5, 4 Микита Сергiйович Хрущов

Луцор Верас
                Селище Рутченкове в місті Сталіно був своєрідною батьківщиною для Микити Сергійовича Хрущова. «Він приїхав сюди з кацапстана сопливим неповнолітнім хлопчиськом» - так говорили люди, які колись жили і працювали поруч з юним Микитою. «Жалісливі люди з адміністрації шахти № 30, доручили йому змащувати підшипники на підйомної машині» - розповідали мені колишні товариші Микити Сергійовича.

                На змащування підшипників протягом робочого дня витрачається не більше п'яти хвилин, але ж не буде будь-хто «за спасибі» давати гроші безпритульним підліткам. Можливо, Микиту хтось із впливових людей з благодійною метою влаштував на шахту. За рік Микита вже працював у шахті лампоносом, змінюючи шахтарям згаслі бензинові лампи. Потім він працював на Рутченківському рудоремонтному заводі слюсарем.

                Біля терикону шахти № 31 стояв невеликий двоповерховий будинок. З часом на цьому місці буде побудована Донецька Фабрика Іграшок, а поруч із шахтою № 30, в якій працював Хрущов, буде побудований коксохімічний завод. У двоповерховому будинку Хрущов знімав кімнату. Багата господиня будинку була років на десять старше Микити, але це не завадило їй народити від нього дочку. Вона ж і допомагала Хрущову на першій стадії зробити кар'єру. Після цього Хрущов працював на металургійному заводі і навчався в робітфаку, який з часом стане політехнічним інститутом імені Хрущова. Хрущов кілька разів одружувався з впливовими жінками, які й допомагали йому робити кар'єру.

                У селищі Мар'янка, яке знаходиться поруч із західною околицею міста Сталіно, жив рідний брат Микити Сергійовича. Ще до того, як Н.С. Хрущов став главою уряду Радянської Росії, він часто бував у гостях у свого брата. Колишні друзі і товариші юності Хрущова, що жили біля шахти № 31, дізнавшись про майбутній приїзд Микити Сергійовича, готувалися до зустрічі з ним. Вони виносили стіл до шосе, що проходить повз 31-шу шахту й веде до селища Трудовське, потім Мар'янку, і далі на Запоріжжя. Накривали стіл червоною скатертиною, ставили на стіл вазу з фруктами і графин самогонки. Хрущов, проїжджаючи мимо, зупинявся, виходив з машини і вітав друзів своєї юності. Поговоривши хвилинку з товаришами і випивши чарку горілки, Хрущов їхав до брата. Мар'янка славилася своїми яблуками. «Хрущов поїхав до брата. Візьме два мішки яблук і відвезе їх до Москви» - жартували шахтарі. Так було завжди, але не так було влітку 1956 року.

                У останню неділю липня 1956 року на аеродромі ДТСААФ, де в даний час знаходиться селище Текстильник, було загальноміське масове гуляння з нагоди дня Військово-Повітряного Флоту та Військово-Морського Флоту. З довоєнного часу дні флотів святкувалися в один день. Я народився в неділю, якраз в день цих флотів. Нашому комсомольському штабу доручили стежити за порядком на аеродромі. Порядок під час свята на аеродромі був ідеальний – не було навіть дрібних порушень. Ймовірно, це зіграло свою роль у тому, що нам довірили охорону ділянки вулиці біля стадіону «Шахтар» під час проїзду по ній Н.С. Хрущова.

                У тому районі, де зараз побудований донецький цирк, була невелика вулиця з вузькою проїзною частиною. На одній стороні вулиці було кілька приватних будинків, а з іншого боку вулиці знаходився Білий Кар'єр, який поступово засипався будівельними та промисловими відходами. Три наших загони вишикувалися щільною шеренгою на тротуарі цієї вулиці з боку будинків. Як звичайно, політичні, релігійні та інші громадські діячі, користуючись своїми довіреними особами, поширюють серед народу чутки і анекдоти, направляючи думки і дії натовпу в потрібному напрямку. Метод, випробуваний століттями, завжди давав позитивні результати. Таким же чином в натовпі був пущений слух «знаючими людьми», що Хрущов буде їхати по мосту через озеро в парку ім. Щербакова. На мосту зібралася величезна маса людей. Одні люди сподівалися побачити поблизу Микиту Сергійовича, а інші в надії передати йому письмову скаргу на місцеву адміністрацію. Тому по тротуару біля нас проходили рідкісні перехожі.

                Повз нас повільно проїхали відкриті лімузини. У першому і у третьому лімузинах сиділи кінооператори, а у другому сидів Хрущов. Він широко посміхався і махав нам брилем. Хрущов проїхав, вулиця спорожніла, а я попрямував до стадіону «Шахтар». На стадіон у мене не було бажання йти, бо не люблю натовп. Біля центрального входу на стадіон великий майданчик. Тут я і зупинився. Тут впритул один до одного стояло кілька десятків військових вантажівок. Поруч з машинами стояли шеренгою солдати. Створивши таку барикаду, вони відгородили південний вхід на стадіон від західного входу на центральну трибуну стадіону.

                Я стою на майданчику і слухаю промову Хрущова через численні репродуктори. Зліва від мене стоять солдати, а праворуч знаходяться післявоєнні руїни великої будівлі. Хрущова приємно слухати. Його промова була насичена жартами і анекдотами. Добре чути було окремі вигуки з публіки. Люди кричали Хрущову про те, що до його приїзду в магазини привезли багато продуктів і капусти, тому запрошують його частіше приїжджати в Сталіно. Хрущов на це відповів своєрідно:
                – Я в Дніпропетровській області зустрів на дорозі циган і сказав їм про те, що скоро всім їм доведеться жити за пропискою в населених пунктах так, як живуть всі нормальні люди. Так цигани не запрошували мене приїжджати до них частіше.

                Хвилин за двадцять після початку промови Микити Сергійовича, на майданчик стали приїжджати машини швидкої допомоги. Вони вивозили зі стадіону людей, зомлівших від тисняви, спеки і духоти. У Сталіно був чудовий міський сад, який прийнято було називати в скороченому варіанті вимови: «Горсад». Його видно зі стадіону. Міський сад був обгороджений красивим високим чавунним парканом художнього лиття.

                – У вас Міський сад обгороджений парканом вартістю в 800 тисяч рублів, а за ці гроші можна відновити руїни будівлі біля стадіону, - сказав Хрущов.
                В результаті цього зауваження паркан, чудо художнього виробу ливарників, зник. Шкода! Зате біля стадіону з'явився панорамний кінотеатр «Кристал».

                Хрущов закінчив свою промову. На величезній швидкості з воріт стадіону вибігло кілька молодих людей, в надії зустрічі з керівником країни. Та даремно, бо прохід до західних воріт закритий шеренгою солдатів і впритул поставленими військовими автомобілями, а Хрущов вже від’їхав тихо і непомітно зовсім іншою дорогою.

                Наступного дня у всіх газетах було надруковано промову Хрущова на стадіоні. Я купив газету і почав уважно читати промову Н.С. Хрущова, але це була промова зовсім іншої людини! Надруковано було зовсім не те, що говорив Хрущов.

                Як завжди, друзі юних років Микити Сергійовича поставили у запорізького шосе стіл і всілися навколо нього, чекаючи високого гостя. Та Хрущов, прямуючи до свого брата в Мар'янку, проїхав повз своїх товаришів, не повернувши до них навіть голови. Образа друзів юності Микити була невимовною!

                А що ж, цигани? У циган усього світу є свій бог, але релігії та релігійних ритуалів не існує. Циганський бог - Гермес. Гермес своїм підданим забороняє трудитися, щоб вони не перетворилися на рабів земних панів, але рекомендує жити доходами з осілого населення, не гидуючи ніякими засобами. Цигани можуть прийняти будь-яку релігію, що і відбувалося іноді, але Гермеса вони завжди ставили вище прийнятої релігії. 5 жовтня 1956 був виданий указ Президії Верховної Ради СРСР: «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом».

                До виконання рішень партії та уряду в країні приступили невідкладно. Наприклад, у Володарському районі Сталінської області вирішили створити циганський колгосп. Цигани були змушені погодитися з вимогою уряду, але місцевій владі поставили вимогу виділити їм все необхідне для ведення сільського господарства. Циганам дали нові житлові будинки, комори з зерном, стадо овець і землю. Це сталося пізньої осені, а у циган-колгоспників настали теплі, ситі дні.

                Цигани – народ дружний і "справедливий". Вони всі колективні проблеми вирішували на сходках (зборах). Одного разу сторож заявив про те, що з комори хтось викрав два мішки зерна. Це питання цигани на сходці вирішили швидко і справедливо:
                «Видавати злочинця не можна, бо Гермес не дозволяє це робити».
                Але, якщо один циган викрав два мішки зерна з колективного майна, тоді інші члени циганського племені залишаються обділеними. Це теж несправедливо, тому наймудрішим буде таке рішення:
                «Видати кожному циганові по два мішки зерна, щоб нікому не було образливо».

                За деякий час після цієї події доглядач овечого стада заявив про те, що хтось украв барана. Рішення загальних зборів було одностайним:
                «Дати кожному циганові по барану, щоб нікому не було образливо».

                На весні всі комори в циганському колгоспі виявилися порожніми, а стадо овець зникло. Ранньою весною цигани сіли в свої вози і віддалилися в невідомому напрямку. На згадку про циган залишилися порожні комори і розграбовані будинки з запущеними і недоглянутими дворами.