Позаду сотні міст і тисячі кілометрів.
Від одного літака до іншого декілька годин і кілограми важких валіз.
Все, що із нею – це лише спогади та слова...і ще валізи.
Сумочка, у якій майже все її життя. Маленька косметичка, яка допомагає створити образ на кожний день. Мейкап, щоб ніхто не дізнався, що там у тому глибочезному дні, що зветься душею.
Парфюм. А якже без нього. Все, що залишається після людини, коли її не має – це аромат. Той тонкий шлейф та запах, який таки окремий, такий єдиний. Ароматів багато. Про те на кожному він різний.
Окуляри та парасолька. Ідеально. Завжди можеш заховатися від сонця та від дощу, чи від людей.
Телефон. О, тут мабуть більше всього таїться. Тут заховане ще одне маленьке життя, ще одна маленька частинка душі, а можливо і не маленька, знає лише вона. Скільки сопливих смс бачив дисплей цього телефону. А ще більше радісних посмішок. Бачив тисячі картинок зі сторінок інтернету та фотографував все нові і нові фото, крізь тремтячі руки. Чув звуки рідних голосів. Скільки емоцій в цій маленькій іграшці. Та там, далеко… Де вона поза зоною досяжності та немає обслуговування оператора. Там, де відсутній доступ до інтернету та повністю видалені всі фото та смс. Її телефон – це дійсно безцінна іграшка.
І усе із чим вона залишається вище неба – це навушники у вухах та спогади, які прив*язані до медодій її плейлісту.
У її валізах одяг i все, що їй потрібно. Усе необхідне на кожен новий день.
Новий аеропорт. Нові люди. Нове життя .