ДВА ПІДХОДИ
Колесо згори само котиться, притча сердечного сама говориться.
Десь у заморських краях жили два брати. Були вони не бідні й не багаті. Але різні були, як мед з кислою сливою. Старший – той молитви знав, про Бога книжки читав, свята шанував, жінки не брав, чемно господарював та про молодшого брата дбав. А той… що хотів, те й робив. Хотів спати – спав. Хотів їсти – їв. Хотів у гречку стрибнути – стрибав.
От старший брат якось і каже:
– Чи не набридло тобі, брате, так жити – байдики бити?
– А хіба що?
– Хоча б раз на рік до схід сонця встав, їсти нам зготував.
– Добре, – згодився молодший брат, – завтра приготую їсти.
– Я знаю, чому ти погодився, – сказав тоді старший, – бо відомо тобі, що завтра починається піст, і мені вже буде не до їжі.
– А давай-но і я з тобою хоч раз попостую.
– Згода, – зрадів старший. – Лише сім днів, а там – як Бог підкаже.
От почали вони піст.
Молодший брат знай спить собі, солодко похропуючи, бо й раніше не раз по тижню, а то й по два, спав. А старший… Ой тяжко було йому в ці дні! Ой, тяжко! Страшенно схуд, бідолаха. У череві ніби скажений собака гарчить, на душі немов миші шарудять та шкребуться. Усе марилося йому, що він з пожадливістю і надзвичайною насолодою їсть пухкі духмяні галушки з маслом. Та якось перетерпів таки той тиждень.
А тут свято настало.
Молодший брат, як нова копійка, сяє, Бога прославляє за милість і щедрість. А старшому – ні до молитов, ні до радощів. Їсти хоче, аж в очах зірочки стрибають та виблискують.
А свято, бач, таке, що три дні їсти не можна. Пий пиво вволю, танцюй, співай, а от їжі – ні-ні. Ще одна заборона святкова – всі три дні не маєш права до вітру ходити.
Молодшому – тому все залюбки. Танцює, співає, свіжого пива, як хмара дощова, набирає. А для старшого брата цього вже було занадто. Узяв він та й наївся, чого душа хотіла, та й пішов до вітру. І з того часу став він байдикувати. А молодший, як є, чемно почав господарювати, Святі Книги читати, молитви до Бога складати та про старшого брата дбати. І все в них з того часу було до ладу, без сварок і дорікань.
Сила. Дмеш пупка – й доля гірка. Будь як мак у чистому полі, то й мине тебе зла недоля.