Слухаю ніч. Просто сиджу на підвіконні. Цикади цього року такі ранні: заливають співом своїм казковим сад. Облітає останній цвіт з дерев і пахнуть несамовито квіти.
Світ такий чарівний. Поцілунок ночі такий солодкий. Зорі такі яскраві. Хочеться полетіти і не хочеться у Нірвану. Не готовий я вийти з цієї спіралі. Життя манке, пружке і скаче, як той лошачок, що уперше побіг на луки...
Лук мій стоїть у кутку кімнати. Стріли десь там, на горищі. Не хочу ні в кого я більше стріляти. Хай пробують полюбити без ран, що сочаться медом...
Спущуся я з підвіконня. Босоніж піду на гору, минаючи сад, квітники, городи. Ляжу хрестом на самім вершечку. Якщо не помру, то засну до ранку...