такие как:небольшой объем, ограниченность фабулы одним(или несколькими)эпизодами из жизни одного персонажа или персонажей, использование неразветвленного, обычно однолинейного, четкого по строению сюжета, разворачивающегося в композиции от завязки к развязке.Исследуются художественные особенности биографическо-психологических рассказов, среди которых лаконичность, портретность, эмоциональность, драматичность, яркость отобранных фактов, ретроспективность, внимание к деталям.На примере рассказов „Страх подстаросты Чаплинского” Ю.Мушкетика, „Миссия” и „В чреве апокалиптического зверя” В. Шевчука, „Инферн в саду Гесперид” Ю.Хорунжего определяются способы достижения психологизма (эмоциональные диалоги, монологи, взаимные и самохарактеристики, детальные описания душевных состояний, страхов, мечтаний героев, приемы сна, галлюцинаций, потока сознания).
Ключевые слова:документалистика, биография, рассказ, психологизм, художественный прием.
Sheverdina A. P. Psycho-biographical stories in Ukrainian literature of the late twentieth century
This article analyzes the psycho-biographical stories of the late twentieth century and the ways of using achievements of psychology in them. There are defined the genre features of the story, such as small volume, the limitations of the plot to one (or more) episodes from the life of a character or characters, the use of a straight, usually single, clear structure of the plot unfolding in the composition from beginning to end. In the biographical story writer according to his own conception depicts the fate of the individual and the environment of the real historical figure, the features of her character, talks about his works and ideas. Almost in all biographical storiesauthors useachievementsof psychology.We study the art features of psycho-biographical stories, including conciseness, portraiture, emotionality, dramatically effects, the brightness of selected facts, retrospection, and the attention to details. Established that thepsycho-biographicalstories usuallydepicteda short timein the life ofthe hero, with emphasis on theinternal stateof the character,motives ofhis actions.The appearance of the characters is outlined in several distinct features, far more important is the inner world of the characters. On the example of psycho-biographicalstories „Fear of podstarosta Chaplinsky” by Yu. Mushketik, „Mission”and „In the belly of the apocalyptic beast” by V. Shevchuk, „Inferno in the Garden of Hesperides” by Yu.Khorunzhythere are defined ways to achieve psychology (emotional dialogues, monologues, mutual and self-characterizations, detailed descriptions of states of mind, fears, dreams of heroes, techniques sleep, hallucinations, and stream of consciousness) іn biographical stories.
Key words: non-fiction, biography, story, psychology, art reception.