О некоторых парадоксах украинской ментальности
или
самодостаточна ли «самодостаточность»?
То, что я излагаю здесь, субъективно и оспоримо. Однако мысли пришли давно, и всё ещё остаются актуальными настолько, что грех не попытаться их опубликовать. К тому же, они представляют и вполне самостоятельный интерес, хотя могут быть составляющей немало количества более полных исследований.
Итак, почему Украина на протяжении многих веков привлекала столь много разного люду, может быть, как никакая другая земля? Только ли оттого, что тут сосредоточена треть мировых черноземов. Да ещё – удивительно выгодное географическое положение: на пересечении многих путей – «из варяг в греки», да в Индию, да кочевых орд в Европу, да «Муравский шлях»…
Но не может ли быть, что и это средоточие чернозёма, и перекрестье дорог – как данность чего-то иного? Понимаю, что подставляюсь под возможность серьёзной критики. Однако дочитайте до конца. Заключительный вывод, возможно, вас удивит.
Давайте хотя бы гипотетично представим, что земля эта – и в самом деле – одна из прародин человеческой цивилизации ( к чему склоняются и РУН-вира, и «Путь ариев», и одна из гипотез о гуннах, и многочисленные исследования проф. Бебика…). И вот тогда пришествия сюда из ближнего и дальнего зарубежья уже не покажутся броуновски спонтанными, но наоборот – столь же неумолимо неизбежными, как чередование положения маятника, как колебания пружины, как смена центробежных проявлений – центростремительными. Так и здесь – даже на подсознательном уровне – стремление упомянутого люда – сюда, на свою прародину.
И тогда, может быть, уже не покажутся столь плохо объяснимыми – то приглашение княжити норманнов в Киев, то чуть ли ни добровольное вхождение Украины в Великое княжество литовское (с государственным древнеукраинским языком и с теснейшими брачными узами высочайших особ)!.. И заметьте, сколь рознится отношение народов Прибалтики к нам и, например, к россиянам. Ктому же – и особые устремленения Мазепы и Карла Х11. Это с севера. А на юге тоже отнюдь не только конфликты. Но и наезженные – как торговые, так и, прямо скажем, интимные отноешиня с той же Турцией (Роксолана). Не говоря уже о генузских княжествах и греческих колониях в Крыму, и всевозможных связях с Византией – от победноносных походов Киевских князей до заимствования христианского вероисповедания. На Западе – только ли политической выгодой руководствовался великий князь киевский Владимир, переженивший со своими отпрысками чуть ли не всю Европу. А княжна Анна так и вовсе стала навсегда частью истории Франции. Не говоря уже о польских, ещё более тесных и многообразных связях. И, разумеется, - всех славянских племён.
Тут самое время и о младшем брате – россиянах вспомнить. Да, исторически – именно так. А то, что они себе не только имя Украины-Руси присвоили (от времён Петра 1), - вместо первородного своего имени – Московия, да и на старшинство Рода посягнули, как и на верховенство церковное, со всеми традициями у Киева же почерпнутое – вопрос превратностей судьбы…
Но на этом некоторые исследователи не останавливаются и преносят нас в… Японию, к самураям. Волосяніе клобуки на головах, котороіе уж больно походят на »Оселедці» украинских запорожцев, не говоря уж о кривых клинках, боевом духе и устройстве самороганизации.
Ну а что касается общности многих, скажем, индийских, равно, как и многих европейских, языков – так это просто классика давно канонизировванной индоевропейской культуры.
Итак, гипотеза первая – о возможной «примагниченности» разных народов праматерью-родиной – Украиной – обозначена.
Первое из возможных важных следствий таково.
Ещё со средней школы, на примере А.С.Пушкина, вынесены были представления о том, что, чем дальше отстоят генетические корни родителей, тем талантливее могут быть дети.
Ну а украинцам таких корней не занимать. Назовём хотя бы некоторые.
Это – анты, аланы, сарматы, киммерийцы, гунны, готы, варяги, норманны, греки, скифы, половцы, хазары, печенеги, литовцы, турки, татары, монголы, немцы, поляки, шведы, московиты (россияне, породнившиеся с угро-фимнскими племенами), белоруссы, евреи, грузины, армяне, грузины, азенрбайджанцы, арабы, негры… Да плюс все иные народы СССР, а теперь ещё и ближнего и дальнего Востока, Азии, Африки, Америки и Австралии… разве что Океании ещё сильно не потревожили…
Гипотеза вторая. Таким образом, не исключено, что именно поэтому украинский народ потенциально гениален, талантлив (в крайнем случае, очень «способный») и самодостаточен, как на индивидуальном уровне, так и в целом.
Присмотритесь внимательно и к фамилиям, и к родословным известных политических деятелей, военных, артистов, спортсменов и тренеров, писателей, поэтов и журналистов России…Есть таковые и в Канаде, и во Франции, и в Польше… Вспомните и об образцовых украинских поселениях - в Кубани, в Сибири, - повсюду, куда забрасывала судьба.
Итак, талант, трудолюбие и «самодостаточность». Но так ли уж достаточно ли этих качеств для благополучия? История показывает, что нет. Скорее даже наоборот, - все перечисленные качества, сами по себе, замечательные и необходимые, оказываются недостаточными для длительного благополучия. Увы, из истории, плавно переходящей даже в серию анекдотов об украинцах, известна масса примеров о вреде излишней «самодостаточности», - о взаимном как бы отталкивании (как в физике) высокопотенциальных носителей одинакового заряда – вот вам и первый парадокс.
Парадокс-следствие № 2: почему, казалось бы, идеальные предпосылки могут приводить к отрицательным последствиям?
Гипотеза третья. Возможный ответ – в том, что видимо, существует определённый предел генной насыщаемости организмов, в том числе – общественных (государственных). И при «переборе» генных наборов в таком организме образуется как бы неустановившийся, несбалансированный генный «коктейль», которому надо перебродить, гармонизироваться.
Ещё одно подтверждение давно известной истины о том, что недостатки – продолжение достоинств, но и наоборот! «Справедливо, но не утешает»? Ну что ж – путь истины – через сомнения и гипотезы, в том числе – лишь первый, необходимый шаг по пути необходимых преобразований. По превращению заложенного великолепного потенциала в благополучное развитие, как индивидуумов, так и украинского общества в целом.
Если говорить более просто, то украинцам не хватает большей сплочённости. Первые серьёзнейшие шансы «выздоровления» украинского организма – рождение (возрождение) гражданского общества дали Майдан 2004 и, конечно, 2014 гг.
А всё остальное Всевышний Украине давно уже дал!
Про деякі парадокси української ментальності
або
чи самодостатня «самодостатність»?
Те, що я викладаю тут, є суб'єктивним і спірним. Однак думки прийшли давно, і досі залишаються актуальними настільки, що гріх не спробувати їх опублікувати. До того ж, вони становлять і цілком самостійний інтерес, хоча можуть становити основу чималої кількості більш повних досліджень.
Тож чому Україна протягом багатьох століть приваблювала так багато різного люду, можливо, як ніяка інша земля? Чи тільки через те, що тут зосереджена третина світових чорноземів. Та ще – напрочуд вигідне географічне положення: на перетині багатьох шляхів – «з варягів у греки», та в Індію, та кочових орд до Європи, і «Муравський шлях»…
Але чи може бути, що це осередок чорнозему, і перехрестя доріг – як даність чогось іншого? Розумію, що підставляюся під нагоду серйозної критики. Проте дочитайте до кінця. Заключний висновок, можливо, вас здивує.
Давайте хоча б гіпотетично уявімо, що земля ця – і справді – одна з прародин людської цивілізації (до чого схиляються і РУН-віра, і «Шлях аріїв», і одна з гіпотез про гуни, і численні дослідження проф. Бебіка…).
І ось тоді пришестя сюди з ближнього та далекого зарубіжжя вже не здадуться броунівськи спонтанними, але навпаки – настільки ж невблаганно неминучими, як чергування положення маятника, як коливання пружини, як зміна відцентрових проявів – доцентровими. Так і тут – навіть на підсвідомому рівні – прагнення згаданого люду – сюди, на свою прабатьківщину.
І тоді, можливо, вже не здадуться настільки погано зрозумілими – то запрошення княжити норманів до Києва,то чи мало не добровільне входження України у Велике князівство литовське (з державною давньоукраїнською мовою та з найтіснішими шлюбними узами найвищих осіб)! І зауважте, як різниться ставлення народів Прибалтики до нас і, наприклад, до росіян. До того ж – і особливі устремління Мазепи та Карла Х11. Це з півночі. А на півдні теж аж ніяк не лише конфлікти. Але і наїжджені - як торгові, так і, прямо скажемо, інтимні відносини з тією ж Туреччиною (Роксолана). Не кажучи вже про генузькі князівства та грецькі колонії в Криму, і всілякі зв'язки з Візантією – від переможних походів Київських князів до запозичення християнського віросповідання. На Заході – чи тільки політичною вигодою керувався великий князь київський Володимир, який переодружує зі своїми нащадками чи не всю Європу. А князівна Ганна так і зовсім стала назавжди частиною історії Франції.Не кажучи вже про польські, ще тісніші й різноманітні зв'язки. І, звичайно, - всіх слов'янських племен.
Тут саме час і про молодшого брата – росіян згадати. Так, історично – саме так. А те, що вони собі не тільки ім'я України-Русі привласнили (від часів Петра 1), - замість першородного свого імені – Московія, та й на старшинство Рода зробили замах, як і на верховенство церковне, з усіма традиціями у Києва "запозичине" – питання мінливостей долі…
Але на цьому деякі дослідники не зупиняються і приносять нас у Японію, до самураїв.Волосяні клобуки на головах, які надто вже схожі на «Оселедці» українських запорожців, не кажучи вже про криві мечі, бойовий дух і влаштування самоорганізації.
Ну а щодо спільності походження багатьох, скажімо, індійських, так само, як і багатьох європейських мов – так це просто класика давно канонізованої індоєвропейської культури.
Отже, гіпотеза перша – про можливу «примагніченість» різних народів праматір'ю-батьківщиною – Україною – позначена.
Перше із можливих важливих наслідків таке.
Ще із середньої школи, з прикладу А.С.Пушкина, винесено уявлення у тому, що, чим далі відстоять генетичні коріння батьків, тим талановитішими можуть бути діти.
Ну а українцям такого коріння не позичати. Назвемо хоча б деякі.
Це – анти, алани, сармати, кіммерійці, гуни, готи, варяги, нормани, греки, скіфи, половці, хазари, печеніги, литовці, турки, татари, монголи, німці, поляки, шведи, московити (росіяни, що поріднилися з (фінськими племенами), білоруси, євреї, грузини, вірмени, грузини, азербайджанці, араби, негри… Та плюс усі інші народи СРСР, а тепер ще й Близького та Далекого Сходу, Азії, Африки, Америки та Австралії… Хіба що Океанії ще сильно не потривожили…
Гіпотеза друга. Таким чином, не виключено, що саме тому український народ потенційно геніальний, талановитий(в крайньому випадку, дуже «здібний») і самодостатній, як на індивідуальному рівні, так і загалом.
Придивіться уважно і до прізвищ, і до родоводів відомих політичних діячів, військових, артистів, спортсменів і тренерів, письменників, поетів і журналістів Росії. Є такі і в Канаді, і у Франції, і в Польщі, Кубані, у Сибіру, - всюди, куди закидала доля.
Отже, талант, працьовитість та «самодостатність». Але чи так достатньо цих якостей для благополуччя? Історія свідчить, що ні. Швидше навіть навпаки, - усі перелічені якості, самі по собі, чудові й необхідні, виявляються недостатніми для тривалого благополуччя. На жаль, з історії, що плавно переходить навіть у серію анекдотів про українців, відома маса прикладів про шкоду зайвої «самодостатності», - про взаємне відштовхування (як у фізиці) високопотенційних носіїв однакового заряду – ось вам і перший парадокс.
Парадокс-слідство №2: чому, здавалося б, ідеальні передумови можуть призводити до негативних наслідків?
Гіпотеза третя.Можлива відповідь – у тому, що, мабуть, існує певна межа генної насичуваності організмів, у тому числі – суспільних (державних). І при «переборі» генних наборів у такому організмі утворюється нібито неврівноважений, незбалансований генний «коктейль», якому треба перебродити, гармонізуватися.
Ще одне підтвердження давно відомої істини у тому, що недоліки – продовження переваг, а й навпаки! "Справедливо, але не втішає"?
Ну що ж – шлях істини – через сумніви і гіпотези, зокрема – лише перший, необхідний крок шляхом необхідних перетворень. Щодо перетворення закладеного чудового потенціалу на благополучний розвиток, як індивідуумів, так і українського суспільства в цілому.
Якщо говорити простіше, то українцям не вистачає більшої згуртованості. Перші найсерйозніші шанси одужання українського організму – народження (відродження) громадянського суспільства дали Майдан 2004 і, звичайно, 2014 р.р.
А решту Всевишній Україні давно вже дав!