Степанові Процюку
Нема людей… Юрба і тільки…
На перехресті річки й долі,
Примруживши тонкі повіки,
Стоять Шевченкові тополі.
Нема кому сказати правду.
Але хіба вона потрібна
Отим, що вжилися у зраду,
Що зрадили себе?… Не бідно
Живуть жлоби і фарисеї
Мойсеями назвавшись. Очі
Впираються у стіни душ.
Ця лавиця в кінці алеї,
Ці думи, що близькі до збочень,
Вичавлюють із серця туш.
06.04.14
Перклад Анни Дудки (
http://www.proza.ru/avtor/sireng):
Непреклонность (Неумолимость)
Степану Процюку
Там нет людей… Нужда и только…
Реки на перекрестье с долей,
Прикрыв трепещущие веки,
Стоят Шевченка тополя.
Там некому поведать правду.
Да разве истина нужна,
Тем, кто привык уже к притворству,
Кто изменил себе?… Не бедно
Живут жлобы и фарисеи,
Абрамами назвавшись. Очи
Разбились о преграды душ.
Та лавочка в конце аллеи,
И мысли – извращенье ночи,
Всю выжали из сердца туш.