Валерій Марро
НОВІ ДИВАТСТВА ЖУРДЕНА
Трансцендентна інверсія за мотивами комедії
"Міщанин-шляхтич" Ж. Б. Мольєра
Д І Й О В І О С О Б И:
ПАН ЖУРДЕН
ПАНІ ЖУРДЕН
ЛЮСІЛЬ
КЛЕОНТ
ДОРІМЕНА
ДОРАНТ
НІКОЛЬ
КОВ'ЄЛЬ
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ
Троє співаків, вони ж дервіши
Два танцюриста, вони ж музиканти
Дія відбувається у великому офісі однієї з успішних сучасних компаній, тимчасово перетвореного на театральну сцену. Виконувати ролі будуть працівники даної ж, промислової, компанії, наспіх навчені акторської майстерності десь на приватних, швидкоплинних курсах. Це має накласти істотний відбиток на стиль їхньої гри. У ньому буде присутній іноді деяка кострубатість в мові і незграбність в пластиці, плутаність у відчутті минулих часів й сьогодення, а також надмірно афектований прояв своїх емоцій і пристрастей на сцені, що, безумовно, додасть виставі більшої видовищності і зробить її надзвичайно привабливою для глядачів.
/ Істотне доповнення: дане театральне дійство стало наслідком повального захоплення трудовим колективом мистецтвом Мельпомени, і з"являється в офісі кожен раз, коли виникає необхідність оформити таким, незвичайним, чином наступний шлюбний контракт, сторонами якого /або, хоча б, однією з них/ повинні бути члени даного колективу/.
ДІЯ ПЕРША
Ява перша
Танцювальна музика. Гасне світло. Два промені на задні двері зали. Входить У ч и т е л ь музики - він з гітарою .
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ/звертаючись до когось/. Заходьте! Почекаємо тут, поки він прийде.
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ /з'являється , Учителю музики /. Проходьте і ви... на той бік. Тепер у нас з вами , шановний колега , справ - з головою!
Просуваються по різних сторонах зали в напрямку сцени.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Свята правда! Ми знайшли саме того дивака, що нам і треба!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ . Що й казати! Хоча для артиста справжня
мука - вчити дурнів .
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Ще яка! Приємніше допомагати людям, здатним відчувати всі тонкощі мистецтва ...
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ . ... і які вміють оцінити красу нашої праці!
Гра з залою.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Безсумнівно! Однак ... і найгучніші оплески не наповнять їжею шлунка.
Піднімаються на сцену. Відкривається завіса. Ширмами позначено передпокій спальні у заміській віллі пана Журдена.
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Свята правда - не наповнять! Мабуть, саме тому цей панок сплачує нам з такою щедрістю.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Хоча, зауважте, людина він зовсім темна. Але, мені здається - ми вже занадто наполягаємо на гроші. Всі біди в світі трапляються саме від того, що люди не можуть утримати себе від згубної схильності до цих паскудних папірців.
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Охоче підтримаю вашу думку! Але й зовсім відмовлятися від грошей також не слід.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Звичайно, ні ! Адже ми дбаємо при цьому , щоб наш директор добре виховав свій смак!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Директор ?
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Звичайно... директор! Тобто так... учень! Не виключено , що саме він прославить наш благородний труд у вищому суспільстві!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Згоден ! Та й світська чутка для нас, офісних клерків ....
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Артистів!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Клерків, артистів - яка різниця! Суть одна!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Суть одна , але духовна сфера - інша!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Сфера, можливо, й інша , а зарплата одна - курям на сміх! Так що світська чутка про нас там, у верхах, аж ніяк не буде зайвою!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Безумовно!
Зі спальні виходить пан Ж у р д е н. В руках у нього великий ліхтар, який він несе перед собою. На ньому простирадло, що складається з різнокольорових смуг. Воно загорнуто навколо тіла, як давньогрецька тога
Ява друга.
ПАН ЖУРДЕН. Вітаю, панове! Ну що в нас буде сьогодні? Презентуєте мені вашу маленьку дрібничку?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Дрібничку?
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Яку дрібничку?
ПАН ЖУРДЕН. Ну... як там, по-вашому? Пролог чи діалог із співами й танцями. /Ходить з ліхтарем по передпокою, наче чогось шукаючи/.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Ага-а!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. О-о... о-о...
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ, НАВЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ /разом/. Ми до
ваших послуг!
Вклоняються.
ПАН ЖУРДЕН. А що ви скажете про цей індійський халат, панове?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ, УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ/вкрай здивований/. Халат?!
ЖУРДЕНЄ Халат. Індійський. Як він?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Надзвичайно милий...
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. ... і дуже вам до лиця!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Я навіть побачив ... от тут! .. малюнок загадкових Араканських гір, покритих передранковим, ніжним туманом... хі -хі -хі...
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ . А я, в свою чергу... ось тут! .. примудрився помітити витончену лінію річки Ірраваді, що тече у тих краях ... хі -хі -хі ...
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ . А от звідси ніби відкривається дивовижний краєвид на Аравійські пагорби і долини!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. А над цими далями сяє спекотне сонце і літає багато разнх птахів: орли, соколи, яструби... Вони кружляють, кружляють, кружляють ... в безмежный блакиті індійського неба ...
ПАН ЖУРДЕН/не зупиняючи руху/. ... і журавлі?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Безсумнівно ... і журавлі! Вільні, горді птахи... Летять собі... високо над землею, під самими хмарами ...
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. ... і курличуть ледь чутно: кру ... кру ... кру...
ПАН ЖУРДЕН . Дивная фантазія! Мій кравець запевняє мене , що останнім часом вся королівська світа одягається вранці в такі ж самі ... індійські, халати. А як вам цей костюм ? /Скидає простирадло і залишається в кольорових панталонах/ .
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ /ще більш здивований/. Розкіш !
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Брависсимо! Краще й бути не може!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ . Такий яскравий колорит і витонченість ось цих ... ледь помітних, ліній , що так вдало повторюють ... лінії вашого тіла, говорять про надзвичайно тонкий, художній, смак вашого кравця...
ПАН ЖУРДЕН. ... а мого?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Безумовно... безумовно, і вашого, вкрай самобутнього, смаку теж!
Аплодують.
ПАН ЖУРДЕН. Приємно чути. Хоча головне в людині - не те,
що зверху, а те, що в середині. То що ви мені покажете, панове вчені? /Натягає знов на себе простирадло/.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Зараз, зараз, пан Журден! Ми все вам покажемо, все пояснимо! Але ... вибачте, спочатку не сказали б ви нам: що ж це таке ... цікаве, ви тут ... весь час, шукаєте?
ПАН ЖУРДЕН. Те, що було вчора.
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. А що було вчора?
ПАН ЖУРДЕН. Чого нема вже сьогодні.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. А чому не запалено... ваш ліхтар?
ЖУРДЕН. Це для дурнів. Хто не розуміє, той питає. Хто розуміє - той думає: пан Журден - мудра людина. Він пізнав сенс життя.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. А-а…
УИТЕЛЬ ТАНЦІВ. О-о…
Аплодують.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Сьогодні, ваша високість, я хотів би познайомити вас одним, вельми популярним у світських колах, жанром вокального мистецтва. Це буде арія. Її щойно скомпонував один з моїх учнів.
ПАН ЖУРДЕН. Гаразд! Але чому це було доручено учневі? Хіба ж не могли ви самі скомпонувати таку штуку?
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Слушне зауваження. Але є такі учні, що розумі¬ються на музиці не гірше, ніж їх славетні маестро. Ось, послухайте, будьте ласкаві...
Співає, акомпануючи собі на гітарі.
Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,
Бо став немилий я чудовим цим очам.
Коли так мучите того, хто вас кохає,
Піду я геть з життя, на радість ворогам.
ПАН ЖУРДЕН. Ох... та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося... /Позіхає/. Мене ось тут… недавнечко, навчили співати однієї прехорошої пі¬сеньки. Стривайте-но... ля,ля... Як же ії співаєтья... чорти б ії забрали?
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Не знаємо ...
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Навіть і не чули ...
ПАН ЖУРДЕН. Здається, там йшлось ... про якусь Жанетон.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. А-а ... про Жанетон? /Бере на гітарі кілька аккордів/.
ПАН ЖУРДЕН. Саме так ... Ага ... ось ... Згадав!
Співає. Навчитель музики акомпанує. Сучасна пісня-рок.
Я все гадав, що Жанетон
Гарненька, наче фаетон,
Що хазяйнує, як кума,
Та сподівався я дарма!
Бо в неї очі вурдалачі,
Великі вуха поросячі,
Ще й від горілки скаженіє
Та й цілуватися не вміє!
А як розкриє свого рота-
Одразу скочиш у болото !
Танцює.
/Нарешті спинившись/. Правда, хороша?
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ/аплодує/. Найкраща в світі!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ /аплодує/ Приєднуюсь!
У ЖУРДЕН. Бачите, як воно виходить, а я зовсім не вчився
музики.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. А слід було б навчатися, пане.
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Так само, як і танців.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Найкорисніша річ для держави - це музика!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Те, на чому тримається ще сьогодні суспільство-це танці!
ПАН ЖУРДЕН/підходить з ліхтарем, вдивляється в обличчя обох/. Як це?
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Хіба ж війна не є наслідок того, що між людьми немає єдності?
ПАН ЖУРДЕН. Свята правда!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. А коли трапляється іноді безпорадність у державній сфері - хіба ж не кажуть тоді: такий-то керманич зробив неправильний крок у такій-то справі, а ось ця файненька жіночка якось невпевнено крокує зовсім в іншій бік?
ПАН ЖУРДЕН. Авжеж, так кажуть.
УЧИТЕЛЬ СПІВУ. А єдності між людьми немає чому?
ПАН ЖУРДЕН. Чому ?
УЧИТЕЛЬ СПІВУ. Тому що більшість з них ніколи не співали в хорі або хоча б вели свою партію в тріо!
ПАН ЖУРДЕН. Партію в тріо? Цікаво!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Але краще в квартеті або квінтеті ... хоча корисніше за все - в октеті ... або навіть нонеті!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Але, звичайно ж, при цьому не завадило б цим, голосистим, співакам спочатку гарненько опанувати ... мистецтвом танцю!
ПАН ЖУРДЕН. Чому?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Щоб знати - як виграти чергову війну з турками! Хіба не тому видаються негідні накази і трапляються фатальні поразки в битвах, що більшість військових панів ніколи не вміли добре танцювати?
ПАН ЖУРДЕН. Саме тому...
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Ось я і хотів довести вам, наскільки музика вище всіх інших мистецтв і наук , включаючи ці ... легковажні краков'яки та гопаки! Вибачте, Степан Петрович ... бррр ... пан Журден, ви знову щось шукаєте ... тепер вже на наших обличчях. Не могли б ви сказати - що саме?
ПАН ЖУРДЕН. Те, чого не можу знайти багато років.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Чи не можна точніше?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Це нас дуже заінтригувало!
ПАН ЖУРДЕН . Дурість видно і без окулярів . Мудрість треба довго шукати з ліхтарем. Однак і тоді немає впевненості, що ти її знайдеш. Нічого не змінилося за багато століть.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Ну ... це, знаєте ...
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Так ... прямо скажемо ...
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ, УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. ... надзвичайно талановитий каламбур!
Аплодують.
Г-н ЖУРДЕН. Приємно чути! Але продовжимо навчання…
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Вибачте... зараз моя черга! /Відштовхує навчителя музики/. Я хочу показати вам невеличкий зразок граціозних рухів та різноманітних поз, що роблять танці такими чарівними.
ПАН ЖУРДЕН. Чудово! Мені саме це до речі. До мене сьогодні має завітати одна особа. Навчіть мене, як краще вклонятися маркізі .
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Маркізі?!
ПАН ЖУРДЕН. Так,так… саме їй. Вона зветься Дорімена.
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Залюбки! /Показує/. Якщо ви бажаєте зробити шанобливий уклін, треба спочатку відступити крок назад і вклонитися низько-низько, після чого наблизитись до неї... ось так! Потім ще тричі вклонитися і впасти до її ніг!
ПАН ЖУРДЕН. Чудово! / Повторює /. Дивовижно! /Пересувається по сцені, роблячи поклони уявним персонам /. Неймовірно! Ось вона - сила мистецтва! Наче відчиняєш вхід... до казкових таємниць! /Сміється, повторює поклони/. Прийдіть до мене через годинку, і ми продовжимо ці уроки. /Дає гроші/.
У ч и т е л ь т а н ц і в і У ч и т е л ь м у з и к и беруть гроші, вклоняються і виходять.
/У зал/. А я поки піду ... загляну туди-сюди, господу свою перевірю. Не кожен день вельможі такі сановні ... в гості до мене навідуються! /Заходить за ширму /. Тим більше, серед них повинна бути вона ... моя єдина, неповторна ... моя обожнювана ... незрівнянна ...
Виходить з-за ширми вже в новому вбранні.
/Зве/ Ніколь!
Ява третя.
НІКОЛЬ/з'являється/. Що таке?
ПАН ЖУРДЕН. Слухай-но...
НІКОЛЬ. Хі-хі-хі-хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. Ти чого смієшся?
НІКОЛЬ. Хі-хі-хі-хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН/до зали/. Що з цим паскудним дівчиськом?
НІКОЛЬ. Хі-хі-хі! На кого ви схожі! Хі-хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. Ну що таке?
НІКОЛЬ. Ах, ах! Боже ж ти мій! Хі-хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. Ти що, нахабнице... наді мною знущаєшся?
НІКОЛЬ. Ні,ні пане...як то можна? Хі-хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. Ось засмійся ще раз, заробиш від мене.
НІКОЛЬ. Ніяк не можу спинитися, пане. Хі-хі-хі-хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. /До зали/. Ні, ви гляньте-но, яка зухвалість!
НИКОЛЬ. Ой, ви ж ... Степан Петрович, такі кумедні ... у цьому вбранні! Хі-хі!
Г-н ЖУРДЕН / тихо /. Журден я, малявка ... Журден... ваша високість! / Голосно /. Якщо ти ... піпетка. зараз же не зупинишся - їй-богу, звільню ... ммм ... або дам такого прочухана, що ти зроду ще не бачила!
НИКОЛЬ. Добре, пан Журден! Вже перестала! Я не буду більше сміятися!
ПАН ЖУРДЕН. Дивись-но, бо я не шуткую! Поприбираєш мені
зараз же...
НІКОЛЬ. Хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. Поприбираєш як слід...
НІКОЛЬ. Хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. Поприбираєш, кажу тобі, в залі, та...
НІКОЛЬ. Хі-хі!
ПАН ЖУРДЕН. Ти знову?
НИКОЛЬ. Краще побийте мене ... пане начальник, але дайте посміятися досхочу - так мені буде легше. Хі-хі-хі ...
ПАН ЖУРДЕН /до залу/. Ви бачили де-небудь... таку нахабу? Сміється мені ... своєму директору, прямо в очі, замість того, щоб слухати ... мої накази!
НІКОЛЬ /слухняно/. А що ви бажаєте, щоб я зробила, пане?
ПАН ЖУРДЕН. Бажаю, щоб ти, дурисвітка, прибрала як слід ще в кабінетах ... ммм ... коридорах та кімнатах! / Намагається обійняти Ніколь /. До мене скоро ... важливі гості ... повинні прийти ... розумієш ... важливі гості!
НІКОЛЬ / тікаючи /. Ах ... ох ... ці ваші гості! Вони завжди ... такого понароблюють! Так скрізь насмітять ... так напаскудять... ай! .. ой!..
Ява четверта.
З'являється п а н і Ж у р д е н.
ПАНІ ЖУРДЕН /побачивши залицяння пана Журдена, у бік/. Гарненько як! Цього ще мені бракувало.../Голосно/. Що це ти нап'яв на себе, чоловіче? Чи не надумавсь часом людей посмішити, що вбрався, як опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?
ПАН ЖУРДЕН. Тільки отакі дурелі, як ти, жінко, тицямуть на мене пальцями.
ПАНІ ЖУРДЕН. Мені просто соромно дивитися на все, що ти тут ... в конторі своїй, виробляєш! Що ні день, то свято: на скрипках терлікають, машкаради розігрують, пісні волають. Бідні сусіди не мають спокою ні вдень, ні вночі.
НІКОЛЬ/вбігає з щіткою для прибирання/. Пані правду кажуть: тут швендяє така сила всякого люду... як у тому Єрусалимі! Понаносять сюди на підошвах болота ледь не з усього міста, понапиваються до безтями, усе з'їдять. Та ще й накидають навколо себе отакенну /показує/ купу сміття! Одне слово - свинота! /Починає мести підлогу/.
ПАН ЖУРДЕН. Ой, Ніколь, дивись мені ... Ти ж у нас тільки рік з невеликим , а така ... гостра на язик!
ПАН ЖУРДЕН . Ніколь права . А розуму у неї більше , ніж у тебе . Ну скажи , будь ласка: навіщо тобі знадобився вчитель танців ... в твої - то роки?
ПАН ЖУРДЕН . У мої роки ?
ПАНІ ЖУРДЕН . У твої, твої ... Глянь он туди, в дзеркало ... на живіт свій розкішний!
Г-н Ж у р д е н підходить до трюмо і уважно розглядає свої округлі частини тіла, повертаючись в різні боки і наспівуючи щось веселе.
НИКОЛЬ. А той довготелесий ... фе ... фе ...
ПАНІ ЖУРДЕН. ... Фертуальщик!
НИКОЛЬ. ... Фентуальщик! Весь будинок трясеться, коли він стукає своїми чоботями. Не встигнеш отямитись, як всю підлогу вже вивернув!
ПАН ЖУРДЕН/повертається/. Тихіше ви, дурепи неосвічені! Нічого ви не розумієте - ні одна, ні інша ! Ви обидві міркуєте, як оті курки сліпі! І мені соромно, що ви ні в чому поняття не маєте! /Пані Журден/. Ось, наприклад: чи знаєш ти, що зараз мені кажеш?
ПАНІ ЖУРДЕН . Кажу , що ти поводиш себе, як дурень .
ПАН ЖУРДЕН . Слова підбирай ... коза ! Я тебе питаю: те, що я тобі зараз кажу, - що це таке?
ПАНІ ЖУРДЕН. Дурниці ... ось що ! Сам козел!
ПАН ЖУРДЕН. Ну, почекай ... кобила, пригадаю я тобі! Відповідай, кажу, на моє запитання... бісектриса драна!
ПАНІ ЖУРДЕН . А я не пам'ятаю його!
НАН ЖУРДЕН. Що... пам'ять відбило?
ПАНІ ЖУРДЕН . Сам тупий!
ПАН ЖУРДЕН . Те, що ми зараз говоримо ... твою мать, наша з тобою мова - що це? Ну?!
ПАНІ ЖУРДЕН. Не нукай ... не запряг ще!
ПАН ЖУРДЕН. Як ця мова називається, питаю? Востаннє? /Піднімає над головою офісне крісло/. не откупишься
ПАНІ ЖУРДЕН/тікаючи/. Мова і називається ... фашист! У суд подам - не відкупишся!/ В зал /. Ось причепився... як ріп"як до сідниці... дундук!
ПАНІ ЖУРДЕН. Це проза , неосвічена ти єхидна! /Повертає офісне крісло на місце/. Все, що проза - це не є вірші, а все, що не вірші, - то проза. Чула?
ПАНІ ЖУРДЕН. Робити мені нічого ... хрень всяку пам'ятати!
ПАН ЖУРДЕН. Ну дивись ... доведеш ти мене!
ПАНІ ЖУРДЕН. Це ми ще подивимося - хто кого?
ПАН ЖУРДЕН. І дивитися нічого ... каракатиця!
ПАНІ ЖУРДЕН. Від барана чую!
ПАН ЖУРДЕН /не наздогнавши дружину, Ніколь/. А ти ... егоза неслухняна, розумієш, як треба зтулити губи, щоб вимовити букву У? /
НІКОЛЬ. Що таке?
ПАН ЖУРДЕН . Я питаю тебе, вертихвістка : що ти робиш губами, коли говориш букву У?
НІКОЛЬ. Нічого не роблю ! Просто кажу У! /Тягне/ . У-у -у ... у-у -у ...
ПАН ЖУРДЕН . Що ти робиш?
НІКОЛЬ. Кажу букву У, як ви просили ! /Тягне / . У- у-у -у ... у- у-у -у ...
ПАН ЖУРДЕН . Але як ти це робиш ... поясни людям?
НІКОЛЬ. А навіщо ? У- у-у -у ...
ПАН ЖУРДЕН . Щоб знали, як саме ти це робиш ?
НІКОЛЬ. Ось так і роблю ! /Повертається до глядачів, тягне / . У-у -у ...
ПАН ЖУРДЕН . Ну що за дурниця така? Ти можеш закрити свого рота і пояснити?
НІКОЛЬ. Не можу, пане директор! Воно вже саме гуде ... бачите, як гарно? У-у -у ... у-у -у ... у-у -у ...
ПАНІ ЖУРДЕН/виходить з червоним прапором і приєднується до Ніколь/. Не здавайся, Ніколь, наша бере! / Гуде / . У- у-у -у ... у- у-у -у ...
Гудуть удвох, крокуючи з прапором від порталу до порталу.
ПАН ЖУРДЕН . Як же вони мене дратують, ці дві, неосвічені , терористки! /Стогне, схопившись за голову/ .
3"являється Уч и т е л ь ф е х т у в а н н я.
Ява п'ята.
А ось і той, хто не припав вам до серця! Я зараз доведу, що ви, бандитки безглузді, і в цьому мистецтві нічогісінько не тямите. /До Учителя фехтування/ Почнемо, пане? /Бере рапіру/.
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ /став у стійку/. Почнемо! Вклоняйтеся, шановний! Корпус рівно! Спирайтесь на ліве стегно. Ноги тримайте на одній лінії. Рука проти тулуба. Кінець рапіри проти плеча. Не простягайте так руки! Голову вище!
Сміливий погляд! Вперед! Бийте мене, раз, два... Спокійно! Ще - раз, два... Крок назад. Еn garde! Крок вперед. Робіть удар Захищайте корпус! Раз, два. Ще: раз, два... Починайте тьєрс. Вперед! Бийте... раз, два! Крок назад. Еn garde, пане, еn garde! Захищайтесь!
Б"ються. Спочатку на сцені, потім в залі.
ПАН ЖУРДЕН /наздоганяючи/. Еге-й... Стривай-но, боягуз безчесний!
НАВЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ/тікаючи/. Не можу... не можу зупинитись! Ви зробили останнім часом... величезний крок вперед, пане Журден!
Б"ються.
Повертаються на сцену.
ПАН ЖУРДЕН . Не врятують тебе лестощі, друже! Ось тобі, ось ... отримай ! Ще ! Ще ! !
Завдає останнього удару. У ч и т е л ь ф е х т у в а н н я падає.
/ Стрибає /. Віват ... віват, пане Журден! Це перемога !
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ / на підлозі /. Ще яка! Тепер вас, Степан Петрович, не зможе перемогти ... навіть сам Наполеон!
ПАН ЖУРДЕН. Це правда! Відчуваю в собі сили неймовірні! Хо-хо ... ще б пак! Ваші тьєрси і кварти, шановний, принесли свої, чудові, плоди! Хай живе наука!Хай живе мистецтво фехтування! /Допомагає Учителю підвестися/.
ПАНІ ЖУРДЕН /стиха, до Ніколь /. Що мале, що старе - аби іграшка в руки.
НІКОЛЬ / тихо до пані Журден /. Їм в Наполеонів тут гратися, а мені тиждень підлогу щіткою шкребти!
ПАН ЖУРДЕН /пані Журден/. Такого успіху я досяг завдяки науці ось цього шановного... ммм... олімпійського чемпіона!
Дає У ч і т е л ю ф е х т о в а н н я гроші.
Та ви й самі все бачили... чи не так, насмішниці ... хе-хе-хе ...?
ПАНІ ЖУРДЕН. Бачили . І дуже добре ! Меблі розбиті, мостини вивернуті, сусіди скаргу до перфекта строчать!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ/ховаючи гроші/. Ваша похвала, пан Журден, говорить про те, що не дарма заслуговуємо такої поваги в державі ми, майстри фехтування!
ПАН ЖУРДЕН. Не заперечую! Оскільки сам король захоплений цим видом спорту... хі-хі-хі ...
3"являються У ч и т е л ь м у з и к и та У ч и т е л ь т а н ц і в, яких У ч и т е л ь ф е х т у в а н н я не бачить.
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Додам також, що, як вочевидь, наше мистецтво вище за всякі інші науки! Такі, наприклад, як танці, музика або...
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Помалу, помалу, пане фехтмайстер! Прошу висловлюватися з повагою щодо танців.
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Будьте ласкаві, колего, залиште при собі оці мерзенні спроби ганьбити неперевершену красу музики!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ/до зали/. Кумедні люди! Як можна рівняти ваші науки до моєї?
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ /кружляючи навколо навчителя фехтування/. Скажіть, будь ласка, яка поважна особа!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ /обходячи з боків навчителя фехтування/. Що це за довгонога потвора зі своїм дитячим нагрудником?
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Ах ви ж, нікчемний пострибач! Зачекайте-но, ви в мене зараз затанцюєте! І вас, нахабний музико, я примушу волати ваші жалюгідні арії навколішки!
ПАНІ ЖУРДЕН. Що ви робите, друзі? Хіба можна сваритись з тим, хто досконало знає всі тьєрси та карти!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Начхав я на його тьєрси та карти! І на нього теж!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Що я чую?! Ах, ти... жалюгідній базік!
ПАН ЖУРДЕН. Припинить сварку, шановне панство! Негайно!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ/ нападаючі на навчителя фехтування/ Ось тобі... здо¬ровенна шкапо!
Бійка.
ПАНІ ЖУРДЕН. Помалу!
НІКОЛЬ. Моя підлога!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ /до навчителя фехтування/. А підійдіть-но,підій¬діть до мене, люб'язний! Я провчу вас як слід!
ПАН ЖУРДЕН. Заспокойтесь!
НІКОЛЬ. Не гепайте чоботями!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Я вам зараз обом почухаю спинку...
ПАНІ ЖУРДЕН. Змилуйтесь!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. А я вам зараз полатаю... ваші неосвічені боки!
НІКОЛЬ. Не стрибайте, наче оті коняки!
ПАН ЖУРДЕН. Та досить вже... досить!
ПАНІ ЖУРДЕН. Я вас благаю!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Отримайте! Ось вам тьерси... а ось вам і кварти!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Дозвольте, пане Журден, ми його лише... трошки помуштруємо!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Повчимо, як слід спілкуватися з нами, магістрами наук!
ПАНІ ЖУРДЕН. Боже мій!
НІКОЛЬ. Вони зруйнують усю господу!
3"являється У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї.
Ява шоста.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ/побачивши бійку/. В чім справа, шановні? Що тут сталось?
ПАН ЖУРДЕН. Ах... пане філософе, нарешті ви з"явились. Вони... ці вчені хвальки, сваряться поміж собою за те - яке мистецтво вище: музика, танці... чи фехтування?
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Гей, панове! Хіба можна так потворно спілкуватися? Порядна людина має стояти вище всяких образ? І найкращий відповідь на це - стриманість і терпіння!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Ці нахаби прирівняли свої професії до моєї !
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Але хіба варто хвилюватися через таку дурницю?
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Я йому доводжу: танці - це така наука, без якої не може існувати людство! / Жбурляє грудкою зібраних на підлозі паперів в Учителя фехтування. Той відбиває спрямований в нього снаряд шпагою/ .
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. А я кажу , що музика володіє світом! Що музика - це гармонія душі і розуму! /Жбурляє грудкою зібраних на підлозі нот в Учителя фехтування/ .
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ/відбивши снаряд/. Ці бовдури не розуміють простої істини: краща наука з усіх наук на світі - це фехтування. /Женеться зі шпагою за Учителем Музики і Учителем танців/ .
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ/тихо, в зал/. Мені здається, всі троє - пропащі нахаби. / Голосно тим, що б'ються/. Та як ви смієте так самовпевнено базікати про речі, які не варті того, щоб взагалі називатися мистецтвом! Вуличні обшарпанці, жебраки, нероби!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ /припинивши бій /. Що -о ? !
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Геть, собачий філософе!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Геть, огидний педанте!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Геть, учений пацюк!
Нападають втрьох на спільного ворога. Бійка .
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ /відбиваючись шпагою/. Ах ви лакеї, нахлібники! Ось вам , ось вам ...
ПАН ЖУРДЕН ! Пане філософе!
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ . Поганці! Нахаби! Нероби! Пройдисвіти!
ПАНІ ЖУРДЕН. Припиніть негайно!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Підла тварюка!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Круглий дурень !
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Мерзотник!
НИКОЛЬ. Вимітайтеся геть! / Б'є всіх віником /.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ . Пройдисвіти! Збочінці!
ПАН ЖУРДЕН. Припиніть негайно!
ПАНІ ЖУРДЕН. Панове! Ви зруйнуєте дім!
НИКОЛЬ. Виродки тупоголові! /Б'є всіх мухобійкою/ .
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ . Голодранці! Дрантя! Волоцюги !
ЖУРДЕН. Прошу вас всіх ... заспокойтеся!
УЧИТЕЛЬ ТАНЦІВ. Первісна тварина!
УЧИТЕЛЬ МУЗИКИ. Підлий базік!
УЧИТЕЛЬ ФЕХТУВАННЯ. Єхидна !
ПАНІ ЖУРДЕН. Це просто жах!
НИКОЛЬ. Моя підлога!
ПАН ЖУРДЕН. Та годі вже, годі...
Всі, лупцюючи один одного, виходять. Пані Журден і Ніколь супроводжують їх.
Ява сьома.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ/ поправляючи свого комірця/. Почнемо, добродію, нарешті нашу лекцію.
ПАН ЖУРДЕН. Ах, пан філософ, мені дуже прикро, що вони вас так відлупцювали. Та й мені, директору... пардон, вашому благодійнику, дісталося ... пару добреньких ляпасів. Ох, ох, ох ... / Обмацує руками обличчя/.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Пусте! Філософ, як і державний керманич, до всього повинен ставитися спокійно. У своїх думках він повинен
бути вище брудної буденності. Вона принижує гідність людини і повертає його в світ первинних істот. Але не будемо про це! Чому, власне, ви хотіли б навчитися сьогодні?
Г-н ЖУРДЕН / соромлячись /. Якщо можна, пан Учитель, проведіть ще один урок з орфографії. Три дні тому ви так цікаво пояснювали... про таємниці вірша і прози ... що вже знадобилося мені сьогодні. Як і знання з вимови букви У.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Приємна звістка! Але щоб досягти ще більшого успіху, необхідно підійти до майбутнього уроку... з філософської сторони.
ПАН ЖУРДЕН. Це як?
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Сприймаючи навколишні речі, явища і звуки емпірично.
ПАН ЖУРДЕН. Емпі ... емпіри ...
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Емпірично! Тобто через досвід пізнання.
ПАН ЖУРДЕН/до залу/. Чорт забирай! Чого доброго, ще й Сократом стану, якщо старанно буду уроки вчити! /Голосно /. Я готовий!
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. По-перше: існує лише п"ять голосних звуків -А, Е, І, 0, У.
ПАН ЖУРДЕН. Це я розумію.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Щоб вимовити літеру А, треба широко
розкрити рота: А.
ПАН ЖУРДЕН. А, А-а... Зрозуміло!
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Звук Е можна вимовити, впритул наближаючи нижню ще¬лепу до верхньої: Е-е.
ПАН ЖУРДЕН. А-а, Е-е, А-а, Е-е... Як цікаво!
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Вимовляючи звук І, треба майже впритул наблизити щелепи, витягаючи при цьому куточки рота аж до самих вух: І-і... і-і...
ПАН ЖУРДЕН. А, Е, І... І... І... Вірно! Хай живе ця дивна наука! Вона дозволяє мені пізнавати світ таємних речей.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. А от щоб вимовити звук 0, треба навпаки - розтулити щелепи і згорнути бубликом куточки губ: 0-о... о-о...
ПАН ЖУРДЕН. О-о, 0-о... Як гарно! А, Е, І, 0; І-і...О-о... Та це ж просто чудо! І-і... О-о... І-і... О-о... Ах, пане філософе! І чому я раніше не вчився, щоб усі ці мудрощі знати! І-і... О-о... І-і... О-о... /Йде до зали, піднявши перед собою ліхтар./. І-і... О-о... І-і... О-о... І-і... О-о... Це просто фантастика, панове! Прошу разом! /Запрошує залу/. І-і... О-о... І-і...О-о... І-і... О-о... Ви відчуваєте, панове, яким могутнім стає наш хор! І-і... О-о... І-і... О-о... Хай живе і процвітає Франція - наймудріша з усіх країн!! І-і... О-о... І-і... О-о... І-і… О-о…
Загальні, гучні аплодисменти.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ/зі сцени, дочекаішись, поки стихнуть аплодисменти/. Завтра, ваша високість, ми розглянемо вже зовсім інші літери - приголосні!
ПАН ЖУРДЕН/із зали/. Будь ласка, я згоден! Маю надію - вони такі ж цікаві, як оці! / Йде по залу/. І-і... О-о... І-і… О-о... І-і... О-о...
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Безперечно! Я поясню вам, пан директор... бррр... ваша світлість, усі тонкощі цієї, напрочуд цікавої, науки, як орфографія, в поєднанні з філософією!
ПАН ЖУРДЕН. Будьте такі ласкаві! Я отримав величезне задоволення выд вашої,
ослино-філософської, науки!/Повертається до сцени/. А тепер я маю вам сказати дещо під великим секретом... /Тихенько/. Я закохався... в одну шляхетну даму. І прошу вас: допоможіть мені написати вельми ніжну записочку.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Гаразд. Але спочатку скажіть мені, будь
ласка: що це ви шукали там… у залі... з оцим, вашим, ліхтарем?
Г-Н ЖУРРДЕН. Я шукав там те, що було ще вчора.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. І де ж воно?
Г-н ЖУРДЕН. Кудись зникло.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. А чому не запалено… ваш ліхтар?
ЖУРДЕН. Це для дурнів. Хто не розуміє, той питає. Хто розуміє - той
думає: "Журден - мудра людина. Він зумів пізнати сенс життя".
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. А-а… О-о…
Дивляться деякій час мовчки один на одного.
Пауза.
ПАН ЖУРДЕН. Що сталося, пане Учитель?
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Намагаюся зрозуміти глибину, ваша високість.
ПАН ЖУРДЕН. Глибину чого? Моєї думки?
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Вона не може бути пізнана, ваша високість.
ПАН ЖУРДЕН. Тоді чого ж?
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Я намагаюсь уявити глибину непізнаної непізнаваності, ваша високість.
ПАН ЖУРДЕН. А-а ... о-о ...
Пауза.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Ви маєте бажання написати листа віршами?
ПАН ЖУРДЕН. Ні, ні, навіщо віршами? Краще прозою.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Чому?
ПАН ЖУРДЕН. Коли я кажу: " Ніколь, подай, будь ласка, мені мого нічного ковпака", воно так приємно щось лоскоче в середині...
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Розумію, розумію...
ПАН ЖУРДЕН. ... а коли я спробую завіршувати:
Моє бажання відгадай,
Ніколь, нічного ковпака подай!-
воно якось трошки не те...
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Можливо, можливо...
ПАН ЖУРДЕН. Отож, я хотів би їй написати...
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Кому - Ніколь?
ПАН ЖУРДЕН. Та ні, ні... маркізі, звичайно, маркізі! Ніколь.. це моя… вередлива, маленька покоївка. Я хотів би написати так:
"Прекрасна маркізо! Ваші, блакитні, очі наближують кожного дня смерть мою від кохання". То чи не можна ці слова сказати галантніше? Знаєте… ну якось делікатніше висловитись?
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Напишіть: "Полум"я ваших очей перетворить колись у попіл моє закохане серце".
ПАН ЖУРДЕН. Ні, ні... Я так не хочу! Навіщо мені попіл?Зробіть так, щоб у листі були саме ті слова, що я сказав. Треба тільки розставити їх як слід, по-модному!
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Тоді можна написати так: "Кожного дня смерть мою наближують, прекрасна маркізо, ваші блакитні очі". Або: "Ваші блакитні очі кожного дня, прекрасна маркізо, наближують від кохання смерть мою". Або: "Смерть мою ваші блакитні очі, прекрасна маркізо, кожного дня від кохання наближують". Або ж: "Кожного дня ваші блакитні очі наближують смерть мою, прекрасна маркіза, від кохання".
ПАН ЖУРДЕН. А як же буде найкраще?
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Найкраще буде так, як ви мені сказали: "Прекрасна маркізо! Ваші, блакитні, очі наближують кожного дня смерть мою від кохання".
ПАН ЖУРДЕН. Ось тобі - фокус-покус який! Директорую собі, пишу з помилками ... / до залу/ та й як же інакше – всього кілька класів загальної школи за плечима / Учителю філософії /, а вийшло відразу - так, як треба! Спасибі вам і прошу прийти завтра трохи раніше - ми продовжимо навчання.
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Не турбуйтесь, ваша світлість... /вклоняється/, я завітаю до вас вже з ранку.
ПАН ЖУРДЕН. "Ваша світлість"? Ого -го! Стривайте, не йдіть ще! /У бік/. От, чорти мене забирай… як це приємно! /Уголос/. Тримайте! Це вам за "вашу світлість". /Дає Учителеві гроші./
УЧИТЕЛЬ ФІЛОСОФІЇ. Глибока вам дяка, ваша ясновельможносте, за вашу ласку.
Розкішний уклін. Зникає.
ПАН ЖУРДЕН./до зали/. Добре зробив, що пішов... підлабузник! А то б я йому всенького гаманця віддав.
Починає сучасний ритмічний "Танець з ліхтарем"/Тустеп/. До Ж у р д е н а приєднується п а р а т а н ц ю р и с т і в. Ліхтар переходить з рук в руки. По закінченні Ж у р д е н дає всім гроші.
ПАН ЖУРДЕН/навздогін танцюристам/. Це вам, хлопчики, від "вашої світлості"! /До залу/. Але час вже готуватися до зустрічі... дорогих гостей! Адже там ... серед них, буде вона ... моя муза! Я живу цією миттю, готуюся до неї, хвилююся знову, як юнак! І дуже сподіваюся, що таємний вогник прихильності промайне сьогодні ... хоча б випадково, в її дивних очах!
Прямує зі сцени, пританцьовуючи під музику тустеп і граючи ліхтарем.
ДІЯ ДРУГА
Ява восьма.
Д о р а н т, пан Ж у р д е н, пані Ж у р д е н, Н і к о л ь.
ДОРАНТ. Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся маєте?
ПАН ЖУРДЕН. Дуже добре, ваша вельможносте. Запрошуємо вас до нашої господи.
ДОРАНТ. А як поживає пані Журден?
ПАНІ ЖУРДЕН. Пані Журден живе собі так, як може.
ДОРАНТ. От і добре! Пане Журден! Я бачу - сьогодні на вас знов... таке розкішне, вбрання!
ПАН ЖУРДЕН. Атож... ось гляньте. /Повертається/.
ДОРАНТ. Чудовий костюм! В нас, при дворі, не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.
ПАН ЖУРДЕН /набік/. Хе-хе! Співай, пташеня, співай…
ПАНІ ЖУРДЕН /набік/. Отой ще фрукт!
ДОРАНТ. Ану ж бо, поверніться ще раз! Дуже елегантно!
ПАНІ ЖУРДЕН/набік/. Справжнісінькій дурень - що ззаду, що й спере¬ду.
ДОРАНТ. Зізнаюсь вам, пане Журден, я встиг вже страшенно скучити за вами! Знаєте ... з усіх моїх благородних друзів - ні при вельможному дворі, ні в парламенті, ні в Євросоюзі чи Америці - ні до кого я не відчуваю такої поваги, як до вас. І так вже сталося, що саме сьогодні, вранці, я говорив про вас в президентській ... бррр ... королівській приймальні.
ПАН ЖУРДЕН. Красно дякую, пане депутат, але я зовсім не вартий такої, великої, честі! /Пані Журден/. У королівській приймальні!
ДОРАНТ. Але це я так, між іншим... Ви ще не забули, вельмиша- новний, що я винен вам гроші?
ПАНІ ЖУРДЕН /набік/. Ще б пак! Ми пам"ятаємо це дуже добре.
ДОРАНТ. Ви були такі ласкаві, що кілька разів охоче позичали мені певні суми. І, треба визнати, робили це вельми делікатно.
ПАН ЖУРДЕН. Вельможний пане, ви жартуєте... хі-хі-хі...
ДОРАНТ. Ні в якому разі! Тому що вважаю: найсвятішій обов"язок людини - платити свої борги!
ПАН ЖУРДЕН. Цілком згоден з вами, пане депутат, - борг прийнято платити.
ДОРАНТ. І будете згодні ще більше, коли дізнаєтесь, що я прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.
ПАН ЖУРДЕН/ стиха до пані Журден/. Ну, жінко,- що тепер скажеш? Бачиш, як скривдила ти його?
ПАНІ ЖУРДЕН. Не кажи гоп, поки не перескочиш.
ДОРАНТ. Отже, підрахуємо, що ж саме я винен?
ПАН ШУРДЕН/ стиха до пані Журден/. Ось твої, дурні, підозри!
ДОРАНТ. Скажіть: вы пам"ятаєте суми позичених вами грошей?
Г-н ЖУРДЕН. Як же не пам'ятати, ваше сіятельство? Ось рахунок.
ДОРАЕТ/бере рахунок, переглядає /. Так, так ... все вірно! Рахунок правильний, до останнього денье! Тут значиться сума в п'ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.
ПАН ЖУРДЕН. Саме так, ваша високість!
ДОРАНТ. А тепер додайте до неї ще двісті луїдорів, які ви мені дасте сьогодні. І тоді буде точно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.
ПАНІ ЖУРДЕН /тихенько до пана Журдена/. Ну що скажеш, телепню?
ПАН ЖУРДЕН. Мовчи!
ДОРАНТ. Може, шановний, то завдасть вам великого клопоту - викона¬ти моє прохання?
ПАН ЖУРДЕН. З чого це ви взяли? Ніякого клопоту...
ПАНІ ЖУРДЕН/ стиха до пана Журдена/. Цей панок зніме зараз з тебе штани.
ПАН ЖУРДЕН. Цить!
ДОРАНТ. Але якщо вам це не зовсім зручно, то я, мабуть, звернуся завтра до когось іншого...
ПАН ЖУРДЕН. Ні, ні, вельможний пане, не робіть цього!
ПАНІ ЖУРДЕН. Він не зупиниться, поки не пустить тебе жебраком по світі.
ПАН ЖУРДЕН. Цить, кажу тобі!
ДОРАНТ. Скажіть відверто, пане Журден, - моє прохання ставить вас... в незручне положення?
ПАН ЖУРДЕН. Анітрохи! Навпаки - ви робите нам велику честь!
ПАНІ ЖУРДЕН. Що ти верзеш, йолопе? Це ж справжній пройдисвіт!
ПАН ЖУРДЕН. Чи ти замовкнеш, нарешті? /До Доранта/. Все гаразд, вельмишановний пане: зараз я принесу гроші.
Виходить.
ПАНІ ЖУРДЕН/ до зали/. Ну що тут зробиш - він таки справжній
йолоп!
ДОРАНТ/підходячи/. Ви наче в кепському настрої... Що з вами, пані Журден?
ПАНІ ЖУРДЕН. Голова болить, мало не лусне...
ДОРАНТ. Співчуваю... А де ж ваша шановна донечка? Чому ії не вид¬ко?
ПАНІ ЖУРДЕН. Вона там, де їй зараз слід бути!
ДОРАНТ. Згоден... А як вона себе почуває?
ПАНІ ЖУРДЕН. Вона себе почуває досить добре на своїх двох
ногах!
ДОРАНТ. Слушне уточнення... Тоді чому не завітаєте, разом з вашою донечкою, до королівського палацу. Подивитися наш балет і комедію.
ПАНІ ЖУРДЕН. Авжеж, авжеж! Біжимо, аж захекались...
ДОРАНТ. Мені здається, пані Журден, що ви б особисто мали неабиякий успіх у кавалерів на цьому вечері. Ви, мабуть, колись славилися красою й приємною вдачею.
ПАНІ ЖУРДЕН. Мати божа! Та хіба ж я така вже стара мавпа? Голова в мене від немочі трясеться, чи що?
ДОРАНТ. Ах, пані Журден, вибачте мені, будь ласка! Я зовсім забув, що ви ще молоді! Я завжди такий неуважний...
З'являється пан Ж у р д е н.
ПАН ЖУРДЕН/Доранту/. Ось, є ... Тут потрібні вам, двісті луідорів. /Тихо /. Сподіваюсь, ви зробите те, про що я просив?
ДОРАНТ/ховаючи гроші/. Я до ваших послуг, мій добродію! /Тихо /. Наша чарівна маркіза з хвилини на хвилину буде тут.
ПАН ЖУРДЕН/тихо /. Відійдемо, на всякий випадок, трохи далі...
Відходять убік . З"являється Н і к о л ь.
ПАНІ ЖУРДЕН /до Ніколь /. Він, здається, і не збирається йти звідси?
НИКОЛЬ. А навіщо? Їм удвох дуже весело - ви ж бачите!
ПАНІ ЖУРДЕН . Про що вони так довго шепочуться ? Підійди тихенько і
послухай.
ДОРАНТ. Більшисть жінок у цьому світі дуже люблять, коли на них витрачають великі гроші. Ось чому вам вдалося надзвичайно швидко привернути до себе її увагу!
ПАН ЖУРДЕН . Увагу і схильність такої знатної дами я готовий купити за будь-яку ціну. /Тихо /. Щоб нам відчувати себе вільніше, я влаштував так, що моя дружина відправиться сьогодні обідати до своєї сестри.
ДОРАНТ. Відмінний маневр! Зі свого боку, я вже наказав приготувати все , що буде потрібно для балету. І я впевнений, що ...
П а н Ж у р д е н, помітивши , що Н і к о л ь підслуховує, дає їй ляпаса.
ПАН ЖУРДЕН . Ах ти , зухвале дівчисько! Ось тобі ще ! Ось , ось .. /До Доранта / . Ходімо звідси, шановний, прошу вас!
Виходять.
НІКОЛЬ / пхикає / . Бачите ... пані , як добре отримала я ... за свою цікавість .
Г- жа ЖУРДЕН / обіймає Ніколь /. Нічого, нічого, голубонько... Він теж отримає сьогодні свого ляпасу від мене...
НИКОЛЬ. Мені здається - там не все чисто! Вони говорять про якісь, таємні від вас, справи.
Г- жа ЖУРДЕН. Вже давно , Ніколь , я підозрюю свого чоловіка. І треба будь що дізнатися - хто вона , ця дама? Але так само треба і про дочку мою подбати! Ти ж знаєш , як її любить Клеонт . Він і мені припав до душі, такий ввічливий завжди, ласкавий...
НИКОЛЬ. І я, пані, рада, що ви погоджуєтеся на цей шлюб! /Пауза/. Мені ... не зовсім зручно про це казати, пані, але ... хочу зізнатися: вам подобається молодий пан, а мені ... його слуга.
ПАНІ ЖУРДЕН . От і добре! Повінчаємо вас одночасно! /Ніколь кидається до пані Журден в обійми /. А зараз біжи швиденько
до Клеонта і скажи йому , щоб він негайно з'явився сюди! Ми підемо до мого чоловіка просити його згоди на шлюб.
НИКОЛЬ. Біжу, пані! Ніколи ви ще не давали мені більш приємного доручення!
Пані Ж у р д е н виходить слідом за Н і к о л ь. З'являються К л е о н т і К о в ь є л ь.
Ява дев’ята.
КЛЕОНТ. Як? Як можна вести себе так зі мною – найвірнішим і найпалкішим з усіх закоханих на світі?
КОВ"ЄЛЬ. Згоден! Це щось нечуване ... що вони з нами, обома, зробили!
На сцену вбігає Н і к о л ь.
НИКОЛЬ. Ага! От і ви, нарешті... /Клеонту /. А я несу вам дуже приємну звістку... і хочу ...
КЛЕОНТ. Йди звідси геть, зраднице! І не смій більш ніколи звертатись до мене зі своїми брехливими звістками!
НІКОЛЬ. Боже! Отак ви приймаєте свою Ніколь?
КЛЕОНТ. Геть, кажу тобі! І скажи своїй чарівній панночці, що їй також не пощастить одурити довірливого простака Клеонта!
НІКОЛЬ/ до зали/. Що воно й до чого - ніяк не второпаю... /До Ков'єля/. Мій любий Ков'єлю! Може, ти мені скажеш - як все це розуміти?
К0В"ЄЛЬ. Твій любий Ков'єль, негідне дівчисько?! Йди з очей моїх геть, лиходійка, і забудь назавжди моє їм'я!
НІКОЛЬ. Як? І ти теж?!
К0В"ЄЛЬ. Геть з очей моїх, кажу тобі! І не підходь до мене більш ніколи!
НІКОЛЬ /до зали/. Оце тобі таке... Яка муха їх обох укусила? По¬біжу і розповім про все панночці...
Зникає.
КЛЕОНТ. Я кохаю її кожну хвилину, усі думки мої - лише про неї, а вона, зрадниця, проходить повз мене, наче ніколи мене не знала! Що може зрівнятися, Ков"єлю, з такою підступністю невдячної Люсіль?
К0В'ЄЛЬ. А що може зрівнятися з лукавством цієї мерзенної Ніколь?
КЛЕОНТ. І це після стількох зітхань, присягань у коханні, до яких змусили мене її принади!
К0В"ЄЛЬ. І це після того, як я стільки допомагав їй на кухні!
КЛЕОНТ. Після тих річок сліз, що я проливав завжди біля її чарівних ніг!
К0В"ЄЛЬ. Після тих численних відер з водою, що я кожного дня тягав для неї з криниці!
КЛЕОНТ. Після такої палкої пристрасті, коли я забував себе і все, що навколо мене!
К0В"ЄЛЬ. Після того нестерпного жару, що терпів я біля печі, обсмажуючи за неї курчат на рожні.
КЛЕОНТ. І не смій вже ніколи захищати її!
К0В"ЄЛЬ. Я, паничу? Хай чорти мене з"їдять!
КЛЕОНТ. Не смій ніколи цю зрадницю згадувати!
К0В"ЄЛЬ. Ось хрест святий!
КЛЕОНТ. І всі твої намагання виправдати її не будуть мати для мене абсолютно ніякої ваги!
К0В"ЄЛЬ. Та я таких дурниць і в думках ніколи не мав!
КЛЕОНТ. Я порву з нею всі стосунки, без виключення!
К0В"ЄЛЬ. Цілком приєднуюсь!
КЛЕОНТ. Той світський граф, що почав бувати у них, поклав, мабуть, око на неї. Але честь моя говорить мені: ти, Клеонт, повинен її врятувати! І клянусь тобі, Ков"єлю: я не дозволю їй радіти з того, що вона перша покине мене!
К0В"ЄЛЬ. Абсолютно поділяю ваші почуття.
КЛЕОНТ. То підігрій же мою злість, допоможи мені задушити свої палки почуття до неї. Благаю тебе – згадуй про неї тільки погане! Зма¬льовуй завжди в такому вигляді, щоб вона викликала в мене лише огиду, пригадуй на кожному кроці всі її хиби, аби вона мені остаточно спротивіла!
К0В"ЄЛЬ. Якщо чесно, пане, то я взагалі дивуюсь - як ви могли закохатись у таке страховисько? Почнемо з того, що очі в неї маленькі...
КЛЕОНТ. То взагалі не очі, а якісь темненькі цяточки... а, проте, скільки в них вогню! Таких блискучих, таких палких, таких дивовижних оченяток не знайдеш, навіть коли пройдеш цілий світ!
К0В"ЄЛЬ. До речі, рот у неї надто великий...
КЛЕОНТ. Так, так, Ков'єлю – рот в неї дійсно занадто великий! Але ж пригадай цю чарівну усмішку! Не можна спокійно дивитися на цей дивовижний ротик, що викликає завжди такі палкі почуття і бажання!
К0В"ЄЛЬ. Та вона ще й на зріст мала...
КЛЕОНТ. Цілком згоден, Ков'єлю... зате ж яка вона струнка та врод¬лива!
К0В"ЄЛЬ. Та й поводиться з усіма вона якось недбало.
КЛЕОНТ. Свята правда, Ков"єль! Але як в неї все граціозно виходить... В її поведінці стільки чарівності, що залишається тільки одне - скоритися їй!
К0В"ЄЛЬ. А що стосується розуму...
КЛЕОНТ. Ах, Ков"єлю! Який у неї тонкий, який гнучкий... блискучий розум!
К0В"ЄЛЬ. А ще розмовляє вона...
КЛЕОНТ. Розмовляє вона так чудово, Ков"єль, що стихають птахи, не гудуть на полях бджоли... всі слухають тільки її!
К0В"ЄЛЬ. Але занадто голосно і серьозно!
КЛЕОНТ. А ти хотів би, щоб вона промовляла слова ледь чутно, та й ще реготала?
К0В"ЄЛЬ. Так, пане,- з вами все ясно! Бачу я - ви маєте охоту ко-хати цю особу до кінця свого життя.
КЛЕОНТ. Я?! Та краще вмерти! Я її ненавиджу зараз так, як ще недавно кохав!
К0В"ЄЛЬ. Цікаво... як ви цього досягнете? Адже вона, по-вашому, найкраща з усіх, жіночих, істот, що мешкають в цьому світі!
КЛЕОНТ. Тим страшнішою буде моя помста... Так, вона дійсно пре¬красна, чарівна, приваблива, але клянусь тобі, Ков'єлю - я розлучаюсь з нею назавжди!.. Та ось і вона!
Ховаються.
3'являються Л ю с і л ь і Н і к о л ь.
НІКОЛЬ / Люсіль /. Що стосується мене, то я мало не луснула від злості!
ЛЮСІЛЬ. Я вважаю, Ніколь, причиною всьому була та сама зустріч...
КЛЕОНТ /якого підштовхує Ков'єль /. Я не хочу з нею розмовляти!
К0В'ЄЛЬ / продовжуючи підштовхувати /. Я теж...
ЛЮСІЛЬ. Шось трапилось, Клеонте?
НІКОЛЬ. Та що з вами, Ков'єлю?
ЛЮСІЛЬ. Чому так сумні ваші очі?
НІКОЛЬ. І звідки таке презирство, Ковьєль?
ЛЮСІЛЬ. Скажить хоча б слово, Клеонте?
НІКОЛЬ. Чи мову вам відібрало, Ков'єль?
КЛЕОНТ /до Люсіль /. Не підходь, лиходійка!
К0В'ЄЛЬ. /до Ніколь /. І ти відійди... Іуда!
ЛЮСІЛЬ. А-а... зрозуміло! Вас збентежила наша, ранкова, зустріч?!
КЛЕОНТ /до Ков'єля/. Вони добре знають, що накоїли.
НІКОЛЬ. Мабуть, тебе взяло за печінку те, як ми сьогодні повелися з вами?
К0В'ЄЛЬ /до Клеонта /. Знає киця, чиє м'ясо з'їла.
ЛЮСІЛЬ. І та, випадкова зустріч – єдина причина вашого гніву... чи не так, Клеонте?
КЛЕОНТ. /підходячи/. Так, підступна, так! І на цьому – кінець! Я пориваю з вами всякі стосунки! Я краще вирву серце з грудей, ніж дозволю собі знову повер¬нутись до вас!
К0В'ЄЛЬ / до Ніколь /. А куди пан, туди й я!
ЛЮСІЛЬ. Зрозуміло: багато галасу - і ніякого сенсу! Я маю вам пояснити, Клеонте, чому саме сьогодні вранці я повинна була ухилитись від зустрічі з вами.
КЛЕОНТ /памагаючись піти від Люсіль/. Я не бажаю нічого слухати!
НІКОЛЬ /до Ков'єля/. Я розкажу тобі зараз, чому так хутенько ми пройшли біля вас....
К0В"ЄЛЬ /намагаючись піти від Ніколь/ Я не хочу нічого знати!
ЛЮСІЛЬ /ідучи за Клеонтом/. Отже, коли ми, ранком...
КЛЕОНТ /не дивлячись на Люсіль/. Відійдіть, я кажу!
НІКОЛЬ /ідучи за Ков'елем/. Справа в тому, що....
К0В'ЄЛЬ /не дивлячись на Ніколь/. Ні, зраднице!
ЛЮСІЛЬ. Лише одно слово!
КЛЕОНТ. Я не маю поняття - хто ви такі?
Йде до зали.
НІКОЛЬ. Але ж дайте сказати хоч слово!
К0В'ЄЛЬ. Я глухий!
ЛЮСІЛЬ /наздогоняючи /. Клеонте... послухай!
КЛЕОНТ. Ні!
НІКОЛЬ/наздогоняючи/. Ков'єлю... милий!
К0В'ЄЛЬ. Не чую!
ЛЮСІЛЬ. Куди ж ви пішли? КЛЕОНТ. Не маю часу!
НІКОЛЬ. Благаю... лише пару слів!
К0В'ЄЛЬ. А хто ви такі?
ЛЮСІЛЬ. Одну хвилинку!
КЛЕОНТ. Ніколи!
НІКОЛЬ. Схаменіться!
К0В'ЄЛЬ. Зайвий клопіт! ЛЮСІЛЬ. Зачекайте!
КЛЕОНТ. Це дійсно кінець!
Повертається на сцену.
НІКОЛЬ. Я благаю!
К0В'ЄЛЬ. Йди подалі від мене!
Повертається на сцену.
ЛЮСІЛЬ /спиняючись у залі /.Добре! Якщо ви такі горді - залишайтесь самі! І робіть собі все, що завгодно!
НІКОЛЬ /залишаючись у залі /. Коли так - забудь про гарненьку Ніколь!
КЛЕОНТ /йде до Люсіль /. Але ж треба сказати, нарешті, чому трапилось вранці таке безглуздя?
ЛЮСІЛЬ / у залі, намагаючись піти від Клеонта /. Я не маю бажання слухати вас..
К0В'ЄЛЬ /йде до Ніколь /. Може, ти мені скажеш – чому все так вийшло?
НІКОЛЬ/у залі, намагаючись піти від Ков'єля/. Я, вибачте, глуха...
КЛЕОНТ /ідучи за Люсіль /. Прошу вас пояснити мені...
ЛЮСІЛЬ /не дивлячись на Клеонта /. А хто ви такий?
К0В'ЄЛЬ. Постривай, кажу тобі!
НІКОЛЬ. Ще й до того сліпа!
КЛЕОНТ. Зупиніться!
ЛЮСІЛЬ. Ідіть собі!
К0В'ЄЛЬ. Послухай, Ніколь?
НІКОЛЬ. Не підходь!
КЛЕОНТ. Люсіль!
ЛЮСІЛЬ. Ні!
К0В'ЄЛЬ. Ніколь!
НІКОЛЬ. Нізащо!
КЛЕОНТ. Згадай про нашу любов!
ЛЮСІЛЬ. Йдіть геть!
К0В"ЄЛЬ. Навіщо така жорстокість?
НІКОЛЬ. Відчепиться від мене!
Повертається на сцену.
КЛЕОНТ. Розвій мої чорні підозри!
ЛЮСІЛЬ. І не подумаю!
Повертається на сцену.
КЛЕОНТ /в залі /. Гаразд! Якщо для вас я вже зовсім чужий, знайте: ви бачите мене, невдячна, в останній раз! Я піду зараз... далеко-далеко... може, на самий край світу, і помру там на самоті... з горя та любові!
Йде до виходу із зали.
К0В"ЄЛЬ. І я - з ним разом!
Приєднується до Ков'єля.
ЛЮСІЛЬ/до Клеонта, що хоче вийти із зали/. Клеонте!
НІКОЛЬ /до Ков"єля, що йде за своїм паничем/. Ков'єлю!
КЛЕОНТ /раптом спиняючись /. Що таке?
К0В"ЄЛЬ / теж спинившись/. В чому справа?
ЛЮСІЛЬ. Куди ж ви зібрались?
КЛЕОНТ. Туди, куди я вже сказав! /Разом з Ков'єлем/. Ми йдемо вми¬рати! Ось там... ні, краще там!
Повертаються обидва на сцену.
ЛЮСІЛЬ/зустрічаючи на сцені /. Ви дійсно йдете вмирати, Клеонте?
КЛЕОНТ. Свята правда! /Хреститься/. Йду виконувати ваше, таємне, бажання!
ЛЮСІЛЬ. Моє, таємне, бажання?
КЛЕОНТ. Саме так, жорстока!
ЛЮСІЛЬ. Боже... що ви кажете, Клеонте? Якби ви тільки захотіли вислухати мене, ви б зрозуміли, що в усьому винна... моя стара тітка. Коли ми йшли з нею раненько вранці, вона сказала мені, що досить муж¬чині лише наблизитись до дівчини, як він уже... збезчещує її. Ця стара, противна відьма гризе нас за легковажність і вважає всіх чоловіків чортами, від яких чесні дівчата повинні тікати... світ за очі.
НІКОЛЬ /до Ков"єля/. Саме в цьому увесь секрет!
КЛЕОНТ. Ви сказали мені правду, Люсіль?
К0В'ЄЛЬ. Ти підтверджуєш це, Ніколь?
ЛЮСІЛЬ. Присягаюся своєю любов'ю до тебе, Клеонт!
НІКОЛЬ. Саме так все і трапилось, любий Ков'єлю!
К0В"ЄЛЬ /стиха, до Клеонта/. І що ви на це скажете, мій коман-дир?
КЛЕОНТ/стиха, Ков"єлю/. Скажу, мій вірний друже, що жиноцтво - це надзвичайно складна категорія істот в зоопарку
життя. І цю категорію треба вміти постійно, наполегливо, не дивлячись на велику небезпеку, приборкувати. /Голосно/. Ах, Люсіль! Лише єдиним словом, що злітає з ваших медових уст, ви можете вгамувати весь біль мого, палкого, серця! /До зали/. Як легко віриш тим, кого любиш!
Обійми.
К0В'ЄЛЬ/до зали/. От як все повернулось! Як же ж, напрочуд легко, вміють улестити нашого брата... ось такі чортенята!
Сміх, обійми. З'являється п а н і Ж у р д е н.
Ява десята.
ПАНІ ЖУРДЕН. Дуже рада вас бачити, Клеонт! Ви з'явилися тут до речи. Зараз прийде мій чоловік, а ви скористайтесь нагодою і попросіть у нього дозволу одружитися з Люсіль.
КЛЕОНТ. Ах, пані, які ж це солодкі слова! Як довго я чекав на такий наказ! І чи міг я взагалі сподіватись на вашу увагу до мене і ласку!
Стає на коліно, цілує руку пані Ж у р д е н.
З'являється п а н Ж у р д е н.
Ява одинадцята.
КЛЕОНТ. Вельмишановний добродію! Я дозволяю собі звернутися до вас із проханням, хоча... Словом, є одне, дуже давнє бажання... точніше - палка мрія. Отже, скажу вам без манівців - честь бути вам за зятя для мене така велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину в світі, коли б міг заслужити вашої згоди.
ПАН ЖУРДЕН. Перше ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви - шляхтич?
КЛЕОНТ. Яке несподіване запитання...
ПАН ЖУРДЕН. Чому? Мені здається, воно таке ж природне, як і ваше бажання просити у мене згоди на шлюб.
КЛЕОНТ. Можливо... Тоді дозвольте мені бути з вами більш відвер-
тим.
ПАН ЖУРДЕН. А це вже як вам заманеться. Слухаю уважно...
КЛЕОНТ. Ми живемо в такі часи, коли вдавати з себе шляхтича вже ні¬хто не соромиться, як і носити крадену назву. Але я дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження і з"являтися під чужим титулом товариству на очі.
Така крадіжка нагадує засіб шахрайства, коли прикидаються знатною особою, аби вельми спритно дурити світ. Тому й не дивно, що наступним кроком цих, зухвалих, ремісників є придбання вагомої державної посади. Прихопивши з собою величезну купу грошей невідомого походження, вони починають рішуче підкоряти владний олімп, де їх вже очікує тепла компанія штукарів-однодумців, а відтак абсолютна безкарність в майбутніх темних справах.
Ясна річ, всі вони щиро радіють з цієї нагоди, бо знають: шахрайство зараз, як і лицемірство, стає приємним захопленням всього великосвітського товариства. Одне слово, ці новоспечені пани-пройди потрапляють саме у таке середовище, де вони згодом, надійно сховавшись під маскою доброчесності, зможуть напрочуд легко здійснювати свої найзаповітніші, облудні, мрії, залишивши всіх у дурнях.
Але ж я особисто не маю ніякого бажання опинитися колись в їх славетній компанії. І тому кажу вам відверто: я - не шляхтич.
ПАН ЖУРДЕН. Дозвольте, добродію, потиснути вашу надто чесну руку. Проте дочка моя - не для вас.
КЛЕОНТ. Чому?
ПАН ЖУРДЕН. Тому! Ви - не шляхтич. Це і є причина моєї відмови.
ПАНІ ЖУРДЕН. Ох, боже ти мій ... шляхтич ! А яким боком ти сам до нього прилаштувався? Хіба ми з тобою з королівського роду?
ПАН ЖУРДЕН. Мовчи, жінко!
ПАНІ ЖУРДЕН . Хіба ми з тобою потомствені шляхтичі?
ПАН ЖУРДЕН . Хто тебе за язик тягне!
ПАНІ ЖУРДЕН. І батько твій був такий же крамар, як і мій!
ПАН ЖУРДЕН /до зали/. От клята баба! Не дає і слова промовити! / До пані Журден/ . Якщо твій батько і був крамар - тим гірше для нього! Що до мого, то його тільки злий язик може так назвати. Кажу востаннє: я хочу , щоб мій зять був шляхтич!
ПАНІ ЖУРДЕН . А я не хочу! Твоїй дочці треба знайти надійного чоловіка! І чесний, хоч і не дуже заможній, хлопець набагато краще, ніж будь-який заможній шляхтич - урод.
НИКОЛЬ. От що правда - то правда! Був у нашому селі один багатій Ілько... Такий дурень, такий тюхтій! Як встругне що-небудь чи заподіє щось - то хоч у прірву стрибай. Одне слово - балда-балдою ... і вуха холодні!!
ПАН ЖУРДЕН. Мовчи, грубіянка! Вічно втручаєшся в розмову дорослих! Запам"ятайте: моя дочка буде не тільки дворянкою! Я хочу зробити з неї ще й ... маркізу !
ПАНІ ЖУРДЕН . Маркізу?
ПАН ЖУРДЕН . Так, маркізу!
ПАНІ ЖУРДЕН . Ой лишенько! Спаси нас боже! /Хреститься/.
ПАН ЖУРДЕН . І це є вже вирішена справа! А потім вона сяде ще ... в парламентське крісло!
ПАНІ ЖУРДЕН. Куди? Куди вона сяде?
ПАН ЖУРДЕН. Куди сідають всі достойні люди! Тому припиніть свою тріскотню, сороки: моя дочка буде маркіза! І не цьому – крапка! А як розсердите мене ще більше, то я з неї ще ... і герцогиню зроблю !
Виходить.
ПАНІ ЖУРДЕН /навздогін пану Журдену/. Сплетеш ти собі з соломи постоли ... дурень! Не втрачайте мужності, Клеонт ! Я воюю з цим дурисвітом усе життя, і поки ще жодного бою не програла! /Люсіль/. Ходімо зі мною, донечка. Я від свого слова не відступлюся! А батькові ти просто так і відріж: ні за кого іншого, крім Клеонта, я не піду!
Виходять.
Ява дванадцята.
К0ВЬЄЛЬ . Ну й накоїли ж ви лиха з вашим благородством!
КЛЕОНТ. Так, це вірно. Але ж яка дурість - доводити своє, шляхетське, походження тільки для того, щоб стати пану Журденові зятем!
К0ВЬЄЛЬ . А дійсно - чи не смішно все це! Ха -ха -ха ...
КЛЕОНТ. Чого ти смієшся?
К0ВЬЄЛЬ . Одна кумедна річ прийшла мені в голову ... ха -ха -ха
КЛЕОНТ. Яка саме ? Говори швидше !
К0ВЬЄЛЬ / сміючись / . Як обдурити цього світського підлизу і добути вам те , чого ви так хочете!
КЛЕОНТ. А як саме?
К0ВЬЄЛЬ . Дивна ідея!
КЛЕОНТ. Так у чому ж справа? Кажи швидче!
К0ВЬЄЛЬ. Кілька днів тому у нас був маскарад... пам"ятаєте?.
КЛЕОНТ. Звичайно! Всю ніч гуляли!
КОВ"ЄЛЬ. Пропоную скористатися ним .
КЛЕОНТ. Для чого?
КОВЬЄЛЬ. Щоб обвести нашого пихатого індика навколо пальця ! Дозвольте мені взяти цю справу у свої руки? .
КЛЕОНТ. Добре! Але поясни мені ...
К0ВЬЄЛЬ. Тільки не зараз! Нам необхідно сховатися - сюди хтось іде!
Зникають.
Вдалині звучить вальс. 3'являється Д о р і м е н а.
Ява тринадцята.
ДОРІМЕНА. Не знаю, Доранте, чи не зробила я часом помилки, дозволивши вам привезти мене в дім, де я ні з ким не знайома.
ДОРАНТ. А в якому іншому місці , дорога маркіза , я міг би сказати вам про свою любов? Боячись поголоски , ви не хочете зустрічатися зі мною ні у вас , ні у мене .
ДОРІМЕНА. Ви такий наполегливий ... Не встигнеш й отямитись, як вдасться дістати вам згоду від мене... на шлюб з вами.
ОРАНТ. Давно пора, запевняю вас. Ви – вільна від шлюбних стосунків вдова. Я також сам собі господар. Чому б вам вже зараз не зробити мене найщасливішою людиною в світі?
ДОРІМЕНА. Найщасливішою людиною? Як часто, навіть дуже розумним людям, не вдається створити міцний союз , який міг би тривати вічність.
ДОРАНТ. Не перебільшуйте труднощі , чарівна маркіза . Запевняю вас: наше з вами вміння легко знаходити в усьому свою удачу дає нам відмінний шанс на майбутнє!
Обійми , поцілунок .
ДОРІМЕНА/поправляючи зачіску/. Але повернемося до нашої розмови. Мені добре відомі ваші фінансові труднощі. Але останнім часом ви дозволяєте собі витрачати на мене чималі гроші. Де ви їх берете?
ДОРАНТ. Ах, пані! Це такі дрібниці, вони не повинні хвилювати вас ...
ДОРІМЕНА. Я знаю, що кажу ... Діамантова обручка, що ви сьогодні подарували мені, коштує не одну тисячу луїдорів ....
ДОРАНТ. Кохана, єдина моя! Не докоряйте мені так жорстоко за мій щирий порив! Це моя палка любов до вас всьому причина! А ось і сам господар!
З'являється п а н Ж у р д е н.
Ява чотирнадцята.
ПАН ЖУРДЕН /зробивши два поклони, зупиняється біля Дорімени/. Це для мене така велика честь , маркіза , що ви вшанували мій дім своєю присутністю. / Уклін / .
ДОРАНТ. Пані , дозвольте представити вам мого кращого друга! Людини вельми благородної!
ПАН ЖУРДЕН / Дорімені /. Ви обдарували мене такою увагою...
ДОРІМЕНА. Я відчуваю до вас глибоку повагу.
ПАН ЖУРДЕН . Це вже занадто багато честі для мене ... /Уклін/.
ДОРАНТ/ стиха пану Журдену/. Зверніть увагу: ні найменшого натяку на діамантову обручку, що ви їй подарували через мене...
ПАН ЖУРДЕН /стиха Доранту/. А можу я запитати її: сподобався мій дарунок... чи ні?
ДОРАНТ/тихо до пана Журдена/. Боронь боже! Це було б з вашого боку ... вкрай необачно! Спілкуйтеся з нею так , ніби це зовсім і не ваша заслуга. /Дорімені/ . Він каже , що ви , пані - красуня з красунь !
ЛОРІМЕНА . Він дуже добрий до мене, я знаю...
ПАН ЖУРДЕН. Ні, ні , пані , це ви дуже добрі до моєї скромної персони ... / Уклін /.
Чути звуки музики.
ДОРІМЕНА. О-о ... музика ! Мене вітають тут просто чудово!
ПАН ЖУРДЕН . І це , пані , тільки початок! . Я скомпонував на честь вашої появи мадригал ...
Дає знак рукою. З"являється т р и о с п і в а к і в з гітарою. Соло виконує п а н Ж у р- д е н .
Скажіть мені, що коїться зі мною, люди,
Немає спокою ніде, бентежить біль у грудях.
Чи то минають вже роки і з ними дні останні?
Чи, може, раптом, як колись, прийшло до мене
знов кохання?
/Тріо співаків/.
Маркізо, маркізо, мій промінь ясний,
3"явись, як в чудовому, дивному сні! Тобі єдиній я цю серенаду співаю, Маркізо, маркізо, тебе я без тями кохаю.
/Пан Журден/
Не знаю, де мені сховатись від недуги Лише займеться ясний день, як знов надходить
туга.
Чи стрінуться, хоча б на мить, в житті дві
наші долі?
Чи розійдуться назавжди, неначе ті стежини в полі?
/Тріо співаків/.
Маркізо, маркізо, мій промінь ясний,
3"явись, як в чудовому дивному сні!
Тобі єдиній я цю серенаду співаю,
Маркізо, маркізо, тебе я без тями кохаю!
ДОРІМЕНА. Я певна, що краще співати - неможливо! Прекрасний дарунок!
ДОРАНТ. Безумовно!
Аплодують. Знову чути вальс вдалині.
С п і в а к и одержують від пана Ж у р д е н а гроші і зникають.
ДОРАНТ. Але скажіть , мій друг: чому ви, виконуючи пісню, тримали в руках ліхтар?
ПАН ЖУРДЕН . Щоб краще бачити обличчя розумних людей.
Уклін .
ДОРІМЕНА/ Доранту, тихо /. Як мило ... Я в захваті від нього!
ДОРАНТ /Дорімені , тихо /. Великий оригінал ... я казав вам про це! / Пану Журдену /. Спасибі за "розумні обличчя", друже ! Але чому ваш ліхтар ... не був, при цьому, запалений?
ПАН ЖУРДЕН . Тому що іскра зникла.
ДОРАНТ. Де ... в ліхтарі ?
ПАН ЖУРДЕН . Ні ... в моєму серці.
ДОРАНТ. Іскра ... чого? Слави?
ПАН ЖУРДЕН . Даруйте, це минуще ...
ДОРІМЕНА. Надії?..
ПАН ЖУРДЕН . Це щось оманливе ...
ДОРАНТ. Багатства?
ПАН ЖУРДЕН. Ненадійно, примарно ...
ДОРІМЕНА . Тоді... можливо ...
ПАН ЖУРДЕН. Ах, друзі мої ... припиніть марні пошуки! Цей ліхтар перестав світити відтоді, як морок самотності і нескінченної туги оселився в моїй душі. І лише палке, світле кохання може змусити знову спалахнути ту, згаслу вже давно, іскру...
З'являється пані Ж у р д е н з віником, і Н і к о л ь - у неї в руках опахало.
ПАНІ ЖУРДЕН . Я ось зараз запалю її ... цю іскру ! /Войовничо піднявши віник , йде на чоловіка / . Так запалю, що не тільки з очей - з вух твоїх, ослиних, іскри ці посиплються! Ось на що добро сімейне марнуєш, мерзотник!
Б'є чоловіка. Ніколь , йдучи за нею слідом , розмахує опахалом.
Дам підозрілих до себе водиш /б'є /, нероб /б'є /, дармоїдів / б'є /! А мене, дружину законну, - геть з хати своєї? / Б'є /. Іди, мовляв, стара відьма, куди подалі, ти тут більше не потрібна!
ДОРАНТ / перегороджує шлях /. Вибачте, пані Журден, але ... що це у вас за фантазія така? Звідки ви взяли, що ваш чоловік витрачає на це чудове свято душі... сімейні гроші? Так знайте ж, міледі: це я, а не він, влаштував обід на честь ось цієї... прекрасної, пані!
ДОРІМЕНА. А ваш чоловік запропонував нам лише свою садибу ... для розваги!
ДОРАНТ. Саме так! Треба спочатку добре про все дізнатися, а вже потім язиком своїм плескати!
ПАН ЖУРДЕН / з-за спини Доранта / . Ти чула , негідниця? Цей граф надав мені велику честь, запросивши до свого столу!
ПАНІ ЖУРДЕН. Господи ... до чого ж ти дурна колода! Він же ... пройда оцей, запросив тебе, дурня сліпого, до столу , який накрив ... за твої ж гроші!
ДОРІМЕНА. Що це означає, Дорант? Куди ви мене привели? У дім божевільних? В стан дикунів? Чому я повинна без кінця вислуховувати дурну, безглузду балаканину цієї невихованої ... вульгарної селянки?
Розвертається і йде до виходу.
ДОРАНТ/біжіть слідом /. Маркізо, постривайте! Маркізо... та куди ж ви тікаєте? Зупиніться!
Зникає.
ПАН ЖУРДЕН . Ну що ти накоїла, негідниця? Ти ж зганьбила мене перед усім світом! Таких знатних , вельмишановних людей прогнала з дому , як якихось... останіх нікчем!
ПАНІ ЖУРДЕН . Чхати я хотіла на їх вельмишановність ! Ось так: апхчі!.. апхчі!!.. апхчі!!!..
ПАН ЖУРДЕН . Не знаю , що мене стримує , проклята баба , що я до цих пір ще не тріснув тебе тарілкою по лобі . Засмутила нам все свято, не дала повеселитися, як слід!
ПАНІ ЖУРДЕН. Начхала я і на твоє веселощі! Мені потрібен спокій і порядок в своїй оселі, а не оці, блазнівські, маскаради до ранку! Я захищаю свої права, і всі жінки світу підтримають мене у цій, святій, боротьбі!
Виходить з гордо піднятим над головою віником. Слідом йде, войовничо розмахуючи опахалом, Ніколь.
ПАН ЖУРДЕН /навздогін/. Щастя твоє, що не знайшлося біля мене добрячого батога! /До зали/. І принесли ж її чорти... Було мені так весело, так мило. Може вперше у житті я почував себе таким дотепним, сміливим, таким потрібним людям...
Іде.
З'являються Д о р а н т і К о в ь е л ь .
Ява п"ятнадцята.
К0В"ЕЛЬ/із сміхом/. Прошу вас, пане, допоможіть нам в одній справі!
ДОРАНТ/ розглядаючи наряд Ковьеля / . Ха -ха -ха ... Ну, в тебе й вигляд, Ковьєль! Ледь тебе впізнав ! Навіщо ти так одягнувся?
КОВ"ЄЛЬ. Якщо б ви знали - навіщо, пане ... ха -ха - ха! Тут накльовується одна, дуже цікава, штучка!
ДОРАНТ. І що ж це буде?
КОВ"ЕЛЬ. Ви зроду не відгадаєте, пан, що саме має статися! Але найцікавіше - це звір, на якого ми полюємо!
ДОРАНТ. Думаю... таким звіром може стати він - шановний пан Журден? /Сміється/.
К0В"ЄЛЬ. Саме він! Всім відома його слабкість до світських титулів. Ось мій пан і вирішив гарненько провчити цього самодура, прикинувшись ... сином турецького султана!
ДОРАНТ. Відмінна ідея! Браво! / Аплодує /.
КЛЕОНТ. Але найсмішніше - наш дутий індик відразу клюнув на цю приманку! І навіть, на радощах, завчив декілька, нібито турецьких, слів! / Регочуть /. Зараз має відбутися їхня друга зустріч, після якої ... 0-о... сюди вже йдуть! Прошу вас: підіграйте ж нам і ви ...
Зникає. Вальс.
Входить Д о р и м і н а.
Ява шістнадцята.
ДОРІМЕНА. Дуже вас прошу, дружок! Після нашого шлюбу ви припиняєте будь-які відносини з цим навіженим паном! Погодьтеся, граф , - він вам не пара!
ДОРАНТ/зітхаючи /. Зізнаюся вам, маркіза: іноді мені буде не вистачати цього наївного дивака. Але ваше слово для мене - закон!
Вдалині з'являється пан Ж у р д е н . Він вже в новому вбранні , йде повільно
бурмочучи неголосно: струф ... строф .. стріф ... страф ...
Ява сімнадцята.
ДОРІМЕНА. Яка цікава постать... чи не так? / Сміється /.
ДОРАНТ. Це означає - звір вже заковтнув наживку! / Сміється /.
ДОРАНТ. Ну що ж, мій любий друже ... Хоча я ще не зовсім
розумію - що ви тут спланували, але так і бути: зануримось ... останній раз,
в цей веселий, блазнівський маскарад... міщанського диватства!
ДОРАНТ . Із задоволенням! Це ми зробимо разом з Клеонтом і
Ков"єлем! Вони задумали розіграти чудовий, турецький, гамбіт! /Йде
Назустріч панові Журдену/. Шановний друже! Я прийшов висловити
вам свою повагу і привітати з високим, світським, саном . А також
порадіти з приводу близького шлюбу вашої дочки з сином... турець- кого султана.
ПАН ЖУРДЕН . Саме так - з сином турецького султана! Струф ...
Стріф... струф... строф...
ДОРІМЕНА/підходить/. І я, добродію, повернулася лише задля того, щоб знову побачити вас. А також висловити вам своє захоплення з приводу отримання вами нового, високого титулу. Це саме те, що робить вас недосяжним для багатьох.
ПАН ЖУРДЕН. Але не для вас , маркіза ! Я також шалено радий , що бачу вас знову! І хочу покірно просити вас пробачити дику витівку моєї дружини.
ДОРІМЕНА. Це дурниця , не звертайте уваги. Я охоче прощаю її гнів. Ваше серце , мабуть , занадто дорого для неї. Тому немає нічого дивного в тому, що, володіючи таким казковим скарбом, вона завжди в тривозі. / Сміється / .
ПАН ЖУРДЕН . Можливо, так воно і є, але серце моє належить тільки вам , маркіза !
ДОРАНТ. Ви бачите, маркіза: високий сан не заважає пану Журдену не забувати своїх друзів.
ДОРІМЕНА. Це є ознака благородної , піднесеної душі... і ми це дуже цінуємо! .
ДОРАНТ/пану Журдену/. Ви так змінилися останнім часом, друже, що вас неможливо впізнати. Скажіть - ви сьогодні в масці?
ПАН ЖУРДЕН . Ні, ваша світлість, це маска в мені.
ДОРАнТ. Цікаво... І що ж вона шукає там ... всередині? /Сміється /
ПАН ЖУРДЕН . Про це, ваша світлість, краще б запитати ... у торговця рибою.
ДОРІМЕНА. Чому саме рибою ?
ПАН ЖУРДЕН. Він, шельма , досконально знає всі тонкощі лову минів і щук. З таким тонким розумом і вродженою прудкістю легко давати будь-які поради .
ДОРІМЕНА. Але ж там, всередині людини, вельми тонкий інструмент - душа?
ПАН ЖУРДЕН. Це умовність. Смажений карась на сковорідці і келих бургундського – це буденна реальність.
ДОРАНТ. Тоді можна припустити, що маска намагається поєднати... умовність з реальністю?
ПАН ЖУРДЕН. Швидше, навпаки, ваша світлість: рятуючи мене, вона намагається їх ... роз'єднати ! /Поплескує себе долонями по величенькому животі/ .
Регочуть . Музика триває.
Під виглядом сина турецького султана, в супроводі трьох дервішів і двох музикантів, що грають на барабані та флейті щось турецьке, з"являється К л е о н т.
Ява вісімнадцята.
ДОРАНТ. А ось і наш шановний турецький гість! /Пану Журдену / Ми хотіли б висловити вашому гостю свою повагу. / Клеонту/. Ваша високість ! Ми раді вітати вас тут , в гостинному будинку вашого благородного тестя! Прийміть нашу глибоку шану іі нескінченну відданість!
Клеонт робить вигляд , що не розуміє Доранта .
ПАН ЖУРДЕН/Помітивши це /. Стрыф... страф... строф... Де, до біса , цей перекладач подівся? Я ж просив його не відходити від мене ні на крок!
З'являється переодягнений К о в " е л ь .
/Йде назустріч /. Куди ви зникли, шановний? Адже ми без вас - ні бе, ны ме, ні кукаріку! /Показуючи на Клеонта/. Поговоріть , будь ласка, з ним і поясніть йому - хто ми такі і для чого тут зібралися?
К0В"ЕЛЬ. Алабама корчіама, акчі борам турволан?
КЛЕОНТ. Каталекі турбулекі , урішана самболван.
ПАН ЖУРДЕН /Дорімені і Доранту, з гордістю/. Чуєте?
К0В"ЕЛЬ. Він каже: "Мені відомо, хто ви. Нехай дощ успіху зрощує постійно сад вашої, милої, родини " .
КЛЕОНТ. Бакрамада акрамушін, усер бін устин мамушін. Йок камбото фарамбокі, чурен біль нур караоке!
КОВ"ЄЛЬ. Він каже: " І щоб в цьому , сімейному , садку щасливо розквітало все, що приносить вагомий прибуток " .
ПАН ЖУРДЕН. Ну що я вам казав? Як спритно він бельмекає по- турецьки!
Музика. На сцену входить, пританцьовуючи і безтурботно наспівуючи щось, Л ю с і л ь.
/Поспішає назустріч /. Іди-но сюди, доню моя! Підійди ближче, не соромся, подай свою руцю ось цьому пану: він робить нам честь, вибравши тебе в дружини.
ЛЮСІЛЬ. Що з вами, тату? Що ви зробили з собою? Або знову граєте ви тут якусь комедію?
ПАН ЖУРДЕН. Ні, ні , доню , яка там комедія! Це дуже серйозна, почесна для тебе, справа. / Вказуючи на Клеонта /. Ось ... бачиш ? Це твій, майбутній, чоловік ... і я даю тобі свою згоду.
ЛЮСІЛЬ. Мені , тато?
ПАН ЖУРДЕН. Тобі ... тобі , доню! Швидше подай йому руку і
дякуй небо за своє щастя !
ЛЮСІЛЬ . Але я зовсім не хочу виходити заміж!
ПАН ЖУРДЕН. А я, твій директор... і твій батько, цього хочу!
ЛЮСІЛЬ. Ні, ні, тато ... тобто директор ... тьху ти, чорт, заплуталася зовсім! Словом, навіть і не просіть мене! Хто він такий? Я вперше його бачу!
ПАН ЖУРДЕН. Нічого , нічого ... розгледиш після весілля. А зараз говорю тобі ще раз: подай йому руку!
ЛЮСІЛЬ/рішуче/. Ні, тату! Я вже вам казала: не вийду ні за кого, крім Клеонта! І я краще наважуся на щось погане, ніж...
КЛЕОНТ. Курін йок катамалекі, бакум ассум йолум бекі!
КОВ"ЄЛЬ . Він каже: " Бачачи ваші сумніви, моя богиня , хочу щиро запевнити: я буду для вас дуже хорошим чоловіком!"
КЛЕОНТ. Вай забурум, сот задірім? Амбусахім, корчі гівім? Первелірум бек мікантрі, сочі бочі пеньюранті! Сія мілі, нестрагурум кон бенітра йок майстурум!
КОВ"ЄЛЬ. Це означає: " Вдивіться уважно в моє обличчя , небесна богиня - у ньому немає обману! Я буду пристрасно любити вас, глибоко поважати ваших батьків, друзів! Я наділю щедрими подарунками навіть вашу стару, вередливу тітку, яка забороняла вам раніше... дивитися на чоловіків! "
К л е о н т простягає Л ю с і л ь руки.
ПАН ЖУРДЕН. Ну ж бо, доню, давай же ... зроби, як я тебе просив!
ЛЮСІЛЬ. Ні, ні, нізащо ... /впізнавши Клеонта/ але ... ви мій улюблений батько ... і я повинна вам у всьому коритися!
ПАН ЖУРДЕН/цілує Люсіль/. Ах, як я радий, що ти так швидко все зрозуміла! /Гостям /. Як приємно мати таку слухняну дочку!
Стримко входить п а н і Ж у р д е н.
ПАНІ ЖУРДЕН. Що я чую ? Ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня ?
ПАН ЖУРДЕН . Мовчи, нахаба! Ніяк розуму в твоїй голові не побільшає!
ПАНІ ЖУРДЕН . А в тебе його зовсім нема! Що це ти надумав? Відповідай! Поки я не осоромила тебе ще більше перед твоїм шановним товариством!
ПАН ЖУРДЕН . Я хочу видати ... дурна ти жінка , нашу дочку ... не за якогось там небораку, а с за сина самого... турецького султана!
ПАНІ ЖУРДЕН . За сина турецького султана?!
ПАН ЖУРДЕН. Еге ж! Негайно скажи йому / вказуючи на Клеонта/ про свою, велику до нього, повагу через... ось цього перекладача!
ПАНІ ЖУРДЕН. Я зараз йому ... без перекладача ... таку вріжу повагу , що буде він бігти до самого Стамбулу - і не зупиниться!
Рішуче наближається до Клеонта.
Г-н ЖУРДЕН/перегородивши шлях /. Та зажди ж ти ... божевільна баба! Ти що ... не розумієш? Не бачиш вже нічого? Ти ж своїм скандалом накличеш зараз війну ... з самими турками! А там, дивись, і яничари вже на порозі, і санкції з-за моря прилетять, не затримаються! Я вже не кажу, що ти, своїми руками, руйнуєш щастя нашої, єдиною, доньки?
ПАНІ ЖУРДЕН. Дурість це несусвітня, а не щастя! І твої, божевільні витівки, - теж! /Відштовхує пана Журдена. Той падає на спину, закинувши ноги на свій, вельми місткий, живіт і показавши всім кольорові панталони/.
ДОРАНТ /допомагає пану Журдену піднятися/. Ай-яй-яй ... що я бачу? У мене на очах пані Журден сваволить, свариться, б"є чоловіка? І головне - відмовляється при цьому від такої, бажаної для всіх розумних людей, світської честі! Невже вона дійсно не хоче, щоб ось ця... тендітна турецька, високість... став її зятем?
ПАНІ ЖУРДЕН. А ви, вельможний пане, не суньте свого носа до чужого проса! Бо може і вам дістатися на горіхи!
ДОРІМЕНА. Але, дозвольте ... дозвольте, мадам! Чи розумно це, справді, ось так от ... поспішно, легковажно взяти ... і відректися від такої чудової вигоди, яка, як я бачу, просто сама йде вам у руки?
ПАНІ ЖУРДЕН. І вас, викрадачка чужих чоловіків, я б теж попросила бути... більш скромною. І не сунутися зі своїми порадами туди, куди не слід!
ДОРАНТ. Фу-у... як це грубо ... як невиховано, пані Журден! Як вам не соромно? Адже ми піклуємося не про себе, а, насамперед, про вас, вашу родину! Нам дуже близькі ваші інтереси, тому що ми... ваші друзі!
ПАНІ ЖУРДЕН . Ага ... друзі! Обіцяла лисиця в курник не лізти!
ДОРАНТ/гостям /. Ця мадам ... я бачу , зовсім не в курсі справи. І що ж вона скаже нам , коли дізнається, що її улюблена дочка сама дала згоду ... виконати бажання батька.
ПАНІ ЖУРДЕН / вражена /. Тобто... як це - дала згоду? Коли? Де?!
ДОРАНТ. Саме тут, у вашому домі. Хвилину тому.
ПАНІ ЖУРДЕН. Вона це зробила? Вона вже забула Клеонта?
ДОРАНТ. Виходить , так ! Чого іноді не зробиш заради того, щоб відтяти раптом такий смачненький, такий... привабливий шматочок своєї долі! І перетворитися з простої, вродливої дівчини в вельможну даму... вищого світу!
ПАНІ ЖУРДЕН. Я власними руками задушу цю зрадницю, якщо вона дійсно відколола таку штуку !
ПАН ЖУРДЕН. Досить базікати, жінко! Сказано тобі - весілля буде! І на цьому - кінець!
ЛЮСІЛЬ. Мамо...
ПАНІ ЖУРДЕН. Геть від мене, мерзотнице!
ЛЮСІЛЬ. Та послухайте ж ви мене...
ПАНІ ЖУРДЕН. Геть, я сказала! Бо я не зупиню себе і нароблю лиха!
К0В"ЄЛЬ /до пані Журден/. Пані...
ПАНІ ЖУРДЕН. А ви що маєте мені сказати, шановне турченя?
К0В"ЄЛЬ / стиха/. Лише одне слово.
ПАНІ ЖУРДЕН. Нічого знати не хочу!
К0В"ЄЛЬ. Вам треба конче вислухати мене!
ПАНІ ЖУРДЕН. Ні!
ПАН ЖУРДЕН/до пані Журден/. Вислухай, тобі кажуть!
ПАНІ ЖУРДЕН. Ні! Ні!! Ні!!!
ПАН ЖУРДЕН. Сто чортів! Ну, й упертий ж ти... крокодил!! Чи вуха твої відсохнуть, чи кури повиздихають, як даси йому слово сказати?
ПАНІ ЖУРДЕН. Добре, викладай свою промову... Але я все одно від свого не відступ¬люся!
КОВ"ЄЛЬ /стиха до пані Журден/. Невже ви ще й досі не побачили: все це безглуздя лише для того, щоб підробитися під пана Журдена. А син турецького султана - то є сам Клеонт!
ПАНІ ЖУРДЕН /стиха до Ков"єля/. Ага-а...
К0В"ЄЛЬ. А я - Ков"єль, начебто перекладач при ньому. Базікаємо тут казна що і видаємо все це за турецьку мову.
ПАНІ ЖУРДЕН. А-а... а-а-а... Ну, коли так, - я здаюся! К0В"ЄЛЬ. Тільки мовчить про те, що знаєте!
ПАНІ ЖУРДЕН. Мовчу, мовчу, як риба об лід! / Голосно /. Отже ... громадяни шановні, місцеві і турецькі відвідувачі нашої, міщанської, фазенди! Виходить, що справа тут - вже зовсім інша справа. Не та справа, що була на самому початку. І ця, інша, справа мене цілком влаштовує! А тому - даю згоду на цей шлюб!
ПАН ЖУРДЕН . Ах ... нарешті дочекався я свого ... і почув від тебе, лебідонько, слова, які нагадали мені звуки Моцарта ... з "Чарівної флейти ". /Витирає хустинкою сльози, обіймає пані Журден/. Бачиш, як все добре скінчилося? А ти, дурненька, не хотіла його слухати!
Г- жа ЖУРДЕН/вказуючи на Клеонта /. Та ось він ... цей турченя гарненький, якось так ... вдало підрулив до мене ... через перекладача, і пояснив все, як треба...
ПАН ЖУРДЕН. ... по-турецькому?
ПАНІ ЖУРДЕН. Ні, по-нашенському... І тепер я цілком задоволена. Треба негайно послати по нотаря!
ДОРАНТ. Відмінна ідея! Але для того, щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися і припинили ревнувати вашого, надзвичайно привабливого для жінок, чоловіка, вношу пропозицію!
ПАН ЖУРДЕН. Дивлячись яку?
ДОРАНТ. Той самий нотаріус, що підпише контракт вашої дочки, підпише і наш шлюбний контракт... з маркізою !
ПАН ЖУРДЕН /голосно /. Згоден ! / Тихо , Доранту / . Це ж ви, ймовірно, навмисно так хитренько зміркували... про свій шлюб з маркізою? Щоб відвести моїй дружині очі ... еге ж?
ДОРАНТ/тихо, пану Журдену/. Звичайно! Нехай радіє, ніби так воно і є.
ПАН ЖУРДЕН. Добре, добре... хе-хе-хе...
Із задоволенням потирає руки. Потім раптово починає знімати з себе верхній одяг. І дуже скоро з'ясовується , що під цим , маскарадним , балахоном у нього... сучасний костюм і чудова, спортивного вигляду, фігура!
На сцену виходять костюмер, гример і допомагають акторові змінити імідж. Тим часом на сцені з'являються три нотаріуса в старовинному одязі і перуках. Вони виносять невелике бюро з ампірними прикрасами. На них кладуть папери, печатку, ставлять пляшечку з чорнилом. І, вийнявши з-за вуха гусяче пір'я, починають оформлення шлюбних контрактів .
Г- н Журден / урочисто , звичним тоном сучасного керівника /. Ну що ж, панове, - всі питання, здається, вирішені, завдання визначені! І зараз вже ніщо не завадить нам ...
Несподівано з'являється Н і к о л ь .
НІКОЛЬ/оцінивши ситуацію /. Дуже добре! Зібралися тут, нотаріусів привели, до свята готуються ... А про мене, маленьку Ніколь, ви що ... забули?
ДОРІМЕНА/діловим тоном сучасної жінки/. Справді, Степан Петрович, а як же Ніколь?
ПАН ЖУРДЕН . Гм , гм ... Ніколь? Я віддаю її ... ось цьому перекладачеві - турку ! /Сміється /.
Н і к о л ь і К о в " е л ь кидаються в обійми один до одного. Оплески
ДОРАНТ. А вашу дружину? /Сміється/ .
Г- н ЖУРДЕН . А мою дружину ... /шукає поглядом жінку/.
З-за ширми виходить чоловік 2-х метрового зросту, потужної статури - це він щойно грав роль пані Журден.
... хай бере, хто хоче!
Сміх , оплески.
Світло змінюється. На авансцену виходять Д о р и м і н а і Д о р а н т / він з ліхтарем / .
ДОРІМЕНА. Милий , добрий ... наївний пустун! Як весело нам було з тобою ... і як шкода, що вистава наша скінчилась...
ДОРАНТ. ... тому що скінчилась наша, обідня, перерва! Попереду - напружена робота Але ми обов'язково зустрінемося з тобою знову, пан Журден!
ДОРІМЕНА. І ще багато разів! Для цього, шановні друзі, достатньо лише вийти ввечері на вулицю!
ДОРАНТ. Тільки не забудьте прихопити з собою ліхтар! Він допоможе вам знайти не лише веселого, безтурботного дивака...
ДОРІМЕНА.. ... але, можливо, і те, що було їм колись безнадійно втрачено.
ДОРАНТ. Тобто те ...
ВСІ АКТОРИ. ... що було ще вчора!
Музичний вступ. Співають всі.
Я все гадав, що Жанетон
Гарненька, наче фаетон,
Що хазяйнує, як кума,
Та сподівався я дарма!
Бо в неї очі вурдалачі,
Великі вуха поросячі,
Ще й від горілки скаженіє
Та й цілуватися не вміє!
А як розкриє свого рота-
Одразу скочиш у болото !
Танець. Поклони .
Кінець.
2014 р. квітень
Київ
Валерий Марро
Тел:+38067 9006390
Сайт: lekin.jimdo.com
Фото з інтернету