Дорога вела їх поміж виноградники. Тріпотіло свіже листя, гойдалися гнучкі віти, і солодкий запах цвітіння плив у нічному повітрі.
- Я - правдива виноградина, а Отець Мій - Виноградар, - казав учитель. - Усяку галузку в Мене, що плоду не приносить, Він відтинає, але всяку, що плід родить, обчищає її, щоб рясніше родила. Перебувайте в Мені, а Я в вас. Як гілка не може вродити плоду сама з себе, коли не позастанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете. Хто в Мені перебуває, а я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене чинити нічого не можете ви. Коли хто перебувати не буде в Мені, той буде відкинений геть, як галузка, і всохне. І громадять їх, і кладуть на вогонь, - і згорять.
Коли ж у Мені перебувати ви будете, а слова Мої позастануться в вас, то просіть, чого хочете,- і станеться вам!
Дорога йшла під уклін. З-за темних дерев почувся плескіт води. Стримкий потік стрибав по слизьких валунах, виблискуючи дрібними цятками місячного проміння. На другому березі височіли дерева Гефсиманського саду.
- Ото настає година, і вже настала, що ви розпорошитесь кожний у власне своє, а мене ви самого покинете, - промовив учитель.
Учні заніміли, вражені цими словами. Лише Петро рішуче стис кулаки і вигукнув заперечливо:
- Хоч спокусяться й усі, та не я!
Учитель подивився йому в очі і сумно відповів:
- Поправді, поправді кажу я тобі, півень не заспіває, як ти зречешся мене…
Петрові очі згасли. Він опустив голову, але все ж затято промовив чи то до вчителя, чи то сам до себе:
- Коли б мені і умерти з Тобою, я не відречуся від Тебе! - і слідом за ним всі почали запевнювати учителя, що ніколи, нізащо не полишуть його самітнім, що підуть за ним усюди, навіть на смерть… лише хлопчик Іван затрясся у німому плачу, бо страшився майбутнього…
Ісус дивився на учнів з прощальною любов’ю, як вмираючий батько на своїх дітей, що зібрались довкола в сльозах і журбі, неспроможні змиритися з суворою правдою. Потім він звів очі до неба і підніс над їхніми головами благословляючі руки:
- Прийшла, Отче, година, - пролунав у тиші його схвильований урочистий голос, - прослав Сина Свого, щоб і Син Твій прославив Тебе. Я Ім'я Твоє виявив людям, що Мені їх зі світу Ти дав. Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, - Твої бо вони! А не в світі вже я, а вони ще на світі, а Я йду до Тебе, Святий Отче, - заховай в Ім'я Своє їх, яких дав Ти мені, щоб як ми єдине були! Не благаю, щоб ти іх зі світу зібрав, але щоб зберіг їх від злого. Освяти їх правдою Своєю!
По його блідому натхненному обличчю текли сльози.
Для ілюстрації використана катрина Миколи Ге "Христос з учнями виходить з Таємної Вечері".