УДК 821.161.2 – 31.09+929Большаков
А. П. Шевердіна
АВТОРСЬКИЙ КОМЕНТАР У РОМАНІ-ПОШУКУ ЛЕОНІДА БОЛЬШАКОВА «БУВАЛЬЩИНА ПРО ТАРАСА»
Позиція автора, притаманна біографістиці, визначає спосіб бачення героя, ставлення автора до створюваної ним художньої дійсності. Існують різні визначення поняття „автор”. В одному випадку – це сам письменник, реально існуюча людина, в іншому – певний погляд на дійсність, сукупність переконань та ідей, вираженням яких є весь твір, в третьому – явища, притаманні певним жанрам і видам літератури. У кожному художньому тексті експліцитно (явно) або імпліцитно (неявно) заданий автор [1, с. 14].
Автор обов’язково присутній у творі, і ступінь вираження авторської позиції залежить від творчої манери письменника, естетичних завдань. У романі-пошуку активна авторська позиція є вагомою складовою біографії, проявляє себе не лише у відборі матеріалу, способі його подання, композиції, а й у безпосередньому зверненні до читача, встановленні довірливих стосунків між творцем і реципієнтом тексту.
Взаємодія митця і читача не є величиною незмінною і має свої особливості на кожному історичному етапі. У XX ст. тип співвідношення „автор” і „герой” суттєво змінюється. Автор стає дослідником, що шукає істину, творча лабораторія якого відкрита перед читачем. Разом з тим автор створює і мемуарний план, погляд на героя з точки зору сучасного авторові часу. Представники нової школи літературознавства (Р. Барт, Ж. Дерріда, М. Фуко) включили автора до комунікативного кола читача. Р. Барт зазначає: „Скриптор, що прийшов на зміну Авторові, несе в собі не пристрасті, настрої, відчуття або враження, а тільки такий неосяжний словник, з якого він черпає своє письмо, що не знає зупинки; життя лише наслідує книгу, а книга сама виткана із знаків, сама наслідує щось вже забуте, і так до безкінечності… З погляду лінгвістики, автор є всього лише тим, хто пише, так само як „я” всього лише той, хто говорить „я”; мова знає „суб’єкт”, але не „особу”, і цього суб’єкта, якого визначають усередині мовного акту і який нічого не містить поза ним, вистачає, щоб „вміщати” в себе всю мову, щоб вичерпати всі її можливості” [2, с. 387 – 389]. Проте, в останній третині XX ст. посилюється інтерес до документальної й біографічної літератури, у 80 – 90-х рр. XX ст. англо-американські літературознавці знову повертаються до аналізу „авторської свідомості”, наголошують на організаційній функції авторського задуму [3, с. 92]. Специфіку авторської присутності в літературних творах досліджували М. Бахтін, В. Виноградов, Р. Барт, М. Фуко, Ж. Дерріда, Ю. Крістева, Н. Бонецька, Г. Косіков, А. Ільф, К. Ісупов, Т. Черкашина, І. Савенко, О. Медоренко.
Метою нашої розвідки є встановлення характеру й функцій авторського мовлення, презентованого авторським коментарем. Категорія жанру біографічного роману-пошуку може бути витлумачена саме через авторську ідейну позицію, концепцію особистості, принципи творення образу героя, специфіку взаємозв’язку автора, героя і читача у творах зазначеного жанру.
„Авторський коментар – тлумачення автором певних слів, фрагментів чи сюжетних ліній свого твору у вигляді приміток та пояснень” [4, с. 14]. У романі-пошуку він посідає надзвичайно важливе місце, оскільки доповнює хронотопи документа й біографічної особи, визначає стильову спрямованість тексту, творить внутрішній сюжет. Власне, пошук, дослідження неможливі без коментування, оскільки коментар містить сформульовані проблеми і шляхи їх вирішення, оцінки результатів дослідження.
Авторський коментар допомагає монтувати документи, точки зору, часо-просторові площини, отже – утворює особливий хронотопічний прошарок. За допомогою авторського коментаря дослідник активізує читацьку увагу, залучає читача до свого дослідження. Коментар також скеровує подальший розвиток подій.
Авторський коментар може стосуватися як усього твору загалом, так і окремих його композиційних частин. Наприклад, Леонід Большаков кожну книгу з трилогії „Бувальщина про Тараса” розпочинає з передмови. У ній автор формулює завдання, які ставив перед собою, висловлює своє ставлення до біографічного героя, розповідає про напрями пошуків, знайомить читача з іншими біографами Тараса Шевченка. Л. Большаков виступає проти канонізації образу Великого Кобзаря: „Ювілеї, які вселюдно святкуються, не зайві. Ювілейні славослів’я, помпезні життєписи – шкідливі. Хочеться відчути, пізнати, зрозуміти Тараса живого, а не вигаданого (нехай навіть із любов’ю й пошаною вигаданого), людину без гучних… титулів, що затулили собою головне в ньому, віддалили його від нас на відстані нездоланні. Не „ярлики” потрібні, а істина” [5, с. 5]. Розповідаючи про власні переживання у зв’язку з написанням книги, автор ніби впритул підходить до читача, налаштовує його на невимушену дружню бесіду: „Можна сказати, що до ЦІЄЇ книги йшов я майже півстоліття, вона для мене глибоко особиста (втім, найменше збираюся оповідати в ній про себе). Двадцять два роки прожив я в Ор¬ську, ще більше років пов’язаний з ним спорідненістю тісною, близькою. І до тепер звучить у мені з далекого сорок першого моє власне здивоване питання: „А фортеця... де?” [5, с. 9]. Л. Большаков із самого початку хоче залучити читача до активної співтворчості, позиціонує себе як знавця-ентузіаста, а не автора-деміурга: „...Так, знаю я далеко не все. Але вже накопичене, пізнане не дає спокою. Воно провертається усередині мене, воно живе в мені – не перегоріло б на цих незбагненних, насправді пекельних шляхах наближення” [5, с. 8]. І головне – наголошуючи на бажанні об’єктивного пізнання життєвого і творчого шляху визначного українського поета, автор неодноразово зазначає: „І немає для мене зараз нічого важливішого за воскресіння правди найтяжчих його років-випробувань. Правди, самої лише правди...” [5, с. 6]. Цікаво, що передмови Л. Большаков виділяє графічно – курсивом, а деякі ключові слова, фрази, на яких хоче акцентувати увагу читача, – розрядкою чи великими літерами.
Автор безпосередньо впливає на читача через розміщення риторичних звертань, слів-маркерів контактовстановлення та контактопідтримки, різних типів запитань. На думку Т. Черкашиної, авторські вказівки й коментарі можна розділити на три групи за смисловою ознакою та функціональним призначенням [6, с. 130 – 134].
Перша група авторських коментарів стосується науково-дослідницької та творчої діяльності біографа. Автор знайомить читача з біографічними джерелами, інтерпретує їх, залучає читачів до аналізу документів, спонукає до відповідних висновків: „Ще одна легенда, записана в Орську Леонідом Сукачевим. Переказую її як сприйняв сам”[5, с. 156]; „Про знайомство його [Залєсова] з Шевченком нам відомо з… автозізнання Залєсова у посмертно опублікованих „Русской стариной” записках” [7, с. 24]; „Згадався до речі запис, зроблений в Орську 1935 року талановитим українським фольклористом Леонідом Сукачевим: „Одного разу Шевченко пішов у степ писати вірші. (Він завжди так робив). Несподівано бачить на болоті підстрілену качку. Зібрався її врятувати, але ступив якось необережно і сам в трясовину потрапив. Стала його трясовина засмоктувати. Тоді він почав згадувати минуле. Пригадав свою бідну замучену матір. Цей спогад додав йому сили. Він повернувся на бік і щасливо вирвався зі страшного болота”. Підстрілена качка – і замучена мати. Жага врятувати живу душу – і трясовина, що мстить за це. У народній легенді він залишився таким – людиною, яка прагне не вбивати, а рятувати. „Пристрасть до веселого полювання”? Не вірю!” [5, с. 153]
Біограф також демонструє власний шлях біографічного дослідження, обирає ті документи, які, на його погляд, заслуговують на довіру: „Біографи надали перевагу спогадам Федора Лазаревського… беззастережно прийнявши дату зі спогадів, написаних... майже СОРОК років потому. Позиція, що й казати, непояснювана, від об’єктивності далека” [5, с. 38] Л. Большаков вельми часто дискутує зі своїми попередниками: „Лист братів стосується не січня 1848-го, як припустила Л. Ф. Кодацька, укладаючи збірку „Листи до Т. Г. Шевченка” (1962), і навіть не грудня сорок сьомого, як вирішив я вже в цій своїй книзі. Ні, воно, разом з посилкою, було ПЕРШИМ „письмово-речовим” привітом поетові-солдатові в Орській фортеці” [5, с. 240]. „Як дістався до місця? Зрозуміло, не так, як уявив Анатоль Костенко у книзі „За морями, за горами”. У роки сталінщини Анатоль Іванович пройшов крізь багато мук пекла і, проектуючи на Шевченка те, що було з ним самим, черговий розділ свого художньо-документального оповідання почав таким, вельми зловісним пасажем: „У січні 1849 року, в зимову заметіль з нестерпними вітрами, „рядовий Шевченко” був змушений пройти сімдесятикілометровий шлях до Раїма…” [8, с. 260].
Неодноразово біограф висловлює подяку різним людям – біографам, які зберегли унікальні свідчення, сучасникам Тараса Шевченка, небайдужим до долі стражденного поета: „Уклін Почешеву – дав Шевченку перед Орською перепочити, зрозумів, як для нього важливо насолодитися всією цією, несподіваною для степового безбережжя, благодаттю” [5, с. 79]. Автор охоче висловлює власне ставлення до творчої спадщини Шевченка: „Зі всіх його робіт, які зображали Раїм з околицями, ця, на мій погляд, найбільш узагальнювальна. У ній не частковості, але образ, і не тільки образ – світобачення, світогляд, філософія” [8, с. 33].
Як людина чесна і благородна, Л. Большаков не замовчує власних помилок – виправляє неточності, допущені в попередніх книгах („До такого висновку схилився спочатку і я, в чому тепер щиросердно розкаююся. Звинувачення, втім, належало не мені” [7, с. 51]), дослуховується до зауважень колег („Що ж, докір приймаю, але... не беззастережно. Неточність – і тому двозначність – архівного посилання визнав раніше. Міркування, висловлені у приватному листі товаришу по пошуках, дійсно мої – як вважав, так і писав. Не у книзі або статті – листі, адресованому одній людині. Чи забороняється висловлювати приватно (та й у друкованому вигляді) думки, які в тебе виникли? Особисто я такий обмін думками цінував і продовжую цінувати, він мені здається продуктивним” [8, с. 129 – 130]).
Особливо виразно і щиро голос автора звучить там, де Л. Большаков намагається захистити Шевченка від неправомірних вигадок: „Ні, я не ханжа і зовсім не проти анекдотів. Проте вкладати у вуста Шевченка розповідь такого роду, яка викриває Бутакова в потуранні пияцтву й нетверезості його власній, означає зводити наклеп і на одного, й на іншого” [8, с. 353]. Аналізуючи документи, які характеризують антигуманний імперсько-бюрократичний лад, Л. Большаков застосовує риторичні засоби, його коментарі в таких випадках набувають виразного публіцистичного звучання: „Так написано: і підкорився, і дякував. Так, на папері значиться: у сльозах розкаювався й остаточно обіцяв виправитися. Його підпису під цим листом немає. Давали підписати або не давали – не так вже й важливо. А якби і підписав? ЗМУШЕНИЙ був підписати? СКОМПРОМЕТУВАВ себе? Нісенітниця! Але й нісенітниця, якщо вона зафіксована офіційно, залишається документом. У даному випадку, цікавим і безумовно важливим тому, що сповна видає бажання слідчих III відділення, розкриває… цілі цього горезвісно-похмурого відомства та... його найяснішого покровителя. Розкайся, заплач, впади в ноги, мужичий сину!... А він не послухався й не впав. Ні „найбільшої покірності”, ні „найглибшої подяки” від нього не дочекалися” [5, с. 12].
Другу групу становлять авторські вказівки структурно-організаційного характеру, які не лише структурують оповідь, але й контролюють, спрямовують сприйняття читача: „Хроніку, мабуть, потрібно перервати – не обійтися без коментаря. Хто є хто? Маю на увазі тих, хто виявив йому своє прихильне ставлення в… першу добу на землі оренбурзькій...” [5, с. 48]; „Заради переконливості вдамся до зіставлення” [5, с. 99]; „Послухаємо розповідь Макшеєва” [8, с. 66]; „А він тут, повторююсь, був – не від’їжджав нікуди” [8, с. 353]; „Слушний, мабуть, момент договорити про те, про що недоговорив я щодо „земляка з Острівної”. Нагадаю: мова йшла про вірш „Ну що б, здавалося, слова...”, датований у різних виданнях другою половиною 1848 року” [8, с. 402 – 403 ].
Третя група охоплює прямі авторські звернення до читачів, що здебільшого зорієнтовані на програмування можливої читацької реакції на твір: „Втім, ця розповідь наведена раніше, а одному з „орських” розділів книги. Пам’ятаєте, вона про те, як Шевченко, купивши „дуже багато горілки й вельми мало закуски”, напоїв свою ротного і ще декількох офіцерів, здобувши тим самим їхню „прихильність”?” [5, с. 357].
Слід зауважити, що віднести цілісний авторський коментар до однієї із зазначених груп досить складно: зазвичай авторський коментар Л. Большакова містить компоненти, які можуть зараховуватися до різних груп за умови їх вичленування з контексту, наприклад: „Офіційне відставляю (вказівка організаційно-структурного характеру, друга група. – А. Ш.), щоб знову почути Лаврентьєву (посилання на біографічне джерело, перша група. – А. Ш.). Спасибі Матову – записував за нею інколи майже стенографічно. Як розповідала, так і записував (оцінка біографічного джерела, перша група. – А. Ш.) Послухаємо? (пряме авторське звертання до читача, третя група. – А. Ш.)” [5, с. 150]. Така особливість авторського коментаря обумовлена логікою мислення дослідника та послідовністю викладу матеріалу: „Так продовжувалося знайомство надалі чи припинилося із закінченням першого, їхнього спільного, плавання восени сорок восьмого? (постановка питання. – А. Ш.)… Ні, не припинилось (гіпотеза. – А. Ш.), і на підтвердження нагадаю рядки з листів (аргумент. – А. Ш.)” [7, с. 46]. „Ніяких пояснень цьому в мене немає (осмислення аргументу. – А. Ш.)” [7, с. 53]. „Пояснення підказує сам Макшеєв (відповідь на питання. – А. Ш.)” [7, с. 53]. „Таке буває, чи не так? Пояснення логічне – згодні? (висновок. – А. Ш.)” [7, с. 54].
Таким чином, авторський коментар – „універсальний авторський код до документального тексту роману-пошуку” [3, с. 96]. Він виступає своєрідним каркасом твору, зумовлює особливості інтерпретації документу, визначає загальне оцінне навантаження біографічного роману. Авторські коментарі умовно можна поділити на три групи – коментарі, пов’язані з пошуком та інтерпретацією біографічних джерел, коментарі організаційно-структурного характеру, прямі звернення до читачів.
Література
1. Король О. Проблема автора і героя в художній біографії / О. Король // Вісник Луган. держ. педагогічного ун-ту ім. Тараса Шевченка. – 2006. – №15 (110). – С. 14 – 18. 2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. Косикова / Р. Барт. – М.: Прогресс, 1989. – 616 с. 3. Савенко І. Жанрово-стильові особливості біографічного роману-пошуку: Монографія / І. Савенко. – СПД Рєзніков В. С., 2008. – 184 с. 4. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром’яка, Ю. Коваліва, В. Теремка. – К.: ВЦ „Академія”, 2006. – 752 с. 5. Большаков Л. Быль о Тарасе. Книга первая. Яман-Кала / Л. Большаков. – Москва – Оренбург: Кора, 1993. – 437 с. 6. Черкашина Т. Наративні виміри художньо-біографічної прози: Монографія / Т. Черкашина. – СПД Рєзніков В. С., 2009. – 200 с. 7. Большаков Л. Быль о Тарасе. Книга третья. Оренбург / Л. Большаков. – Москва – Оренбург: Кора, 1993. – 299 с. 8. Большаков Л. Быль о Тарасе. Книга вторая. На Арале / Л. Большаков. – Москва – Оренбург: Кора, 1993. – 448 с.
Шевердіна А. П. Авторський коментар у романі-пошуку Леоніда Большакова „Бувальщина про Тараса”
Дана стаття присвячена аналізу значення, ролі й місця авторського коментаря в біографічному романі.
Ключові слова: авторський коментар, біографія, роман-пошук.
Шевердина А. П. Авторский комментарий в романе-поиске Леонида Большакова „Быль о Тарасе”
Данная статья посвящена анализу значения, роли и места авторского комментария в биографическом романе.
Ключевые слова: авторский комментарий, биография, роман-поиск.
Sheverdina A. Р. The author commentary in the novel-search by Leonid Bol'shakov “The Fact about Taras”
This article is devoted to the analysis of the meaning, role and place of the author commentary in a biographic novel.
Keywords: author commentary, biography, novel-search.