Щастя!

      

                ЩАСЛИВА   СІМ"Я !

В великому місті, біля монастиря, в висотному будинку, проживала велика сім"я. Жили вони скромно, працювали старанно, але марно. Все йшло не так, як хтілось, а напевно , як судилось. Проходили роки, підростали малюки, дорослішали старші, але чомусь , вони не ставали багатші.

Кожного вечора, мати запалювала свічку і вся сім"я молилась. Вона старанно вчилась, як правильно жити, як людей любити, як прощати і нікого і ніколи не ображати. Молилась Богу , щоб полегшив їх тривогу. Щоб завжди по-совісті жити, рідними та друзями своїми дорожити. Щоб дорослі піклувались про малих, а маліне забували про старих… Так проходилив праці та молитвах дні, яких було не малов їхньому житті.Були у них і свята, коли біля столу збиралася вся велика сім"я. Мати накривала білу скатертину, готувала смачну печеню, маковий пиріг, ставила горщик з квітами, запалювала святкові свічки. В такі дні ставало краще на душі,веселіше. Все погане, якось забувалось, пам’яталось тільки добре та позитивне. Одного такого вечора, коли зібралась уся сім"я за столом, на Великдень, постукали у двері. Тато, як головасімейства пішов подивитись, хто там. В такий день міг завітати хто завгодно. Усі поглядом провели чоловіка. Це було так цікаво , хто ж до них завітав? Коли відчинились двері, усі побачили дуже дивну людину.. Вона була маленького, зросту і мала сиву бороду. ЇЇ великі сині очі уважно з ніжністю дивились на усіх оточуючих. Незнайомець, привітався, посміхнувсята простягнув татусеві невеличкий мішечок.
-Це, вам! Ви дуже милі, добрі і порядні люди. У Вас є то, що повинно бути у кожній людині, у кожній сімї. Це велика і чиста любов. Мене до Вас послав Господь. Він дарує Вам річ, яка повинна бути у вашому домі, якій будуть раді всі. Я приніс Вам – Щастя.І нехай воно назавжди поселиться у вашому домі. Ви на нього чекали і Ви його заслужили. Будьте щасливі!!
Після цих слів, незнайомець передав татові мішечок і несподівано для всіх зник, немов його і зовсім не було ніколи. Усі затаїли подих. Що це було? Перше запитання, яке було у кожного в голові. Такого не може бути, тому що не може і все. Але ж , тато стоїть з мішечком і бідний не знає, що з ним робити. Трохи постоявши і прийшовши до тями , попрямував до столу. Поклавши мішечок біля своєї дружини, тихо промовив;
-Я дуже Вас усіх люблю, давайте помолимося.
-Подякуємо Господа за його милість і турботу.
-Тепер у нас все буде добре, ми це пронесемо через все життя і передамо нашим онукам, а вони своїм, і так до скінчення людського життя на цій землі.

З того часу, у них все налагодилося. Усі старання не пройшли дарма. Сімя почала жити в достатку, але не перестала бути гідною розуміння - сімя.

Вона і досі живе зі щастям, тому і щаслива Вона!