До тошноти нудне сонце. І досі світить,
І сліпить очі, не бачу нічого, лише темнота...
І кожен ранок, і ввечері теж, і краю нема.
Що це таке? Та омріяна воля вже бісить...
Душу Гидка змія виїдає. Закриті вікна,
Закриті й штори, лише один промінь в кімнаті.
Сиджу перед забрудненим склом. Волосся патлате
Розчесую знов...Зі свободою жити не вмію.
Чекаю, коли на небі з'являться хмари,
Сірі дощові хмари, і дощ почнеться нарешті,
Лише для мене-застрягнувшої в дощовій вежі,
Де немає огидної волі... Набридла свобода лукава.
Хочу багато і хмар, і дощів. Хочу безмісячні ночі.
Хочу непроглядний морок, і тихий шепіт
Щоб повторяв: "Ти моя, моя!". Благовійний трепет
щоб огортав мої ті самі не вільні дощові дні...