СОН ДЗВОНАРЯ ХОМИ
Сплю я, і сниться мені такий чудернацький сон. Як завжди, здіймаюсь я порану на дзвіницю, щоб грати у дзвони, коли це дивлюся, а там, на горі, – бісенятко! Маленьке таке бісенятко. Побачило воно мене, злякалося, затремтіло та й каже: «Пусти мене, Хомко, униз». – «А от візьму і не пущу», – кажу я йому, і вже сердито: «Ану, геть із дзвіниці!» – А воно мені: – «Я ж літати не вмію!..» – Я грізно: «Забирайся геть, – кажу. – Лети собі вниз, провалися крізь землю, відшукай там свого господаря, і хай він тебе навчить літати».
Раптом хтось мене у ребро – тенць! – боляче так. Дивлюся – а то сам Люципер стоїть та й каже: «Відпусти бісенятко, Хомко. Не спокушаєш ти Господа Бога свого. Не спокушай і диявола». А потім як штовхоне мене… я позадкував, позадкував, вдарився головою об Дзвін і… прокинувся.