Прийнято вважати, що всі люди володіють однаковими можливостями. Вважав так і я більшу частину свого життя. Можливості бувають потенційні (не проявлені, приховані) і реальні (проявлені). Людей необмеженими потенційними можливостями наділив Єтерно Сабедор (Вища Сутність Всесвіту), та люди до мінімуму обмежують ці можливості своїми нелогічними вчинками. Нелогічно люди мислять тому що, класом релігійних і політичних шахраїв в мізки людей споконвічно вселялися спотворені стереотипи мислення. Але не кожна людина вірить шахраям, тому реальні можливості у кожної людини різні.
Нормально розвинуті люди бажають, щоб в людстві не було інвалідів. Ivalidade (гал. мова., юридичне) – недієвість. Ущербні люди не бажають відчувати себе неповноцінними, тому вони скрізь і всюди вимагають для себе рівноцінності та рівноправ'я, вимагають, щоб нормальні люди опустилися до того ж рівня, на якому знаходяться й невігласи, але самі вони не бажають обтяжувати себе в прагненні піднятися до рівня нормальної людини. Це політика Степана Разіна й Омеляна Пугачова, та й усіх інших бунтарів. А людина, яка ненавидить ідолопоклонство, теж бажає, щоб усі люди були рівні між собою, і прагне підняти інтелектуальний рівень народу.
Кожна людина завжди знає точну ціну своєї сутності. Ущербні люди прекрасно знають про те, що вони нікчеми, але не знають причину своєї ущербності й не бажають цього знати. Ущербні люди ненавидять всіх, хто розумніший їх самих.
Я завжди, по своїй недосвідченості, вірячи в прагнення удосконалення інтелекту людського. Намагався допомогти людям піднятися своїм мисленням і умінням на більш високий рівень. Вірив у те, що кожна людина прагне стати кращою, ніж вона є насправді, але завжди обманювався. Обманювався, тому що не знав основної причини максимального прояву невігластва. А причина полягає в егоцентризмі. Егоїст не бажає працювати над собою, не бажає удосконалюватися, бо психічним центром егоїзму є ледарство крайньої міри. Це максимально притаманне жінкам: «Любіть мене такою, якою я є!».
Не чіпайте егоцентриста! Залиште охломену право залишатися мавпою – це його право, але не допускайте «цивілізованих мавп» до засобів масової інформації і не допускайте їх до інших важелів впливу на людську спільноту. Підростаюче покоління щодня бачить «цивілізованих мавп» на театральних підмостках і на екранах телевізорів, і робить для себе висновок, що бути мавпою добре. Цивілізована мавпа, навіть якщо вона буде мати звання «академік», все одно залишиться мавпою – мавпою академічною.
Не можливо в одну мить стати безсмертною істотою і не буває осяяння, як про те пишуть деякі теологи-невігласи. Осяяння заперечує шлях важкого і гіркого досвіду. Шлях до безсмертя важкий і тривалий у часі і просторі. Не можна стати безсмертним, не пізнавши метафізику. Все залежить від того, до чого проявляє людина свій інтерес. Інтерес до життєвих цінностей вказує вектор еволюції людини, а цінності в світі буття різні.
Дослідженням протиріч та антагонізму буття людина розширює, не лише свій кругозір, але і поширює свій вплив на пізнаваний нею світ, незалежно від того, чи відчуває вона цей вплив або не відчуває. Якщо ти цікавишся подіями в усьому світі, то ти вже не тільки громадянин своєї країни, але й громадянин Землі. Якщо ти береш участь у цьому процесі, то твоє життя вже не обмежується тільки життям твого грішного тіла, бо набуваєш статусу безсмертної істоти. Ти можеш розширювати свій кругозір з егоїстичними цілями, але далеко тобі пройти не дадуть, бо ти в такому випадку не тільки смертна сутність, а ще й хижак. Тільки альтруїст може бути безсмертною істотою.
Не тіште себе реінкарнацією, хоча б тому, що ви не знаєте що це таке. Carneiro (гал. мова) - баран. Психічний центр (лайя-центр) духовно розвиненої людини після смерті його біологічного тіла переміщується в одну з Вищих Сфер, енергетичне тіло набуває необхідної форми відповідно місцевим умовам і продовжує свою еволюцію. А обиватель жив бараном, звичайно ж, – грамотним бараном, і помер бараном, а потім він реінкарнується (знову народжується) бараном – у прямому чи переносному сенсі, але все одно – бараном. Внутрішні органи мавпи, ведмедя і свині такі ж, як у людини, і смак м'яса всіх перерахованих вище сутностей однаковий. Тому, коли ви їсте свинину, подумайте про те, що ви, можливо, їсте реінкарнованих грішних предків своїх. Це істинно так! Ось вам і реінкарнація!
Отримувати корисну інформацію – добре, але тільки досвід може підтвердити, що інформація вірна. Словами і музикою ви не перевертаєте надра земні, а молотком і зубилом не втовкмачували математику в мізки своїм учням. У тонкому світі, у світі психофізики, потрібні відповідні інструменти, а інструменти ці знаходяться тільки в лайя-центрі людини. Це треба знати тим, хто вивчає Всесвіт.
Перший раз у перший клас. Перше побачення, перше кохання. Все перше – саме значуще. Це для почуттів, а для мудрості, для безсмертя, саме значуще – кінцевий результат, тому мудрі люди, як правило, люблять осінь, але не весну – багатообіцяючу і оманливу. У різних людей цінності різні, в залежності від рівня, на якому знаходиться лайя людини. Для смертної людини власні почуття і бажання мають більшу цінність, ніж закони моралі й природна закономірність причинно-наслідкового розвитку подій, кінцевим результатом якої проявляються Відплата і Винагорода – те, що ви називаєте Апокаліпсисом.
«Я так хочу, а на закони і на все інше мені наплювати» - говорить смертна людина. Смертна людина чудово знає про те, що вона смертна, тому їй просто необхідно вірити в реінкарнацію, в «господа-бога» і в «царство небесне». Смертній людині потрібна віра в релігійну казку, віра в «бога-добродія», помолившись якому, смертна людина «можливо» отримає те, що для неї недосяжне з-за ліні, тупості та гріховності.
Смертній людині потрібна віра в «господа-бога», який «пробачить» їй всі гріхи і «введе» її в «царство небесне». Так, в це можна тільки вірити, бо це нереально. Те, що існує – можна пізнати, а в те, що не існує, можна тільки вірити, бо неіснуюче непізнаване. Тому й говорять релігійні шахраї: «Бог непізнаванний». Але вірити в те, що неможливо перевірити, може тільки розумово неповноцінна людина! Знедоленій релігійними та політичними шахраями людині нічого не залишається, як тільки вірити в неіснуюче, доставляючи задоволення і засоби до існування тим, хто придумав гігантський «лохотрон» єдинобожжя. У релігійні «лохотрони» безсмертна людина не грає.
У липні 1959 я отримав свою першу у житті робочу відпустку. Цілий календарний місяць! Я подарував своїй душі те, що вона прагнула. Я поїхав в село Малинівку, Володарського району, до дядька Федора й з головою занурився в українську природу. Рідний степ! Рідні запахи дозрілого хліба, степових трав, польових квітів, запах степової річки і запах українського села. Українська мова і широка душа жителів села, дружелюбність і гостинність! Як багато у всьому цьому! Тут не Росія, тут можеш підійти до будь-якої незнайомої людини і заговорити з нею, знаючи, що тебе зустрінуть широкою посмішкою, живою співучою української мовою й умилостивлять душу твою, а ти підеш умиротвореним і задоволеним тим, що живеш недаремно. У перший же день мого приїзду в Малинівку всі турботи і тривоги відлетіли від мене, як пушинки з кульбаби під поривом вітру. Відпочив я в рідному степу відмінно, а душа моя стала чистою, як у немовляти.
Після відпустки я повернувся додому і знову опустився в шахту на роботу. Відпрацювавши зміну, я піднявся по ходку на горизонт 760 і попрямував до відкаточного штреку. Я вийшов на штрек, де сходяться два заїзди: з другого західного і з другого допоміжного уклонів. Тут була розминовка. Скрізь, по всім штрекам прокладається одноколійний шлях для шахтної залізниці, тому треба робити роз'їзди для підземних поїздів. На розминовках поперечне січення штреку набагато більше звичайного. Я пройшов велике січення розминовки й увійшов у вузький штрек. По цьому штреку мені треба пройти кілометр до наступної розминовки (наступного роз’їзду), а за ним треба буде пройти ще один кілометр до панельного уклону. По ходку панельного уклону я повинен піднятися на кареті з горизонту 760 метрів на горизонт 575 метрів, а потім виїхати по шахтному стволу на-гора.
Я пройшов по штреку метрів п'ятдесят і раптом відчув позаду себе темну масу жаху. Я мимоволі озирнувся, але нічого не побачив – позаду мене нікого не було. Я продовжив свій шлях, а Жах накинувся на мене з багатократно збільшеною силою. Я знову озирнувся і, нічого не побачивши, продовжив рух. У цей момент у мене включилося Третє Око. Позаду мене була Темна Сутність. Вона була жадібною і злою. Їй потрібна була жертва. Жах мав форму людської долоні чорного кольору, повністю оброслою чорною шерстю. Ця долоня мала величезні розміри і займала весь простір штреку. Жах намагався схопити мене і затиснути в кулак. У мене на голові заворушилося волосся, а каска (шолом шахтаря) підвелася над головою. Йшла психічна боротьба, бо я пручався. Я знав про те, що до тих пір, доки я не здамся, Жах не зможе мене здолати. Неймовірно хочеться озирнутися, але я знаю про те, якщо я ще раз оглянуся, мені стане легше, я розслаблюсь і втрачу захисну енергію. Я відразу ж стану у багато разів слабкіше, а Жах, підібравши втрачену мною енергію, багаторазово посилить свої можливості. Ставши у багато разів сильнішим, Жах накинеться на мене ще з більшою силою, а я не в змозі буду опиратись. Не можна й бігти. Втеча – смерть або безумство, бо від своїх почуттів втекти можна тільки на психічному рівні.
Тільки психічна енергія є зброєю в тонкому світі, а в світі Буття ця зброя є неперевершеною. Не можна озиратися, не можна й бігти, бо, проявивши слабкість, я опинюся в повному розпорядженні Жаху. Я не міг застосувати магічну силу для свого захисту, бо магію я не вивчав і магічні формули не знав. Я був магом-самоучкою. Я спонтанно, і в гранично рідкісних життєвих ситуаціях, придумував магічні дії і дослідницьким шляхом визначав можливості цих дій. Мої магічні можливості в даному випадку були нікчемними в боротьбі з могутньою силою підземних стихій.
У підземному світі, у світі Тьми, не можна виявляти: як агресію, так і слабкість. Тьму важко перемогти в бою, але, оголосивши повний бойкот їй і її слугам, людина легко виходить переможцем з цієї боротьби. Почуття душі – вразливе місце, через яке слуги Темряви підкорюють сутність. Заглушивши свої почуття і віру в чужу могутність, людина стає невразливою для Тьми та її слуг.
У боротьбі, в найсильнішій психічній напрузі я пройшов кілометр і дійшов до другого роз'їзду. Тут Жах покинув мене. Наступний кілометр я пройшов без пригод. У моїй свідомості залишився тільки спогад про страшний шлях, тільки що пройдений мною.
Наступного дня я знову пройшов той же шлях. Все повторилося в тій же послідовності. Жах знову переслідував мене від першої до другої роз'їзду. На цей раз я не озирався, мені було трохи легше, але на третій досвід я не наважився. На третій день я зайшов на заїзд другого західного уклону й зачекав плитових поки вони закінчать працювати.
Двоє плитових, гірничий майстер Діюк і я, пішли по штреку на-гора. Я розповів Діюку про свої пригоди.
– Чи знаєш ти причину такого явища? - запитав я гірничого майстра.
На моє запитання Діюк відповів запитанням:
– А ти хіба не знаєш, що перед твоїм поверненням з відпустки на цьому місці загинув забійник?
– Перший раз чую. Як це сталося?
– Забійник, відпрацювавши зміну, піднявся по ходку на наш горизонт. Підйом по ходку, де повітря гаряче й відпрацьоване, де недостатньо кисню – дорога не з легких, а для людини, котра відпрацювала шісь годин в задушливому забої, підйом по ходку рівносильне каторзі. Забійник від поту був весь мокрий. Куртка його висіла на ремені протигазу. Коли забійник підійшов до розминовки, повз нього два електровози тягнули ешелон навантажених вугіллям вагонів. Втомленій, знесиленій людині важко відмовитися від спокуси проїхати на вагоні два кілометри. Забійник забрався на вагон і ліг на вугілля. За відкаточних штреків йде з земної поверхні свіже холодне повітря, а коли в штреку вільний простір для проходу повітря з-за вагонів значно скорочується, тоді швидкість повітря в декілька разів збільшується. Для пітного перегрітого тіла це дуже небезпечно. Напевно забійнику стало холодно, тому він підвівся на вагоні і став на коліна, щоб надіти тужурку. У цей момент він вдарився головою об дошку сланцевого заслону і звалився на зчіпку між вагонів. Там його м'яло, крутило та терло об шпали й тягло цілий кілометр до другого роз’їзду. На роз’їзді машиністи електровозів зупинили ешелон, і пішли вздовж вагонів, щоб перевірити їх стан. Тут вони й виявили спотворений труп забійника. Смерть шахтаря жахлива, бо помер він не відразу, а в страшних муках. Ось тому тебе і переслідував жах його смерті. Від місця, де забійник звалився з вагона і до того місця, де машиністи виявили його труп, - закінчив свою розповідь гірничий майстер.
Думкоформа жаху, народжена вмираючою в страшних муках людиною, переслідувала мене по штреку. Ми поговорили на місці загибелі шахтаря про нього і про його муки й поспівчували йому, і думкоформа жаху розтанула. Я сподіваюся, що душа загиблого шахтаря виїхала з шахти разом з нами. Тіло шахтаря загинуло, але душа його не хотіла вмирати. Душа шахтаря заслужила право на проживання в сфері більш вищої, ніж земні надра, але вона мабуть не знала, як вибратися на поверхню землі. Наша розмова на місці загибелі шахтаря дозволила визначитися душі небіжчика, і вона, виїхавши з нами на поверхню, віддалилася мабуть в Небо.
Мені мама говорила що вона декілька разів бачила в шахті Шубіна на горизонті 430 метрів. Цілком можливо, я вірю своїй мамі, бо гріх не вірити батькам своїм. Ймовірно, вона бачила якийсь інший підземний дух, але назвала його Шубіним. Суть не в назві, а в явищі. Все, що ми бачимо навкруги і можемо помацати – світ мінеральний, бо й тіло людини складене з мінералів, а привиди – сутності енергетичного світу.
В історії буття шахтарів Донбасу є оповідання про Шубіна. У часи Непу в Донбасі було безліч неглибоких малих шахт. Навіть після Другої Світової Війни в Донбасі майже двадцять років декілька таких шахт ще працювало на потреби сусідніх колгоспів. Такі шахти називали «мишоловками», бо вхід в таку шахту був, а вихідного отвору не було. Нижче я привожу легенду, існуючу серед шахтарів Донбасу про те, як народився вугільний бог Шубін.
Отже:
«В одній з малих шахт-мишоловок працювала бригада шахтарів артільників. У якесь церковне свято ці шахтарі не працювали, бо пили горілку. Господарю шахти надійшло термінове замовлення на вугілля. Він запропонував шахтарям попрацювати в свято за великі гроші, але ніхто не погодився. Тоді господар витягнув з кишені срібний рубль:
– Ось, віддам його тому, хто сьогодні буде працювати.
Рубль за зміну!? Заманливо, бо дорослий добре вгодований кабан коштує три рубля, а кінь вісім рублів! Спокуса велика. Погодився попрацювати молодий хлопець, який приїхав з українського села заробити гроші на зміцнення свого господарства.
– Іди, сміливець, попрацюй. Там тебе Шубін зустріне, - лихословили його товариші.
Люди кажуть, що Шубін був шахтарем, але одного разу він не виїхав з шахти і загубився у підземеллі. Його привид кілька разів бачили шахтарі в різних шахтах. Чому Шубін? Невідомо, насправді було у нього таке прізвище, чи назвали його так тому, що він весь обріс чорною шерстю, як говорять про це бувалі шахтарі?
Хлопець опустився в шахту і почав рубати вугілля. Хвилини за три до нього підійшов сивий дідусь. Волосся у нього було довге і біле, як сніг. Дідусь заговорив до хлопця:
– Ти один? Тобі важко? Давай допоможу! Я буду рубати вугілля, і вантажити його у вагонетки, а ти відкочуй їх до шахтного ствола.
Хлопець відкотив вагонетку з вугіллям до ствола і повернувся назад, а друга вагонетка уже була наповнена вугіллям. Хлопець відкотив до ствола і другу вагонетку. Повернувся назад, а наступна вагонетка теж була наповнена вугіллям. Цілу зміну хлопець катав до ствола вагонетки з вугіллям. Нарешті хлопець схаменувся:
«У старого нема ліхтаря! Як же він без світла рубає вугілля?».
Хлопець поліз в забій, щоб побачити старого і висловити йому подяку, але старого ніде не було, старий безслідно зник. Хлопець виїхав з шахти, а у нього на голові волосся білі. Посивів він за час співпраці з Шубіним. Хлопець отримав розрахунок і поїхав додому".
У цьому місці свого оповідання я забігаю на два роки вперед, щоб ув'язати події різного часу з темою цієї глави:
У травні 1962 роки я працював у забої на ливенському пласті, на горизонті 500 метрів. Тут ми вибирали «ніжку». Вище нашої лави, і нижче її, вугілля вже було вибране. Вентиляційний і відкаточний штреки були вже нарізані. Лава йшла зворотним ходом. У зв'язку з тим, що по обидві сторони лави гірський простір був вже порушений, тиск покрівлі в лаві різко зріс. В добавок до цього ця лава знаходилася під міським ставком Бабакове, з якого в земні надра надходила вода й сочилася з покрівлі в лаві. Через сильний тиск і домішок води в покрівлі в лаві часто траплялися завали. Як би там не було, а робота є робота – це звичайні шахтарські будні.
У середині травня я познайомився з симпатичною дівчиною і прогуляв з нею два дні. Прогул для робітника гріх непростимий. Яке покарання винесуть мені мої товариші по бригаді? На мій подив, мої товариші і бригадир зустріли мене привітними посмішками.
– Ми бачили тебе з красивою дівчиною на міському ставку. Вона нам сподобалася. Ми вирішили оплатити тобі твої прогули. Відтепер вони за тобою не числяться, але ти повинен будеш відпрацювати їх, - оголосив мені бригадир рішення бригади.
Після моїх прогулів пройшло досить багато робочих днів, а про відпрацювання їх ніхто мені не нагадував. Я вже й забув про свою провину. Одного разу ми прийшли в лаву, а вугілля залишилося вибирати мало. Залишок вугілля в прогоні ми вибрали досить швидко і зробили переноску транспортера на новий прогін, підготувавши лаву для роботи наступної зміни робітників. Після цього ми забутили (заповнили породою) вільний від транспортера прогін. Наша робота закінчена, бо лаву ми повністю підготували до нового циклу добування вугілля, а до кінця робочої зміни залишалася ще година робочого часу.
– Робота закінчена, тому ми йдемо на-гора. До шахтного ствола п'ять кілометрів. Поки до нього будемо йти, робочий час закінчується, так що виїдемо ми на-гора не раніше дозволеного часу, - прийняв рішення бригадир.
Потім він повернувся до мене:
– А ти залишишся тут, і відробиш свої прогули. Либонь, про них ти вже забув? Проб'єш вікно на вентиляційний штрек, тим і відробиш свій прогул.
Бригада пішла на-гора, а я поліз по лаві вгору до вентиляційного штреку. Між штреком і лавою залишали триметрову смугу вугілля, для того щоб не було обвалень покрівлі. У цій смузі пробивали вікно шириною півтора метра. Через вікно виходило з лави відпрацьоване повітря до вентиляційного штреку, і через вікно простягали електричні кабелі. Лава рухалася, вікно залишалося позаду, а у верхній частині лави утворювався кут, що не омивався повітрям. В кутку накопичувався газ метан, а це надзвичайно небезпечно. Треба було рубати нове вікно і переносити кабелі. В кутку вугілля доводилося брати з торця. Вугілля в цьому місці сильно затиснуте гірським тиском. У верхньому кутку повітря не рухається і насичене високим вмістом газу метану. Робота в кутку пекельна. На цю роботу посилали двох гірників, і вони, змінюючи один одного, за зміну прорубувати вікно. Я вже відпрацював зміну, а тепер мені одному треба виконати завдання, яке виконують два гірника. Це не просто відпрацювання прогулів, це покарання, гідне моєму негідному проступку. Після цього більше не з'явиться бажання вчинити прогул.
Я почав рубати вугілля. Відколюються шматочки вугілля менше кулака. Шість-сім разів ударив обушком і видихався. Жарко, дихати важко. Двадцять секунд відпочинку і знову в бій. Скільки минуло часу? Воно зупинилося! Роботи моєї не видно, ніякого просування вперед. До поверхні землі 500 метрів. Над моєю головою висять мільйони тонн гірничої маси і навколо мене на кілометр нікого немає, окрім пацюків.
Внизу лави з'явилося слабке сяйво. За хвилину показалося світло шахтарського ліхтаря. По лаві проліз шахтар-газомір. Він заміряв в різних місцях лави газ і робив крейдою на дерев'яних стійках відмітки про вимір газу. Газомір виліз з лави в вентиляційний штрек, а я знову залишився наодинці з підземною стихією.
Знову треба довбати вугілля! З яким би зусиллям я не бив по пласту обушком, відколюються шматочки менше кулака. Жарко, дуже жарко, і дихати важко. Зняв каску, витираю піт з чола, відпочиваю. В голову лізуть незвичні думки:
«Кілька тисяч років тому, наші предки силою своєї думки могли рухати багатотонні брили граніту. Тепер ми молимося «єдиному богу» і стали слабшими мурахи. Зате є Шубін. Чи нема його? Комусь він допоміг, і мати моя його бачила. А я що, гірший за інших?».
– Агов! Шубін! Де тебе хрін носить?! Прийшов би і допоміг мені! - вигукнув я.
Витер піт з чола, надів каску на голову, взяв у руки обушок, міцно і зло стиснув зуби і розмахнувся обушком з усієї сили. Зараз я відколю шматочок вугілля більше кулака! Я сильно вдарив обушком по пласту вугілля, але удару не вийшло. Не зустрівши опору, обушок увійшов в пласт вугілля і потягнув мене за собою. Я занурився у пласт вугілля навіть кистями рук. Ще до кінця не усвідомивши, що відбулося, я потягнув на себе обушок. Без будь-яких зусиль я витягнув обушок, а вугілля з сухим шелестом посипалося мені під ноги. На моїй голові волосся як по команді «струнко» встали вертикально, а каска піднялася над головою сантиметрів на п'ять.
Не зупинятися! Працювати! Не дати почуттям жаху опанувати мною! Я став швидко прибирати лопатою вугілля. Прибравши вугілля, я уважно оглянув пласт. Він був таким же міцним, як і раніше. Ну що ж, у природі всяке буває. Далі мені доведеться відколювати вугілля малими шматочками. І за те, що сталося, спасибі велике! Я, вже заспокоєний, знову розмахнувся і .... Все повторилося. Мій обушок не зустрічав жодного опору, а вугілля сипалося під ноги як полова, і було не важче її. Я швидко, і вже спокійно, вибирав вугілля, звільняючи гірничий простір для нового проходу на вентиляційний штрек. Двома рамками закріпив простір, що звільнився, й знову почав розширювати прохід на штрек.
У лаві з'явилися гірники нової зміни. До мене приповз бригадир, оглянув вікно, потім довго мовчки й здивовано дивився на мене. Після цього він тихо сказав:
– Іди на-гора.
– Я повинен ще відпрацювати зміну.
– Твій бригадир мені сказав, що ти повинен пробити вікно, і тільки. Вікно ти вже пробив. Йди на-гора.
– Тут ще треба трохи зачистити прохід й поставити дві рамки.
– Йди на-гора. Мої люди все зроблять.
Я виліз з лави. Пройшов п’ять кілометрів до шахтного ствола й виїхав з шахти на-гора. Роздягнувся в брудній бані й зайшов в чисту баню. Тут на лавочках сиділи хлопці нашої бригади разом з бригадиром. Вони вже помилися, одяглися й курили, обговорюючи плани робіт на завтра. Хлопці здивованими поглядами зустріли мою появу, а те, що висловлювали очі бригадира, передати словами важко. Бригадир декілька секунд мовчав, а потім вибухнув гнівними словами:
– Ось, явище! Подивіться на нього! Яке нахабство ! Ми ж поставилися до тебе по-людськи, повірили тобі.
– Я прорубав вікно на штрек, а мене бригадир другий зміни відправив на-гора, - відповів я.
Бригадир здивовано на мене подивився, піднявся і пішов з бані. Напевно, пішов до контори, щоб подзвонити в лаву бригадиру і уточнити мою інформацію. Я не пішов в душеву митися. Сів брудний на лавку і став чекати. Хлопці сиділи, насупившись, не розмовляючи між собою і зі мною. Хвилин за п'ять повернувся бригадир, кинув на мене короткий, вивчаючий погляд і сів на лавку, опустивши голову. Помовчав, про щось обдумуючи, а потім сказав:
– Хлопці, йому не можна працювати в колективі. Він повинен працювати наодинці. Він, Д-І-Й-С-Н-О!!!, прорубав вікно.
Якщо живий ще бригадир Рижков і читає ці рядки, у нього не буде до мене претензій, бо я передав все що було, слово в слово.