СПРАГА
Як у серці пульсує життя, так і в цій притчі танцює живий вогник.
Ішли якось двоє подорожніх битим шляхом під пекучим сонцем. І так уже їм хотілося пити, що й передати важко. Усе марилося бідолашним, що п’ють вони величезними ковтками прямісінько з цеберки крижану колодязну воду.
Раптом один з них примітив біля дороги джерельце та й каже другому:
- Нарешті вода. Втамуємо спрагу.
- Ні, - відказав той, - не буду. Можеш пити цю воду сам, а я піду собі далі шукати колодязя.
Сказав та й пішов.
Перший же утамував спрагу, набрав у баклагу кришталевої води і знову рушив у путь, щоб наздогнати товариша. Через якийсь час наздогнав таки його. Той у розпачі трохи не плакав. Стояв він біля колодязя, а напитися не міг. Бо не було біля колодязя ані цебра, ані мотузки.
- Не сумуй, друже, - сказав перший, - Візьми мою баклагу. У ній те, що тобі потрібно.(Сила).