КАЗКА ПРО ТЕ,
ЗВІДКІЛЯ ВЗЯЛАСЯ БІЛА ВОРОНА І ЧОМУ ЗНЕНАВИДІЛО ЇЇ ЧОРНЕ ГАЙВОРОННЯ
Чужу казку варто послухати, свою необхідно проказати.
Жила-була молода, але дуже хвора Ворона. Ще в дитинстві чула вона від інших птахів, що по той бік хмар, існує небесний острів – Вирій, і що ті з птахів, яким вдавалося відшукати той острів і побувати на ньому, знаходили там друге життя і зцілювалися від хвороб.
Якось восени спало на думку тій Вороні податися в мандри, щоб відшукати той острів. «Краще загинути, шукаючи спасення, ніж сконати від лютих морозів, що їх принесе зима», – подумала Ворона і рушила в путь.
Що й казати, важким був той шлях для неї, але врешті-решт вона дісталася Вирію.
Усе про що чула Ворона в дитинстві, пощастило їй побачити на власні очі. Тут зустріла вона Віщого Крука, який і підказав їй, що треба робити, щоб освідчитись в щасті і позбавитися недугів.
За його підказкою Ворона пішла до вогняного дорогоцінного каменя-Алатиря, силі якого немає кінця, потерлася об нього, і – чудо! – очистилося пір’я її і стало білим. Напилася Ворона водички із небесного колодязя і забула про всі хвороби.
Рано навесні, коли Ярило одімкнув Небо, Біла Ворона з першими краплями роси впала на землю.
Обступило її чорне гайвороння, давай каркати та питати:
– Що з тобою сталося, подруго? Ти ж сама на себе не схожа. Розкажи нам, де ти зиму зимувала? Бо ж сказано: ворона і за море літала, а все чорна вертала. А ти, бач, білою повернулася.
– Брати мої і сестри, – сказала Біла Ворона, – зимувала я зиму на Небесному острові Вирії, бачила там Віщого Крука, він і підказав мені, як можна з чорного на біле обертатися. І ось, як бачите, повернулася я до вас здорова тілом і душею. Не баріться й ви, та як пожовкне листя на деревах, рушайте до Вирію, бо й вам вкаже Віщий Крук путь до вічного щастя.
– Ви чули, – єхидно заторохкотіла найстарша ґава, – що вона каже? Кра-кра! Розумниця наша новину нам на хвості принесла. Нас, наймудріших у світі птахів, вчити береться!.. Чи ти, бува, не забула, що всі ми - нащадки Першого Ворона, котрий видзьобав обидва ока у мертвого тіла Авеля – сина Адама і Єви?
– Хамка, хамка! – заголосило інше гайвороння. – Як ти можеш нас вчити, що і як нам робити?! На небесному острові вона побувала! Бач як! Раніше їй ліньки було вище дерева злетіти, а тут – на тобі! – за хмари її занесло. І не соромно тобі брехати, га? Немає, немає на небі ніякого Вирію. І Віщого Крука немає. Усі мудреці і всі віщуни перед тобою, як один, стоять.
– Довго я жила серед вас, – сказала на те Біла Ворона, – і знаю всі ваші мудрощі та казки. Але поталанило мені пізнати і мудрість Неба. Була я чорною, а стала білою. Відтепер молюся за білий світ.
– То й молися собі, – сказала найстарша ґава. – Молитва – справа особиста. Та тільки…, щоб ти не забувала і про нас, чорних, ми зробимо так, щоб в очах твоїх буде завжди чорно, як у чорного ворона темної ночі під крильми.
Потому чорне гайвороння повикльовувало у Білої Ворони обидва ока. А ще кажуть: ворона вороні ока не виклює.
Сила. Не шкода обидва ока стеряти, коли Бог дає обидва світи пізнати.