Я НЕ ЗНАЮ...
Що може змусити мене
стріляти в живу людину?
Національна ідея?
Віра або зневіра?
Заздрість до їх багатства?
Страх чи осуд їх злочинів?
Ні, напевно що ні.
Я не знаю, чим горе
може спасти Україну.
Я не знаю, як ненависть
може утримати братство.
Я - не краща за Правих.
Я - не краща за Ватників.
Я- людина в мені.
Я не знаю, як Кант,
Платон, а чи й Маккіавеллі
зараз взялися б за борозно
й переорали наш світ.
Я гребую - тими хто знає.
Ховаюсь у власній печері
від скарг і від ворожнечі.
Я надто вже спантеличена.
Я ледь бережу людину,
що жевріє у мені.
Я не можу не бачити
Я не можу не чути.
Я не можу безболісно
линути в молитви.
Людино, люби й рятуйся.
Людино, пробач, не мстися.
Людино, будь українцем, що вищий за цих і тих.
Беззбройною буть не боюся.
Судити й рядити не пнуся.
Розумних оцінників писки
прощаю, де б не були.