«Я родом з Тораха
На острові Торах виріс я…»
(Легенда «Плавання Майл-Дуйна»)
На цьому острові всі птахи монахи,
Вода в долонях стає дзеркалом,
А сиве волосся стає одягом,
Дикі каміння – домом одвічним,
Хвилі – пейзажем, а вітер – храмом.
Моя пісня – вічне мовчання туману,
Мої слова стають тишею краплі
Ще до того як вони були сказані.
Я спалив свій човен дірявий
Зроблений зі старого горіха –
Той човен легенд і палімпсестів
На якому я плив ірландським морем –
Морем яке не повертає блукальців,
Яке фарбує небосхил віри
Кольорами дощів – тільки не літніх.
Якщо ви ступили на мій острів –
Острів лише одного сивого монаха,
Що забув слова людей, але вивчив
Слова білих і сірих птахів скель,
Що не звикли мовчати чи повторювати лжу,
Як любить це робити більшість сліпих людей
Країни жорстокого лисого карлика.
А краще – пливіть собі далі,
Або до дому – якого у вас немає,
А є лише територія, на якій дозволяє
Вам жити ваш божевільний король.