Інститути, мов люди, народжуються,
Ростуть, квітнуть, линуть,
Розробляють, досягають, височаться,
Старіють, марніють, гинуть.
Творив науку, нові моделі
У серію постійно запускав,
Координував доробки галузеві
Й її стандарти розробляв*.
Рівно двадцять**, три без батька…
Що й кому він завинив?
Не в багатстві та в достатку,
Мов кораблик, стрімко плив.
Офіс мав, роботу, гроші,
Статус, імідж, творчий фах-
Все було, лишилась ноша,
Непосильна на плечах.
Загартований у хвилях,
В бурях, штормах побував,
З капітаном посивілим,
Що штурвал його тримав.
Сонце ясне, мороз лютий,
Вітри буйні, дощ і сніг,
Слабий, сильний чи могутній-
До снаги йому й до ніг.
Хвиля в морі топить човен,
Інший взяв його штурвал,
Та свавілля не поборе -
Змив нещадний океан.
Рветься там, де стало тонко,
В бурю гинуть кораблі…
Ходить сумно похоронка
Вже по стоптаній землі.
8.04. 2014р., Київ
_______________________________
*Присвячую пам’яті головних галузевих інститутів, в яких довелося праювати автору – союзного «ВНИИЖИВМАШ» (1971 - 1991рр, директор В.Д. Ткач)
та українського - «УКРІРМАШ» (1994 - 2014рр, директор Г.І. Божок) .
**«УКРІРМАШ»(2.02. 1994 - 2.02. 2014рр).
***На фото: ветерани інститутів - подружжя Зайцев А.Н. і Зайцева В.І.