ДАЙ СНУ ВОЛЮ, ПРОСПИШ ЩАСТЯ Й ДОЛЮ
Хай казочка моя, як курочка Ряба, знесе на сідалі вашої душі золоте яйце усяких гараздів.
Один чоловік подався якось до лісу, щоб назбирати грибів, а знайшов скарб. Заховав він його гарненько. Але незабаром забув місце схованки. Повернувся він додому і розказав про все жінці.
– Нічого дивного, – сказала вона, вислухавши чоловіка. – Все це тобі наснилося.
– Наснилося?!
– Ато. Якщо спати до обіду, то й не таке присниться. Ото тобі: спав ти, спав… і голову, як відро наспав.
– Все ж гарний сон, – сказав чоловік, почухавши потилицю. – Шкода, що не в руку.
– То лягай та ще спи. Може, щось уві сні побачиш.
– Може й побачу…
Тільки-но чоловік захропів – жінка з хати і скоренько-скоренько почимчикувала по його словах та й знайшла той скарб.
«Бовдуру моєму приснилося, що він знайшов скарб, але забув він, де заховав, а я знайшла, значить, його сон не був сном», – подумала жінка.
Переховала вона той скарб і пішла у зворотну путь. А як прийшла додому, почала будити чоловіка:
– Ану, вставай, чоловіче: третій півень кукуріче.
Гарно проспався чоловік, а як прочухався, – нагадався, що саме бачив уночі. А бачив він, як його вірна подруга життя ходила під місяцем до лісу, як відшукала його скарб, котрий нібито наснився йому минулої ночі, та як переховала вона його в інше місце.
«Дай, – думає собі, – піду перевірю».
Пішов чоловік знайомою стежкою до лісу і відшукав скарб.
«Ага, – сказав сам собі, – це означає, що вчора я справді знайшов скарб».
Жінка, відчуваючи недобре, подалася крадькома за чоловіком…
– Чого б я ото брала не своє! – гримнула вона на нього.
– Як це «не своє»?…
– Ти тут щось ховав?
– Ні.
– От бач! Тому я й кажу: облиш мою скриню і забирайся геть звідси.
– Як це?
– А так: до мене спиною, до хутора швидкою ходою.
– Ні, рибко моя! Ні, щучко-крадучко. Нікуди я звідси не піду, бо це моя знахідка.
– Чим доведеш?
– Бачив я уночі, як ти ходила до лісу і переховала мою скриню.
– Чи ти відун, чи галдовник якийсь?
– Отож. Так що, жіночко люба, як не крути, як не верти, а правда – вона завжди вийде наверх, як олива на воді.
Відштовхнула жінка чоловіка від скрині і грізно сказала:
– Тільки крок ступи до скрині, я тобі всі очі повидираю!
– А що ти гадаєш, і підступлю…
Почали вони битися та скубатися. А як позахекувалися, то й порішили віднести скарб додому, а наступного дня піти до судді.
А що суддя? Він теж минулої ночі бачив сон, а в тому сні скарб, і сварку подружжя, і комору, куди вони перенесли скриню.
Уночі він прокрався до їхньої комірчини, поцупив скриню, відніс додому і закопав у садку під горіхом.
Настав світанок. Жінка прокинулася першою і нумо будити чоловіка:
– Ану, вставай, чоловіче. Сонце на ялині, а ти ще в перині. Ходімо до судді.
Гарно проспався чоловік, а коли прочухався – нагадався, що саме бачив уночі. А бачив він (йбо не важко здогадатися) того, хто вкрав у них скарб, і де заховав.
Підхопився чоловік, узяв лопату і мерщій до подвір’я, де жив суддя. А жінка – за ним. Він до горіха. Жінка – за ним. А тут і суддя:
– Що ви, люди добрі, в моєму садку шукаєте?
– Наш скарб!
– Звідки йому тут узятися?
– Хіба ти забув, що цієї ночі робив? – єхидкувато кинув чоловік.
– Як що? Спав.
– Брехун!..
Перекопав чоловік геть усю землю навколо горіха, а скарбу свого не знайшов. Кинув тоді спересердя лопату, заплакав гірко:
– Чи я сну не додивився, чи я нещасливим уродився?!..
Той, хто вкрав скарб у судді, сказав собі перед сном: «Щасливому і вві сні щастя сниться», а вранці, коли прокинувся, так і не зміг він пригадати, куди заховав скриню з грошима.
Правду таки кажуть люди: як у лісі гукнеш, так і одгукнеться.