Існує два світи: реальний (той, де ми живемо зараз) і потойбічний (той, куди ми потрапаляємо після смерті). Хоча, можливо, другий дещо реальніший за перший. Люди там усі рівні, їм не потрібно хизуватися, заробляти гроші, будувати родину. Вони там знаходять своїх рідних та знайомих людей. Не деякий час. А потім знову втрачають. Тільки в наступному житті вони цього вже не пам'ятимуть.
Томбстоун є історичним західним містом штату Арізона, що в США. Воно процвітало приблизно з 1877 року по 1890. Відносно не довге існування. І назву має символічну - Надгробна Плита (у перекладі з англійської). У ті часи його населення зросло зі ста до чотирнадцяти тисяч людей. Кількість населення збільшувалася протягом семи років, а повернулася у свій попередній стан менше ніж за рік. Робота в шахтах зупинилася, люди втратили усі свої гроші, а окрім цього в місті почали відбуватися дивні події. Місцеві жителі завчили вже напам'ять історію про чотирьох дорослих, які потрапили в жахливу автокатастрофу, де повинні були загинути, проте залишилися живими, ще й без жодних забоїв. Звичайно, це не могло не радувати їхніх близьких та їх самих. Проте того ж вечора чотири підлітка віддали свої життя, повертаючись зі шкільного балу. Це може здатися випадковим збігом обставин. Для усіх, але не для жителів міста. Родини підлітків. які не були раніше знайомими із щасливичиками, які залишилися живими одного похмурого ранку, вже тоді зненавиділи їх за те, що втратили своїх дітей. Томбстоун із тих часів вважається містом-привидом. Воно не повністю втратило своїх жителів, його відвідують туристи зі всього світу. Найвідважніші. Та вони там не затримуються надовго, а спосіб життя корінних жителів дещо лякає та насторожує їх.
З першого вигляду Томбстоун - просте маленьке місто, яке не дуже вже й захоплює своєю архітектурою. Кожен самостійно заробляє собі на життя, ніхто ні на кого не працює. Стосунки підтримуються лише між членами родини. Діти деколи спілкуються зі своїми однокласниками зазвичай лише у молодшій школі. Не можна сказати, що вони недолюблюють один одного, але кожна із родин має свої таємниці, які не видають жодному із знайомих, тому і обмежують своє коло спілкування.
У жовтні 1890 року відбувся сильний землетрус. Кількість смертей рахували ще протягом наступних трьох місяців. Привести місто у попередній його стан було неможливо, але ті, хто не мав куди тікати, відновили своє житло із залишків старих будинків. Місто навпіл розділене впадиною у землі глибиною у декілька кілометрів, а шириною у вісімсот шістдесять метрів. Жителі обидвох частин міста не мають жодного контакту. За три роки після катастрофи вони намагалися побудувати міст з одного боку в інший, проте впадина щомісяця розширювалася на декілька міліметрів і через чотирнадцять місяців міст не витримав і з'явилася тріщина майже посередині мосту, а ще через три тижні міст і зовсім зруйнувався.