Тільки не зазнавайся. Добре?
Якось до сих пір не можу повірити, що ти справжній. Така собі Аліса загубилася в королівстві кривих ситуацій столиці, власних думок, переживань, сподівань, графіків, обов’язків та задоволення.
якась маячня …
Вибач за гру в мовчанку і мої нестерпну впертість сьогодні зранку, просто коли еліксир твого буття проникає крізь епітелій мого мозку то викликає якісь некеровані дії, первинні інстинкти і решту безглуздих бажань, але таких які я знаю ти хочеш теж….
та не казатиму….
Потерпи ще трошки і прийде час – кожен покаже свою історію, намалює її фарбами на теплому тілі один одного акварельними фарбами й пензликами з білочки….
і забудемо про сліди…
Цей соціум не розуміє нас, хоч ми і розмовляємо його мовою. Навіщо їх вчити цьому, вони давно вже вигадали свої правила та норми. Давай краще прогуляємось по карнизу хмарочоса вночі десь і далекому Шанхаї, спостерігаючи вогники і мурашок, тримаючись за руки і відчуваючи подихи. Звісимо ноги над двома міліардами людей, їх життєвими функціями і поривами вижити…
А потім будемо вирішувати - стрибати до них не розриваючи рук, чи хтось один залишиться на даху.
точно знаю, якщо піду, то щодня відтворюватиму цю картину…
занадто багато запаху…
занадто приємний смак…
занадто голосні подихи…
занадто балакучі очі…
занадто сильне відображення в дзеркалі…
Тримай руку, цілуй вуста, розмовляй зі мною, співай колискові – буду твоєю рудою музою…
і можливо слухатися…
24.03.14